Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 937/10434/19-ц

провадження № 61-3620 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідач - ОСОБА_3;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3 про визнання права власності на частку нерухомого майна

у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що з 19 березня 1980 року його мати -

ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який став йому вітчимом.

За час перебування у шлюбі, його мати та відповідач від держави отримали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

14 березня 2000 року, на підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 23 лютого 2000 року, ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру, тобто майно є спільною сумісною власністю подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати - ОСОБА_4 померла.

Позивач зазначав, що в установлений законом строк він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої його матері, фактично успадкувавши 1/4 частину зазначеної квартири, будучи зареєстрований у ній. ОСОБА_3 не звертався до нотаріальної контори із заявою про виділ йому 1/2 частини квартири у спільній сумісній власності, після померлої ОСОБА_4, а тому йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 серпня 2020 року у складі судді Бахаєва І. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири

АДРЕСА_1, що належала на праві сумісної приватної власності ОСОБА_4, у порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того,

що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, а саме сином померлої ОСОБА_4, із заявою про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався, має бажання прийняти спадщину, проте відсутній документ, що посвідчує право власності на майно, яке належить спадкодавцю, тому позбавлений можливості отримати у нотаріуса свідоцтво на право власності на спадкове майно. Спадщину позивач успадкував, так як зареєстрований у спірній квартирі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задоволено. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня

2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не проживав постійно зі своєю матір'ю на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, у тому числі судовим рішенням, згідно з яким він визнаний таким, що втратив право проживання у спірній квартирі. Сама по собі реєстрація місця проживання позивача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 12 березня 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито

та витребувано її з суду першої інстанції.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку нерухомого майна у порядку спадкування за законом призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим,

що судом апеляційної інстанції невірно встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для справи. Судом не взято до уваги те, що позивач періодично знаходився на заробітках у різних регіонах України, проте особисті речі постійно знаходились у спірній квартирі. Зазначений факт був погоджений з його матір'ю - ОСОБА_4 за її життя та відповідачем. Крім того, заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 07 серпня 2019 року (справа № 320/3459/19-ц) позивач був визнаний таким, що втратив право користування спірною квартирою. Судове рішення набрало законної сили 09 вересня 2019 року, а наданий відповідачем акт про

непроживання ОСОБА_1 станом на 11 лютого 2020 року до факту фактичного прийняття спадщини після смерті його матері (ІНФОРМАЦІЯ_1), на думку заявника, жодного відношення не має. Проживати після заміни замків вхідних дверей квартири, яке відбулось зі слів відповідача

у серпні 2019 року, фізично неможливо. Вважає, що надані ОСОБА_3 акти, складені через півтора року після смерті померлої, про непроживання позивача не можуть бути розцінені судом як допустимі докази. При цьому посилався правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження 61-15926св18).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 08 квітня 2021 року відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду

від 20 січня 2021 року залишено без розгляду та повернуто заявникові.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Батьками ОСОБА_1 є: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а. с. 11)

19 березня 1980 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище на "ОСОБА_4". Відповідач - вітчим позивача.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

14 березня 2000 року, на підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 23 лютого 2000 року, ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру (а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 12).

Відповідно до довідки відділу реєстрації виконкому Мелітопольської міської ради Запорізької області від 07 червня 2019 року № 2901, за адресою: квартира АДРЕСА_1, станом на 08 жовтня 2018 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_4 та

ОСОБА_1 (а. с. 13).

Згідно з довідками з місця проживання від 16 квітня 2019 року та від 11 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 не проживає за адресою:

АДРЕСА_1 з 1997 року.

У квартирі зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_4

у квартирі постійно проживає та зареєстрований ОСОБА_3 (а. с. 38,39).

Згідно з актом начальника структурного підрозділу житлового-експлуатаційного управління "Мелітопольбуд" про непроживання особи

за місцем реєстрації від 11 лютого 2020 року ОСОБА_1, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,

не проживає з 1997 року по теперішній час (а. с. 40).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи,

яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами 1 та 2 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені

у Частинами 1 та 2 статті 1223 ЦК України.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини 1 статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам надано роз'яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини 1 статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі

не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації.

ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся до нотаріальної контори 31 травня 2019 року.

Постановою приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудської О. О. від 20 грудня 2019 року відмовлено позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та зазначено, що згідно підпунктом 1.1 пункту 1 глави 11 "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя. Але за умови відсутності відповідної заяви, нотаріус не має змоги видати на ім'я померлої свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, тому на теперішній час відсутній документ, що посвідчує право власності на майно, яке належить спадкодавцю.

Судом апеляційної інстанції вірно враховано, що заочним рішенням міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року

(справа № 320/3459/19-ц) визнано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Рішення суду набрало законної сили (а. с. 183-185).

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрований, проте з 1997 року не проживає без поважних причин, його особисті речі у квартирі відсутні.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивач має особисті речі у квартирі і періодично у квартирі проживав.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того,

що позивач у спірній квартирі був зареєстрований, однак не проживав

з 1997 року, у тому числі й на час відкриття спадщини після смерті своєї матері, що підтверджено належними доказами, а сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому позивач, як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилась після смерті своєї матері - ОСОБА_4,

а відповідно не набув права на спадкове майно.

Посилання касаційної скарги на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження 61-15926св18), є безпідставними з урахуванням того, що у наведеній заявником постанові Верховного Суду та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справи та доведення позовних вимог.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а доводи касаційної скарги по суті стосуються саме переоцінки доказів.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець