Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.12.2020 року у справі №521/1695/18

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 521/1695/18

провадження № 61-17105св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року у складі судді Граніна В. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О.

В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 22 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4.

У період перебування у шлюбі 15 грудня 2014 року ними на підставі договору купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважає, що протягом останніх років між ними стали виникати суперечки, втрачено почуття любові і поваги один до одного, у них різні погляди на життя та сім'ю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- розірвати шлюбу між нею та ОСОБА_2, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище "ОСОБА_1";

- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

- поділити спільне сумісне майно подружжя, виділивши їй телевізор марки "LG" діагоналлю 42 дюйми; холодильник марки "Indesit"; ноутбук марки "Toshiba 1300"; супутникову антену; духову шафу марки "Samsung"; вуличну гойдалку; стабілізатор напруги марки "Элекс Ампер 12-1/40А", а решту домашнього майна виділити ОСОБА_2.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ним за особисті кошти, які були зароблені до шлюбу та виручені з продажу автомобілів.

28 лютого 2008 року ОСОБА_1, за кошти у розмірі 5 000,00 дол. США подаровані його батьками на весілля, на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_3.

Крім того, майна яке ОСОБА_1 просить виділити їй вона забрала ще до подачі позову до суду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб, зареєстрований 22 грудня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, актовий запис № 642 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розірвано.

Прізвища сторін після розірвання шлюбу залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 витрати при оформленні реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на:

- телевізор марки "LG" діагоналлю 42 дюйми;

- холодильник марки "Indesit";

- ноутбук марки "Toshiba 1300";

- супутникову антену;

- духову шафу марки "Samsung";

- вуличну гойдалку;

- стабілізатор напруги марки "Элекс Ампер 12-1/40А".

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку із втратою між сторонами почуття любові, взаєморозуміння та поваги позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири, то відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів того, що ця квартира була придбана ним за особисті кошти.

У судовому засіданні сторони дійшли згоди щодо того, що зазначене позивачем спільне домашнє майно, яке вона просить виділити їй, є спільною сумісною власністю подружжя. Визначений позивачем порядок поділу цього майна не буде обмежувати права жодної сторони. Також судом враховано те, що разом з позивачем проживає і спільна дочка сторін справи, тому при поділі майна суд врахував і її інтереси.

Зустрічний позов ОСОБА_2 є необґрунтованим, враховуючи, що спірна квартира АДРЕСА_3 не належить відповідачу ОСОБА_1. Відповідно до витребуваного судом договору купівлі-продажу від 28 лютого 2008 року покупцем дійсно зазначено ОСОБА_1. Однак ідентифікаційний номер особи та серія і номер паспорта не співпадають з ідентифікаційним номером особи та серією і номером паспорта відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року змінено, викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:

"Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 22 грудня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, актовий запис № 642 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвати.

Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_1 прізвище "ОСОБА_1".

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на:

- телевізор марки "LG" діагоналлю 42 дюйми;

- холодильник марки "Indesit";

- ноутбук марки "Toshiba 1300";

- супутникову антену;

- духову шафу марки "Samsung";

- вуличну гойдалку;

- стабілізатор напруги марки "Элекс Ампер 12-1/40А".

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат".

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частику квартири АДРЕСА_1 вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1, тому рішення в цій частині підлягає зміні.

ОСОБА_2 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира була придбана ним за особисті кошти, оскільки автомобілі які належали на праві власності ОСОБА_2 ним були продані у період 2016-2017 років, а квартира придбана в 2014 році.

Також судом не приймається до уваги посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що кошти для придбання спірної квартири ним було позичено у батька ОСОБА_6, оскільки рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року у справі № 509/5824/18 встановлено, що ОСОБА_1 кошти за договором позики в інтересах сім'ї на придбання спірної квартири не отримувала та своєї згоди не надавала.

Крім того, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року у справі № 509/5824/18 не набрало законної сили та оскаржується в апеляційній інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц (провадження № 61-15939св19), від 18 липня 2018 року у справі № 477/1891/14-ц (провадження № 61-5759св18), від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15 (провадження № 61-10886св18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили походження коштів, за які була придбана спірна квартира, не дослідили надані ОСОБА_2 докази щодо походження цих коштів.

Крім того, апеляційний суд розглянув справу неповноваженим складом суду та у відсутність відповідача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У січні 2020 року заявником у строк визначений судом недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року, відмовлено ОСОБА_2 у зупиненні виконання постанови Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року і витребувано із Малиновського районного суду м. Одеси цивільну справу 521/1695/18.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

22 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області.

Під час перебування сторін у шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з матір'ю.

У період перебування в шлюбі ОСОБА_2 придбав на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2014 року квартиру АДРЕСА_1. Право власності на цю квартиру зареєстровано за ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до інформації Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства внутрішніх справ України від 14 травня 2018 року № 31/15-181аз у період з 2007 року до 2018 року за ОСОБА_2 було зареєстровано два автомобілі: ВАЗ 21214,2007 року випуску, з 22 січня 2008 року, який було відчужено 22 вересня 2017 року; "Chevrolet Aveo", 2007 року випуску, з 27 квітня 2007 року, який було відчужено 12 червня 2016 року.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року у справі № 509/5824/18 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 борг за договором позики у розмірі 614
960,00 грн, що станом на день винесення судового рішення за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 25 000,00 дол. США.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення висновки про те, що ОСОБА_6 надав у борг грошові кошти сину ОСОБА_2 для придбання квартири.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та зустрічний позов ОСОБА_2 не оскаржуються, тому відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині, та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України та частини 3 статті 368 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми права свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 , 3 статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, установлено, що в період з 2007 року до 2018 року за ОСОБА_2 були зареєстровані автомобіль ВАЗ 21214,2007 року випуску, з 22 січня 2008 року, який було ним відчужено 22 вересня 2017 року, та автомобіль "Chevrolet Aveo", 2007 року випуску, з 27 квітня 2007 року, який було ним відчужено 12 червня 2016 року, а квартиру АДРЕСА_1 було придбано ОСОБА_2 15 грудня 2014 року.

Відповідно до рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року, зміненого постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, у справі № 509/5824/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягнуто борг за договором позики у розмірі 614 960,00 грн, що станом на день винесення судового рішення за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 25 000,00 дол. США.

Цим рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 кошти за договором позики в інтересах сім'ї на придбання спірної квартири не отримувала та своєї згоди на укладання цього договору не надавала.

Крім того, постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року виключено з мотивувальної частини рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року висновки про те, що ОСОБА_6 надав у борг грошові кошти сину ОСОБА_2 для придбання квартири.

Установивши, що квартира АДРЕСА_1, придбана під час шлюбу сторін і ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів того, що цю квартиру було придбано ним за особисті кошти, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що це нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами у рівних частинах.

Щодо визнання за ОСОБА_1, в порядку поділу спільного майна подружжя, права власності на: телевізор марки "LG" діагоналлю 42 дюйми; холодильник марки "Indesit"; ноутбук марки "Toshiba 1300"; супутникову антену; духову шафу марки "Samsung"; вуличну гойдалку; стабілізатор напруги марки "Элекс Ампер 12-1/40А", то слід зазначити, що суд першої інстанції під час розподілу цього майна виходив з того, що у судовому засіданні відповідач фактично визнав, що це майно є їх з позивачем спільно сумісною власністю, однак не погодився з порядком його поділу та просив визнати за ним право власності на те майно, яке хотіла залишити собі позивач.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи і відповідачем те, що під час розгляду справи сторони дійшли згоди стосовно вартості всього перерахованого майна, яка становить 33 700,00 грн.

Майно, на яке просила визнати право власності позивач, загальною вартістю 15
700,00 грн, а для відповідача - 18 000 грн. на компенсації різниці вартості майна жодна зі сторін не наполягала.

Врахувавши, що сторони у судовому засіданні дійшли згоди, що перераховане майно є їх спільно сумісною власністю, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки визначений позивачем порядок поділу не буде обмежувати права жодної сторони. Також, судом враховано той факт, що разом з позивачем мешкає їх спільна з відповідачем малолітня дитина, тому при поділі майна суд врахував і її інтереси, зокрема те, що виховання та утримання дитини матір'ю потребує необхідних зусиль і тому речі, які їй виділяються, будуть значно допомагати в цьому.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надавши їм належну оцінку, з таким висновком суду першої інстанції погодився.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу неповноважним складом суду, то колегія суддів Верховного Суду відхиляє їх за необґрунтованістю.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У розумінні статті 6 Конвенції, суд має бути обов'язково "встановлений законом".

Цей вислів віддзеркалює принцип правової держави, невід'ємний для системи, запровадженої Конвенцією і протоколами до неї загалом (Jorgicпроти Німеччини, § 64; Richert проти Польщі, § 41). Дійсно, такий орган, не встановлений відповідно до волевиявлення законодавця, буде неодмінно позбавлений легітимності, яка необхідна в демократичному суспільстві для вирішення спорів між приватними особами (Lavents проти Латвії, § 114; Gorguiladze проти Грузії, § 67; Kontalexis проти Греції, § 38).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням прави на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2018 року справу розподіллено колегії суддів: Журавльов О. Г. (головуючий суддя), Комлева О. С., Кравець Ю. І. (т. 2, а. с. 39).

Згідно з службовою запискою судді Журавльова О. Г. від 23 жовтня 2019 року він змінив спеціалізацію та включений до складу судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду (т. 2, а. с. 83).

Відповідно до пункту 1.4 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному судді у разі включення до складу відповідної судової палати нових (не менше двох) суддів, залишок нерозглянутих справ суддею, який змінив спеціалізацію, розподіляються між новими суддями за рішенням зборів суддів та на підставі службової записки судді-доповідача.

На підставі викладеного, враховуючи положення пунктів 1.4,3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному судді було здійснено заміну судді-доповідача Журавльова О. Г. у зазначеному провадженні відповідно до вимог положень автоматизованої системи суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Князюку О. В. (т. 2, а. с. 85).

Відповідно до службової записки судді-доповідача Князюка О. В. від 04 листопада 2019 року судді Комлева О. С. та Кравець Ю. І. не можуть брати участь у розгляді справи відповідно до пункту 3.12 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, оскільки не входять до складу зазначеної колегії (т. 2, а. с. 87).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2019 року визначено склад колегії суддів (за наявності): Черевко П.

М., Погорєлова С. О. (т. 2, а. с. 89).

Згідно із службовою запискою судді-доповідача Князюка О. В. від 10 грудня 2019 року суддя Черевко П. М. не може брати участь у розгляді цієї справи відповідно до пункту 3.12 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, оскільки не входить до складу зазначеної колегії. Суддя Погорєлова С. О. не може брати участь у розгляді цієї справи відповідно до пункту 3.8 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, у зв'язку з перебуванням на лікарняному (т. 2, а. с. 96).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2019 року визначено склад колегії суддів (за наявності): Заїкін А. П., Таваркіладзе О. М. (т. 2, а. с. 97).

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що справу було розглянуто апеляційним судом в складі колегії суддів, які входили до складу колегії, визначеної у встановленому законом порядку, а отже, підстави для скасування постанови Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року, на підставі пункту 4 частини 1 статті 411 ЦПК України відсутні.

Також, колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до матеріалів справи апеляційним судом справа призначалася до розгляду на 10 липня 2019 року, 11 грудня 2019 року, 12 грудня 2019 року, 23 січня 2020 року та на 14 травня 2020 року. Оскільки ОСОБА_2 не отримував повістки, вони поверталися на адресу суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" (т. 2, а. с. 57,82,108,176), проте його було повідомлено про дату, час і місце судового засідання телефонограмами (т. 2, а. с. 94,179).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що "приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду".

Однак, ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 14 травня 2020 року, що підтверджується витягом з журналу обліку телефонограм від 08 травня 2020 року № 224 та клопотанням адвоката ОСОБА_2 - Слободяника Е. В. про відкладення розгляду справи у зв'язку з карантинними обмеженнями (т. 2, а. с. 179,180).

13 травня 2020 року на електрону адресу Одеського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_2 - Слободяника Е. В. про відкладення розгляду справи у зв'язку з карантинними обмеженнями.

Зазначене клопотання не було прийнято до розгляду, оскільки не скріплено електронним цифровим підписом.

Відповідно до абзацу другого частини 8 статті 14 ЦПК України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не передбачено частини 8 статті 14 ЦПК України.

Згідно з частинами 5 , 6 та 8 статті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Використання електронного цифрового підпису врегульовано Законом України "Про електронні довірчі послуги", який набрав чинності 07 листопада 2018 року.

Згідно із частиною 2 статті 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає, зокрема, надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц (провадження № 61-15939св19), від 18 липня 2018 року у справі № 477/1891/14-ц (провадження № 61-5759св18), від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15 (провадження № 61-10886св18), оскільки ці справи стосуються інших фактичних обставин, справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 404, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року, в його незміненій частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець