Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.10.2018 року у справі №425/3174/17

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 425/3174/17

провадження № 61-42621 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідач - приватне підприємство "Хімпостачальник";

представник відповідача - Жердєва Марина Вадимівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства "Хімпостачальник" на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 травня 2018 року у складі судді Коваленка Д. С. та постанову апеляційного суду Луганської області від 11 травня 2018 року у складі колегії суддів: Дронської І. О., Карташова О. Ю., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Хімпостачальник" (далі - ПП "Хімпостачальник") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 2014 року він працював апаратником на ПП "Хімпостачальник".

10 лютого 2017 року його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул. Вказане звільнення вважав незаконним та безпідставним, оскільки відповідачем було порушено процедуру накладення дисциплінарного стягнення. З наказом про звільнення з роботи його ознайомлено не було, копія наказу не надавалась, письмових пояснень щодо відсутності на роботі від нього відповідач не витребував, а лише надіслав поштою повідомлення про звільнення.

Крім того вважав, що його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України не відповідає дійсним обставинами справи, оскільки прогулом може вважатися лише невихід на роботу без поважних причин, але 10 та 13 лютого 2017 року він був відсутній на роботі з поважних причин, бо саме з цього дня він є військовослужбовцем, а саме проходив комісію від військкомату, що підтверджується повістками, які направлялись на ПП "Хімпостачальник".

16 лютого 2017 року він уклав контракт "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу".

Посилався на статтю 119 КЗпП України, згідно з якою на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження роботи (посади) і середнього заробітку. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд поновити його на роботі на посаді апаратника ділянки підготовки тари виробничого центру підприємства ПП "Хімпостачальник" та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 10 лютого 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ПП "Хімпостачальник" на посаді апаратника ділянки підготовки тари виробничого центру підприємства.

Стягнуто з ПП "Хімпостачальник" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 72 329 грн за період з 13 лютого 2017 року по 02 травня 2018 року. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання. Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рада трудового колективу, яка на підприємстві виконує функції виборного органу первинної профспілкової організації, розглянула подання директора підприємства 21 лютого 2017 року, тобто у день отримання подання, без повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце проведення засідання, зміст подання директора підприємства про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 не містить визначення того конкретного дня чи декількох днів, які директор вважає прогулами без поважних причин. Питання щодо надання згоди на звільнення позивача розглянуто формально, зміст прийнятого рішення ради трудового колективу про згоду на звільнення позивача за прогул без поважних причин також не містить визначення дня, який рада вважає прогулом, без встановлення, чи має місце один чи декілька прогулів, і що важливо, саме без поважних причин, без наявності будь-яких пояснень від самого ОСОБА_1. Отже, право позивача приймати участь у засіданні ради трудового колективу, де він міг би повідомити про причини відсутності на роботі та надати докази, що підтверджують ці причини, було порушено, як і саму процедуру.

Зміст письмового повідомлення щодо згоди на звільнення ОСОБА_1, яке підписав голова ради трудового колективу та надав директору підприємства згоду на звільнення позивача, суперечить змісту протоколу засідання ради трудового колективу щодо визначення дня прогулу чи днів прогулів (без зазначення дати).

Підприємством не визначено конкретні дні невиходу на роботу ОСОБА_1 прогулами саме без поважних причин, тільки визнано всі дні невиходу позивача на роботу прогулами.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що кожен день невиходу ОСОБА_1 на роботу з 13 лютого 2017 року мав місце, дійсно, з поважних причин.

Інспектору по кадрах відповідача було відомо про наявність повістки з комісаріату про виклик позивача на 03 лютого 2017 року для оформлення обліково-військових документів і проходження медичного огляду, що могло залишитися поза увагою директора підприємства та ради трудового колективу.

Безпосередньому керівнику позивача 21 лютого 2017 року, тобто до того як директор видав наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1, вже було відомо про те, що позивач пішов служити до Збройних Сил України за контрактом та знаходився за межами м. Рубіжне Луганської області.

Відтак, звільнення позивача відбулось без законної підстави, як за змістом, так і за формою. Розмір середнього заробітку визначено судом відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Луганської області від 11 травня 2018 року апеляційну скаргу ПП "Хімпостачальник" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що кожен день невиходу ОСОБА_1 на роботу з 13 лютого 2017 року мав місце з поважних причин, дійсні обставини невиходу позивача на роботу залишились не з'ясованими відповідачем, рішення про звільнення позивача було прийнято на підставі припущень та того факту, що позивач не повідомив причини своєї неявки на роботу.

Проте факт не повідомлення працівником про причини своєї неявки на роботу або повідомлення ним таких причин, які на думку власника або уповноваженого ним органу, не відповідали дійсності, не є підставою для звільнення працівника з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, а тому право позивача на працю було порушене його незаконним звільненням.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин, з яких ПП "Хімпостачальник", маючи інформацію щодо виклику ОСОБА_1 повісткою до військового комісаріату для оформлення обліково-військових документів і проходження медичного огляду, а також про те, що ОСОБА_1 пішов служити до Збройних сил України за контрактом та знаходиться за межами м. Рубіжне Луганської області, а відсутність останнього за місцем постійного проживання відповідачем була встановлено, не перевірив отриманої інформації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ПП "Хімпостачальник" подало касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільногосуду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 425/3174/17 з Рубіжанського міського суду Луганської області.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що як найменше з січня 2017 року ОСОБА_1 вирішив проходити військову службу за контрактом, для чого почав процедури медичного обстеження та оформлення відповідних документів у військовому комісаріаті, однак не повідомив про це ані безпосереднього керівника, ані директора роботодавця.

