Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.10.2019 року у справі №753/22532/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 753/22532/17

провадження № 61-18942св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Київська міська рада,

треті особи: Київська міська державна адміністрація Департамент земельних ресурсів, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2019 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи: Київська міська державна адміністрація Департамент земельних ресурсів, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що рішенням Київської міської ради від 02 березня 2017 № 1209/2213 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з планом-схемою.

На думку позивачів, підставою для скасування оспорюваного рішення є те, що спірна земельна ділянка площею 0,05 га (кадастровий номер 8000000000:90:201:0088к) по АДРЕСА_1 є частиною земельної ділянки площею 2136 кв.м, на якій розташоване домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , співвласниками якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Позивачі вказують, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2006 року у справі № 2-109/2006 було встановлено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Оскільки рішення суду набрало законної сили, позивачі стверджують, що є належними користувачами земельної ділянки площею 2136 кв.м, на якій розташоване домоволодіння, а отже прийняття відповідачем оспорюваного рішення без згоди позивачів порушує їх права на користування земельною ділянкою площею 2136 кв.м по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необгрунтованості.

Не погодившись і з цим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

26 листопада 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від Київської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

27 листопада 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - адвоката Корчинської Л. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник третіх осіб просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради від 02 березня 2017 року № 1209/2213 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з планом-схемою.

Відповідно до пояснювальної записки від 25 липня 2016 року № ПЗ-19496 до проекту вказаного рішення Київської міської ради, за даними міського земельного кадастру запроектована до відведення земельна ділянка (кадастровий номер №8000000000:90:201:0088к) вільна від капітальної забудови, обліковується за ОСОБА_4 - матір`ю ОСОБА_3 , яка дала свою нотаріальну згоду від 14 квітня 2016 року № 671, земельна ділянка є залишками присадибної ділянки на АДРЕСА_2 (раніше була № 16).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2006 року у справі № 2-109/2006 було визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 ) між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Зокрема, ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 663,6 кв.м з виходом на АДРЕСА_4 Згідно з технічним паспортом на домоволодіння площа земельної ділянки складає 0,20 га. Згідно з наказом по радгоспу Бортничі від 27 червня 1989 року № 347 земельна ділянка площею 0,20 га надавалась ОСОБА_6 .

Відповідно до бази даних міського земельного кадастру за вищевказаною адресою обліковується три земельні ділянки: з обліковими кодами 90:201:0012 площею 807,43 кв.м, 90:201:0009 площею 799,4 кв.м. та спірна земельна ділянка 90:201:0088к площею 523,28 кв.м, які обліковуються за фізичними особами.

З листа «Київського міського центру земельного кадастру та приватизації землі» від 16 листопада 2017 року, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що останній, як користувач земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000 :90:201:0007, суміжної із земельною ділянкою АДРЕСА_1 , був повідомлений про час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Аналогічні приписи містяться і у статті 1 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно частини шостої, сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, при цьому зобов`язує орган державної влади у випадках прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Тобто, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підстав для відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою не було.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Наразі спірним рішенням лише надано дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою, тобто формування земельної ділянки відбувається пізніше.

Таким чином, за результатами розгляду клопотання ОСОБА_3 Київською міською радою оспорюване рішення прийнято в межах компетенції, на підставі повноважень, встановлених чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, а тому немає підстав для визнання його недійсним та скасування.

Разом з тим, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а тому не може порушувати прав позивачів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14, від 13 березня 2018 року у справі № 766/6141/16-а, від 08 травня 2018 року у справі № 808/7064/14.

При таких обставинах посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами не враховано, що оскаржуваним рішенням Київська міська рада порушила права співвласників домоволодіння на користування ділянкою під ним, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун