Постанова

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

справа № 568/879/17

провадження № 61-45041св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Бугаївський дошкільний навчальний заклад «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області,

третя особа - завідувач Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області Музика Лариса Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області та Музики Лариси Василівни на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 11 травня 2018 року, у складі судді Мельник Д. В., та постанову апеляційного суду Рівненської області від 19 вересня

2018 року, у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області (далі - Бугаївський ДНЗ «Дивосвіт»), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - завідувач Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Музика Л. В., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 жовтня 2011 року ОСОБА_4 працювала на посаді вихователя Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт». Згідно наказу завідувача Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» від 16 грудня 2014 року позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16 грудня 2014 року

по 09 жовтня 2017 року.

Користуючись правом на переривання відпустки по догляду за дитиною, позивач 31 серпня 2017 року звернулась до Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» із заявою про надання дозволу приступити до виконання своїх трудових обов'язків з 15 вересня 2017 року.

Листом від 13 вересня 2017 року завідувач Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» повідомила ОСОБА_4 про неможливість її прийняття на роботу.

Наказом № 62 від 10 жовтня 2017 року позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

ОСОБА_4 вказувала на недоведеність фактів вчинення нею аморального проступку, порушення порядку розгляду профспілковим комітетом подання про її звільнення, а також ненадання їй завідувачем Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» копії наказу про її звільнення.

Наведеним обґрунтовувала незаконність її звільнення та, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила поновити її на роботі, стягнути з Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 вересня 2017 року до дня поновлення на роботі та відшкодувати завдану їй моральну шкоду, розмір якої нею оцінено у 50 000 грн.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 11 травня 2018 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді вихователя Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» із 10 жовтня 2017 року. Стягнуто з Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 жовтня 2017 року по 11 травня 2018 рік в розмірі 19 791, 45 грн. Стягнуто з Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» на користь ОСОБА_4 завдану внаслідок порушення її трудових прав моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю конкретних фактів, зафіксованих в офіційних документах, що вказували б на аморальну поведінку ОСОБА_4, як вихователя навчального закладу. Обставин вчинення позивачем аморального проступку, як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті), судом, під час розгляду справи по суті, не встановлено. У зв'язку з цим, ОСОБА_4 була звільнена з посади вихователя Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» без достатніх підстав та підлягає поновленню на роботі з 10 жовтня 2017 року.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 19 вересня 2018 року рішення місцевого суду змінено в частині вирішення питання розподілу судових витрат. Стягнуто з Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди судовий збір в розмірі 1 585,8 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди судовий збір в розмірі 176,2 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відповідністю висновків місцевого суду обставинам справи та положенням матеріального закону. Здійснюючи перевірку визначеного судом першої інстанції розміру судового збору, що підлягав стягненню зі сторін, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції було допущено помилку щодо справляння судового збору за відшкодування моральної шкоди як за немайнову вимогу.

У касаційній скарзі Бугаївський ДНЗ «Дивосвіт» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Бугаївський ДНЗ «Дивосвіт» у касаційній скарзі посилається на необґрунтоване залишення судом поза увагою та ненадання оцінки поданим відповідачем письмовим доказами, а саме: депутатському зверненню депутата райради ОСОБА_6 та письмовому зверненню жителів села Сестрятин Радивилівського району, що, на думку останнього, містять факти аморальної поведінки позивача.

Доводом касаційної скарги є також необґрунтована відмова апеляційного суду у задоволенні клопотання, поданого представником Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт», про відвід судді Боймиструка С. В., та порушення судом порядку, встановленого цивільним процесуальним законодавством, при вирішенні питання про відвід судді Хилевича С. В.

Крім цього, Бугаївський ДНЗ «Дивосвіт» вказує на безпідставність проведення апеляційним судом повторного автоматизованого розподілу справи, що, на його переконання, призвело до ухвалення постанови неповноважним складом суду. При цьому зазначає, що розгляд справи судом апеляційної інстанції відбувся за відсутності третьої особи та її представника - ОСОБА_7, а зміст оскаржуваної постанови дає підстави для висновку, що розгляд апеляційної скарги третьої особи взагалі не відбувся.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга завідувача Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Музики Л. В., в якій вона, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Музика Л. В. посилається на достатність та допустимість наявних у справі доказів в обґрунтування існування в діях позивача ознак аморальної поведінки. Третя особа зазначає про невмотивовану відмову місцевим судом у задоволенні клопотання про допит свідків (депутата Радивилівської районної ради ОСОБА_6 та жителів села Сестрятин: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11), які своїми показами могли б підтвердити, зокрема, перебування 20 серпня 2017 року ОСОБА_4 у нетверезому стані під час проведення урочистих заходів у селі Сестрятин та влаштування нею бійки. Решта доводів зводиться до посилань на порушення судами норм процесуального права, що є аналогічними доводам касаційної скарги, поданої Бугаївським ДНЗ «Дивосвіт».

У відзиві на касаційну скаргу Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт», ОСОБА_4 зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

З установлених судами обставин справи вбачається, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах Бугаївським ДНЗ «Дивосвіт», обіймаючи посаду вихователя.

Згідно наказу Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» від 16 грудня 2014 року ОСОБА_4 було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16 грудня 2014 року по 09 жовтня 2017 року.

31 серпня 2017 року позивач звернулась до завідувача Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» із заявою про переривання наданої їй відпустки по догляду за дитиною, в якій просила надати їй дозвіл приступити до виконання своїх обов'язків вихователя з 15 вересня 2017 року.

Згідно листа за підписом директора (завідувача) ДНЗ «Дивосвіт» Музики Л. В. від 13 вересня 2017 року ОСОБА_4 повідомлено, що вона не може бути прийнята на роботу, так як це буде суперечити нормам КЗпП України (а с. 7).

02 жовтня 2017 року голові профспілкового комітету первинної організації (далі - профком) Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» було направлено подання директора (завідувача) ДНЗ «Дивосвіт» про надання згоди на звільнення вихователя Бугаївскього ДНЗ «Дивосвіт» ОСОБА_4 відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи).

Відповідно до протоколу засідання профкому Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» від 10 жовтня 2017 року постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_4

Наказом Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» від 10 жовтня 2017 року позивача звільнено з посади вихователя Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що підставою для звільнення позивача є сукупність таких обставин: введення ОСОБА_4 роботодавця в оману при влаштуванні на роботу щодо перебування нею в той час на денній формі навчання у вищому навчальному закладі; знаходження позивачем в неадекватному стані під час проведення 20 серпня 2017 урочистих заходів у селі Сестрятин, вчинення нею бійки та висловлювання нелітературною лайкою на адресу місцевих жителів; розповсюдження у соціальних мережах (інтернет-спільнотах) ряду світлин, що засвідчують аморальну поведінку вихователя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

У постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-248цс14 зроблено висновок, що звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Згідно висновку, зробленого Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16, працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов'язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Тому якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП. З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Виходячи з наведеного, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підтвердження конкретними фактами існування підстав для звільнення позивача із займаної посади, яке було проведено лише внаслідок загальної оцінки її поведінки.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов до правильного висновку про відсутність належних доказів щодо підтвердження аморальної поведінки позивача.

Місцевим судом, на виконання вимог частини п'ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв'язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу.

Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_4 аморального проступку, як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними, та за невстановлення судами таких обставин під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 була звільнена з посади вихователя Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» без достатніх підстав.

Аргументи касаційних скарг, що є за своїм змістом тотожними, та стосуються протиправної відмови апеляційним судом у задоволенні клопотань про відвід членам колегії суддів, є такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими.

Із матеріалів справи вбачається, що представником відповідача було подано заяву про відвід судді Боймиструка С. В., однак її зміст не вказує на наявність підстав вважати її обґрунтованою, а тому правильним є висновок апеляційного суду, що така заява задоволенню не підлягає. Питання відводу судді вирішувалось судом у встановленому законом порядку.

Наведене не дає підстав суду касаційної інстанції для застосування положень пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України та скасування судового рішення з цих підстав.

Крім того, представник відповідача подав також заяву про відвід судді Хилевича С. В. З урахуванням того, що відповідачем було порушено строк для заявлення відводу, судом апеляційної інстанції обґрунтовано залишено таку заяву без розгляду, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 19 вересня 2018 року. Постановлення апеляційним судом такої ухвали не суперечить положенню частини другої статті 126 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» щодо порушення порядку проведення апеляційним судом повторного автоматизованого розподілу справи за відсутності розпорядження керівника апарату не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами судової справи. Так, автоматизований розподіл справи 02 серпня 2018 року та 21 серпня 2018 року відбувся на підставі розпоряджень керівника апарату апеляційного суду Рівненської області від 02 серпня 2018 року та 21 серпня 2018 року відповідно (а. с. 204, 219), у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії, про що, в свою, чергу було зазначено у службових записках судді Боймиструка С. В.

Крім цього, доводи касаційної скарги Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» стосовно розгляду справи судом апеляційної інстанції за відсутності третьої особи та її представника, а також щодо того, що розгляд апеляційної скарги третьої особи взагалі не відбувся,не узгоджується із протоколами судових засідань, а також зі змістом вступної, описової, мотивувальною та резолютивної частин оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення по суті заявлених позовних вимог, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційних скаргах доводи відповідача та третьої особи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення місцевого суду, у незміненій апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області та Музики Лариси Василівни залишити без задоволення.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області

від 11 травня 2018 року, у незміненій апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду Рівненської області від 19 вересня

2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.В. Пророк

І.М. Фаловська