10 лютого 2017 року ОСОБА_1 вже був призваний на військову службу, але також не повідомив про це роботодавця. 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу, завідомо ввівши в оману свого безпосереднього керівника, що знаходиться на лікарняному і 17 лютого 2017 року має прийти на прийом до лікаря, а вже наступного дня, 14 лютого 2017 року вибув з м. Рубіжне Луганської області до м.

Львова, де мав розпочати свою військову службу.

20 лютого 2017 року керівництво підприємства, неодноразово намагаючись дізнатися про долю свого працівника і не отримавши жодних підтверджень поважності причин неявки ОСОБА_1 на роботі, розпочало процедуру його звільнення у зв'язку з прогулом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вказувала, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим органом у випадку прогулу без поважних причин. Проте слід зазначити, що позивач був відсутній на роботі, починаючи з 13 лютого 2017 року з поважних причин, оскільки вчиняв дії, необхідні для укладення контракту для проходження військової служби. Таким чином, причини його невиходу на роботу були поважними та не можуть вважатись прогулом. Він не міг спостерігати спокійно події, які відбуваються в нашій державі, і 16 лютого 2017 року уклав контракт "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 червня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ПП "Хімпостачальник" на посаду апаратника ділянки підготовки тари виробничого центру підприємства.

На початку лютого 2017 року ОСОБА_1 виявив бажання проходити військову службу за контрактом у Збройних Силах України, для чого прийшов до Рубіжанського-Кремінського об'єднаного міського військового комісаріату. Для оформлення обліково-військових документів та проходження медичного огляду, ОСОБА_1 був викликаний повісткою у цей комісаріат на 03 лютого 2017 року на 09 годину і ця повістка була передана до відділу кадрів відповідача.

Згідно з записами картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_1 31 січня 2017 року та 03 лютого 2017 року проходив військово-лікарську експертизу.

Також ОСОБА_1 був викликаний повісткою до комісаріату на 10 лютого 2017 року та на 13 лютого 2017 року.

10 лютого 2017 року ОСОБА_1 знаходився у Рубіжанський центральній міській лікарні Луганської області, де здав усі необхідні аналізи, а також зібрав та здав документи для формування його особової справи.

Наказом від 10 лютого 2017 року № 20 тимчасово виконуючий обов'язки військового комісара прийняв рішення направити 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 до навчального центру військової частини В4264 у смт Старичі Львівської області, як військовослужбовця, який бажає проходити військову службу за контрактом.

13 лютого 2017 року ОСОБА_1 пройшов професійно-психологічний відбір і знаходився майже весь день у названому комісаріаті, а 14 лютого 2017 року, як і було заплановано наказом, він з одним з офіцерів того ж комісаріату потягом виїхали з м. Рубіжне до м. Києва, та у подальшому 15 лютого 2017 року - з м. Києва до м.

Львів, прибувши до якого 16 лютого 2017 року доїхали автобусом до смт Старичі Львівської області, де спочатку зі ОСОБА_1 був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. На підставі наказу командира військової частини В4262 № 42 з 16 лютого 2017 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини.

Також судом встановлено, що 20 лютого 2017 року начальник складу сировини і тари виробничого центру підприємства Дакало- Щеголєва С. Г. докладною запискою повідомила начальника виробничого центру підприємства Островку М. В. про те, що ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 13 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року та причиною своєї відсутності по телефону вказував те, що знаходиться на лікарняному, а наступний прийомом до лікаря відбудеться 17 лютого 2017 року, на цій підставі в табелі обліку робочого часу була поставлена відмітка "Л" (лікарняний). Однак 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 на роботу не вийшов, причину не повідомив, на дзвінки не відповідав, а через деякий час телефон зовсім вимкнув.

В свою чергу, Островка М. В. службовою запискою повідомила про ці обставини директора підприємства та просила вжити заходів щодо встановлення місцезнаходження та причин відсутності на роботі ОСОБА_1. Крім того, начальником виробничого центру, начальником складу сировини і тари, а також інспектором з кадрів і головою ради трудового колективу було складено акт № 6 про відсутність на роботі з 13 лютого 2017 року по 17 лютого 2017 року, а також 20 лютого 2017 року ОСОБА_1. Також у той же день інспектором з кадрів, начальником виробничого центру, заступником директора із загальних питань, головою ради трудового колективу ПП "Хімпостачальник" був складений акт про відвідування житла ОСОБА_1, яким встановлено, що за місцем мешкання ОСОБА_1 двері ніхто не відчинив.

Листом від 20 лютого 2017 року № 158/1 інспектор по кадрам запросила ОСОБА_1 на засідання ради трудового колективу для надання пояснень та документів підтверджуючих поважність причини його відсутності на роботі. Для вручення цього листа інспектор по кадрам та начальник виробничого центру 20 лютого 2017 року о 17 годині 30 хвилин ще раз відвідав ОСОБА_1 за місцем проживання, де двері ніхто не відчинив, а тому було прийнято рішення залишити повідомлення в дверях квартири, а також таке ж саме повідомлення направити поштою. Вказане повідомлення було отримане дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_2-27 лютого 2017 року.

Крім того, 20 лютого 2017 року інспектор по кадрам направила запит завідуючому Рубіжанської центральної міської лікарні Луганської області щодо надання інформації про звернення ОСОБА_1 у період з 13 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року за медичною допомогою, а також надання інформації, чи значиться він в списках як померлий.

21 лютого 2017 року ОСОБА_1 телефоном повідомив свого безпосереднього керівника Дакало-Щеголєву С. Г., про що остання доповіла керівництву, про те, що ОСОБА_1 пішов служити до Збройних сил України за контрактом та знаходився за межами м.

Рубіжне Луганської області.

21 лютого 2017 року відповідач отримав від головного лікаря комунальної установи "Рубіжанська центральна міська лікарня" Кравченко Є. А. інформацію про те, що ОСОБА_1 у період з 13 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року за медичною допомогою не звертався та в патологоанатомічних відділеннях лікарні його тіло не поступало.

У той же день начальником виробничого центру, начальником складу сировини і тари, інспектором з кадрів та головою ради трудового колективу було складено акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 21 лютого 2017 року.

Також 21 лютого 2017 року директор підприємства звернувся із поданням до голови ради трудового колективу підприємства, яким просив надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин), оскільки було виявлено, що ОСОБА_1 відсутній на роботі 13,14,15,16,17,20 та 21 лютого 2017 року і хоча він повідомив, що знаходиться на лікарняному, за даними лікарні за медичною допомогою він не звертався. Також є підстави вважати, що ОСОБА_1, можливо, виїхав з країни, вдома нікого не має, і він позичив гроші у одного зі співробітників і на зв'язок із ним теж не виходить. У той же день рада трудового колективу провела засідання, одним з питань якого було надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул.

Засідання ради трудового колективу було проведено без участі ОСОБА_1, питання щодо трудових якостей, попередньої трудової діяльності останнього на засіданні не досліджувались, дані про можливу заподіяну ним шкоду та дані особової справи ОСОБА_1 теж не вивчались.

За результатами розгляду подання директора рада трудового колективу прийняла рішення надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП Кодексу України за прогул без поважних причин, про що письмовим повідомленням № 1/40 голова ради трудового колективу повідомив директора, додавши витяг з протоколу засідання.

Наказом від 22 лютого 2017 року № 32-вк ОСОБА_1 був звільнений з роботи 10 лютого 2017 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, про що внесено відповідний запис у трудову книжку.

Листом від 22 лютого 2017 року № 168 інспектор по кадрам повідомив ОСОБА_1 про його звільнення згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин, 10 лютого 2017 року, при цьому ОСОБА_1 було запропоновано з'явитись до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання копії цього наказу разом із трудовою книжкою, або в разі неможливості з'явитись, повідомити адресу, на яку можливо було б вислати вказані документи.

Вказаний лист був отриманий дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_2-27 лютого 2017 року.

05 березня 2017 року та 09 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області та до керівника Головного управління Держпраці у Луганській області щодо незаконного його звільнення з підприємства та просив провести перевірку ПП "Хімпостачальник" і проконтролювати поновлення його на посаді, нарахування і виплату йому середнього заробітку на час проходження військової служби.

На підставі цього звернення слідчим слідчого відділення Рубіжанського відділу поліції Головного управління Національної Поліції в Луганській області Єремєєвим С. В. постановою від 21 квітня 2017 року кримінальне провадження було закрите у зв'язку із відсутністю ознак складу кримінального правопорушення.

Листом від 06 квітня 2017 року заступник начальника Головного управління Держпраці у Луганській області повідомив ОСОБА_1, що підстави для проведення перевірки додержання законодавства про працю у ПП "Хімпостачальник" відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПП "Хімпостачальник" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу) (пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, зі змінами та доповненнями "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

За змістом частини 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За приписами частин 2 , 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Видами військової служби відповідно до частини 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини 2 статті 21 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Установивши, що ОСОБА_1 був викликаний повісткою до комісаріату на 10 лютого 2017 року для проходження медичної комісії, наказом від 10 лютого 2017 року № 20 тимчасово виконуючий обов'язки військового комісара прийняв рішення направити 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 до навчального центру військової частини В4264 у смт Старичі Львівської області, як військовослужбовця, який бажає проходити військову службу за контрактом, а на підставі наказу командира військової частини В4262 № 42 з 16 лютого 2017 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини, тобто був відсутній на робочому місці з поважних причин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що наказ від 22 лютого 2017 року № 32-вк про звільнення позивача за прогул є незаконним, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування зазначеного наказу, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, на час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Хімпостачальник" залишити без задоволення.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Луганської області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович