Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.09.2018 року у справі №554/8992/17

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 554/8992/17

провадження № 61-43507св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєва Надія Пантелеймонівна,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 20 квітня

2018 року у складі судді Блажко І. О. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів:

Пилипчук Л. І., Бутенко С. Б., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєва Н. П. (далі - приватний нотаріус Полтавського МНО), про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 , який є батьком ОСОБА_1 , успадкував незакінчений будівництвом житловий будинок, з надвірними будівлями ( 53 % готовності ), що знаходиться на АДРЕСА_2 .

14 жовтня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 , укладений договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_5 обміняв квартиру АДРЕСА_3 на незакінчений будівництвом житловий будинок, з надвірними будівлями ( 82 % готовності), що знаходиться на АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 у порядку спадкування після свого батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Полтавського МНО Полєжаєва Н. П., про визнання права власності на спадкове майно.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 09 січня 1981 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У період шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_5 була набута квартира

АДРЕСА_3 , тому вона є їх спільною сумісною власністю та ОСОБА_2 належить Ѕ частина вказаної квартири як подружжю, а інша половина - підлягає спадкуванню у рівних частках (по 1/6) кожному із спадкоємців.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 20 квітня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири № 48 загальною площею 45,9 кв. м, житловою площею 29,0 кв. м, у будинку АДРЕСА_3 , яка складається з кімнати № 6 площею 13,6 кв. м, кімнати № 5 - 15,4 кв. м, кухні № 4 - 5,4 кв. м, вбиральні № 2 - 0,9 кв. м, ванної кімнати № 3 - 2,2 кв. м, коридору № 1 - 5,3 кв. м, коридору № 7 - 1,3 кв. м, вбудованої шафи № 8 - 1,0 кв. м, балкону -

0,8 кв. м, у порядку спадкування після ОСОБА_5 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки квартири № 48 загальною площею 45,9 кв. м, житловою площею 29,0 кв. м у будинку АДРЕСА_3 , яка складається з кімнати № 6 площею 13,6 кв. м, кімнати № 5 - 15,4 кв. м, кухні № 4 - 5,4 кв. м, вбиральні № 2 - 0,9 кв. м, ванної кімнати № 3 - 2,2 кв. м, коридору № 1 - 5,3 кв. м, коридору № 7 - 1,3 кв. м, вбудованої шафи № 8 - 1,0 кв. м, балкону -

0,8 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2018 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 20 квітня 2018 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що за час шлюбу вартість об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 , збільшилася на 54,7 %, що є істотним збільшенням, тому незавершений будівництвом будинок є спільним сумісним майном подружжя, який обміняно на спірну квартиру, що також належить до спільного майна подружжя. Таким чином, частка права власності ОСОБА_1 в порядку спадкування становить 1/6 спадкової квартири, а частка ОСОБА_2 - становить 2/3 частини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що незавершений будівництвом будинок, який був особистою власністю померлого ОСОБА_5 , не був визнаний рішенням суду спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, спірна квартира є особистою власністю спадкодавця, оскільки була ним отримана за договором міни, відповідно до умов якого він обміняв належний йому незавершений будівництвом будинок на спірну квартиру.

Доводи інших учасників справи

У січні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 13 червня 1996 року ОСОБА_5 отримав у спадок після померлої матері ОСОБА_10 майно, яке складається з незакінченого будівництвом жилого будинку (53 % готовності) на АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 0,21 кв. м. Крім того на вказаній земельній ділянці розташовані: літня кухня літ. «В», гараж літ. «Б», сарай літ. «б», сарай літ. «в», погріб літ. «в1», вбиральня літ. «Г», колодязь літ. «К1», що належали померлій ОСОБА_10 на підставі свідоцтва на забудову індивідуальної садиби від 01 жовтня 1974 року № 476, виданого Виконавчим комітетом Полтавської районної ради народних депутатів Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом

від 13 червня 1996 року № 36.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 09 січня 1981 року по день смерті ОСОБА_5 (

ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

За час перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_11 за спільні кошти здійснювали добудову до незакінченого будівництвом житлового будинку, який було отримано у спадок ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки Комунального підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (далі - КП Полтавське БТІ «Інвентаризатор») від 17 вересня 2002 року готовність незавершеного будівництва об`єкта нерухомого майна на АДРЕСА_2 , складає 82 % і його вартість з урахуванням індексації становить 13 552 грн.

Таким чином, ступінь готовності спірного житлового будинку за час перебування у шлюбі збільшився на 29 % порівняно зі ступенем готовності станом на дату видачі свідоцтва про право на спадщину.

14 жовтня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 , укладений договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_5 обміняв квартиру АДРЕСА_3 на незакінчений будівництвом житловий будинок, з надвірними будівлями ( 82 % готовності), що знаходиться на АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

09 листопада 2016 року за заявами ОСОБА_1 (сина),

ОСОБА_1 (доньки) та ОСОБА_2 (дружини) на майно померлого ОСОБА_5 , який був зареєстрований та постійно мешкав у квартирі АДРЕСА_3 , була заведена спадкова справа № 89/2016.

12 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та на видачу свідоцтва на частку у спільному майні подружжя.

Постановою приватного нотаріуса від 09 жовтня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, що належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що з поданих документів немає можливості встановити правовий режим належності спірної квартири на праві спільної сумісної власності померлому ОСОБА_5 та його дружині -

ОСОБА_2 . Спадкоємці на майно померлого ОСОБА_5 взаємної згоди щодо поділу спадкового майна не дійшли.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017

№ 110 встановлено, що вартість незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 13 вересня 1996 року (набуття у власність в порядку спадкування) по 14 лютого 2002 року (відчуження у порядку міни) збільшилась. У порівнянні з вартістю станом на 13 червня 1996 року вартість незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 , збільшилась на 54,7 %.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Звертаючись до суду з позовом та зустрічним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати за ними право власності на частину квартири АДРЕСА_3 , яку померлий ОСОБА_5 отримав у власність на підставі договору міни

від 14 жовтня 2002 року.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Отже, спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України (тут і далі - у редакції Закону

2002 року)), оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічна норма закріплена у статті 57 СК України.

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (стаття 25 КпШС України).

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення.

Аналіз положень статей 57, 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик (постанова Верховного Суду України від 08 листопада

2017 року у справі № 6-1447цс17).

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Суди встановили, що за час зареєстрованих шлюбних відносин, 14 жовтня 2002 ОСОБА_5 уклав договір міни, відповідно до умов якого незакінчений будівництвом жилий будинок, готовність якого становить

82 %, з надвірними будівлями, які розташовані на земельній ділянці площею 0,21 га, на АДРЕСА_2 , який належить

ОСОБА_5 переходить у власність в рівних частках ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а квартира АДРЕСА_3 , яка належала останнім, переходить у власність ОСОБА_5

13 листопада 2002 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на спірну квартиру у КП Полтавське БТІ «Інвентаризатор», про що зроблено реєстраційне посвідчення та внесено запис до реєстрової книги № 121 під реєстровим номером 16529.

Відповідно до статей 241, 242 ЦК Української РСР (у редакції Закону

2002 року) за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Таким чином, оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_5 під час шлюбу на підставі договору міни, то вона не може вважатися роздільним майном, так як до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу.

Разом з тим, на підставі зазначених вище норм закону квартира АДРЕСА_3 є спільною частковою власністю подружжя, оскільки придбана у період шлюбу, а тому частки кожного з них ( ОСОБА_2 та за життя ОСОБА_5 ) становлять

по Ѕ.

Також суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті якого відкрилась спадщина на спірну квартиру.

Спірна квартира була придбана ОСОБА_5 під час шлюбу на підставі договору міни, а тому, з урахуванням викладених обставин щодо перетворення особистої власності на незавершений об`єкт нерухомості у спільну власність подружжя, також є спільною власністю подружжя.

Отже, ОСОБА_2 має право на Ѕ частину спірної квартири як дружина на підставі статті 27 КпШС, а інша половина квартири підлягає спадкуванню.

Таким чином, після смерті ОСОБА_5 спадщину у передбачений законом строк та порядку прийняли син ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 (частка кожного з них у спадщині становить 1/6 частину).

Доводи касаційної скарги про те, що незавершений будівництвом будинок, який був особистою власністю померлого ОСОБА_5 , не був визнаний рішенням суду спільною сумісною власністю подружжя, колегія суддів не бере до уваги, оскільки визнання майна спільною сумісною власністю подружжя можливо лише під час розподілу майна подружжя, що і було зроблено під час розгляду даної справи, а саме було визначено частку

у спільній сумісній власності подружжя за кожним по Ѕ та визнано право

на спадкове майно.

Посилання в касаційній скарзі на те, що спірна квартира є особистою власністю спадкодавця, оскільки була ним отримана за договором міни, є безпідставними, оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами, що за час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у шлюбі процент готовності незакінченого будівництвом житлового будинку, успадкованого ОСОБА_5 , зріс за рахунок спільної праці подружжя, отже, став спільною власністю подружжя, що встановлено на підставі належним чином оцінених доказів судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачами.

Відповідно до статті 25 КпШС України (у редакції, чинній на час укладення договору міни), якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Збільшення майже на третину відсотку готовності незавершеного будівництвом житлового будинку під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у шлюбі свідчить про їх значні спільні затрати у вказане будівництво та таким чином створення спільного майна.

Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вартість спірного домоволодіння істотно збільшилась з моменту його придбання та до припинення шлюбних відносин між сторонами.

Суди попередніх інстанцій оцінили висновок судової будівельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 № 110 та вірно вважали, що вказаний висновок є доказом на підтвердження істотного збільшення вартості домоволодіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України (у редакції Закону

2004 року), так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк