Історія справи

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 753/11592/18

провадження № 61-11734св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рогожука Сергія Леонідовича на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПАТ «ХК «Київміськбуд») про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири недійсним, визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру недійсним у частині покупця, поділ майна подружжя.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2019 року провадження у вказаній цивільній справі в частині вимог про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири недійсним, поділ майна подружжя закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року в справі № 753/16461/15-ц тотожні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири недійсним, поділ майна подружжя вирішено, у зв`язку із чим наявні підстави для закриття провадження у справі у вказаній частині відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що правові підстави позову позивачем змінено, а тому це не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду з позовом до тих же відповідачів з тими ж вимогами, проте з інших правових підстав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рогожук С. Л. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не звернув уваги на тотожність складу сторін та вимог про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири недійсним, поділ майна подружжя у справі № 753/16461/15-ц та у справі, що розглядається. Наобґрунтування змінених правових підстав при поданні позивачем нового позову апеляційний суд вказав на наявність фіктивної довідки, проте ця довідка не є правовою підставою позову, а є лише доказом. Зазначена довідка досліджувалася під час розгляду справи № 753/16461/15-ц та їй надавалася відповідна оцінка, про неї зазначав відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, доводи якого апеляційний суд не взяв до уваги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до змісту частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами для касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Рогожука С. Л.підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення цим вимогам не відповідає.

За матеріалами справи встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з серпня 2011 року до 05 жовтня 2012 року, а в задоволенні вимог про встановлення такого факту з 01 травня 2009 року до липня 2011 року відмовлено; проведено поділ майна подружжя, набутого за час спільного проживання; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14 285,00 грн компенсації вартості частини майна. У задоволенні частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним, поділ квартири, визнання квартири АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя, поділ цієї квартири відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2016 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

У червні 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири недійсним, поділ майна подружжя, заявивши нову вимогу до вказаних відповідачів, а також до ПАТ «ХК «Київміськбуд» про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру в частині покупця недійсним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановленні з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 18 ЦПК України).

За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Для застосування підстави для закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних: сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду

Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.

У справі № 753/16461/15-ц, судові рішення у яких набрали законної сили, сторонами були: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , предмет спору та вимоги позивача - встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, визнання договору дарування квартири недійсним.

У справі № 753/11592/18 сторонами є позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПАТ «ХК «Київміськбуд», предмет спору та вимоги позивача - встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири недійсним, визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру недійсним у частині покупця, поділ майна.

Зокрема, вимога про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу обґрунтовувалася в обох справах спільним проживанням сторін у відповідний період, утриманням та обслуговуванням автомобіля, здійсненням поліпшень у квартирі, наявністю спільного бюджету, спільних прав та обов`язків сторін. У новому позові позивач просила встановити відповідний факт за період з серпня 2011 року до 05 жовтня 2012 року, а у попередньому позові вимоги охоплювалися періодом з 01 травня 2009 року до 05 жовтня 2012 року.

Тобто у новому позові вимоги про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є тотожними з частиною таких же вимог, щодо яких ухвалено рішення у попередній цивільній справі.

Тотожними за складом майна, що підлягає поділу, сторонами та підставами позову є і вимоги ОСОБА_1 про поділ майна, які в обох випадках обґрунтовувалися набуттям цього майна як за час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, так і набуття майна за час знаходження сторін у зареєстрованому шлюбі.

Як у справі № 753/16461/15-ц, так і у справі № 753/11592/18вимоги ОСОБА_1 до відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним, обґрунтовувалися фіктивністю укладення такого договору.

Отже, аналіз змісту позовних вимог, підстав позову та складу сторін дає підстави дійти висновку, що у справі № 753/11592/18 частина позовних вимог, зокрема вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, визнання договору дарування квартири недійсним, є тотожними з вимогами, які були предметом спору у справі № 753/16461/15-ц, судові рішення у якій набрали законної сили. Тому суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Скасовуючи правильну по суті ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що у новому позові ОСОБА_1 просив визнати угоди недійсними не лише тому, що майно, щодо якого були вчинені договори, є спільною сумісною власністю подружжя, а й тому, що угоди були вчинені з порушенням вимог закону, а саме на підставі фіктивних довідок та без його згоди як подружжя на їх вчинення. Це, на думку апеляційного суду, є зміною правових підстав позову й не є перешкодою для звернення до суду з новим позовом до тих же відповідачів з тими ж вимогами, однак з інших правових підстав.

Проте апеляційний суд помилково виходив з того, що підстави вимог про визнання договору дарування у справах є різними, а зазначення нового доказу на підтвердження фіктивності правочину не свідчить, що позови не є тотожними.

Апеляційний суд не звернув уваги та те, що метою звернення позивача з новим позовом є виправлення очевидної, на думку позивача, помилки, яка була допущена при розгляді цивільної справи № 753/16461/15-ц (пункт 51 позовної заяви).

Проте способом виправлення таких помилок є оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, чим скористався позивач, а не пред`явлення нових тотожних позовів.

У цій справі сторони, предмети та підстави позовів є тотожними (у частині вимог про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, визнання договору дарування квартири недійсним), відмінність полягає лише в тому, що у новому позові позивач зменшив період, за який просив встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, перефразував та розширив виклад позовних вимог, доповнив попередні вимоги новою вимогою про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру недійсним у частині покупця, зазначивши відповідачем також ПАТ «ХК «Київміськбуд».

Проте такі зміни обсягу вимог, перефразування, розширення викладу позовних вимог та пред`явлення нових окремих вимог не свідчить про зміну предмета та підстав позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, визнання договору дарування квартири недійсним. Тому у цій частині вимог суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі, на що не звернув увагу апеляційний суд.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що апеляційний суд помилково скасував ухвалу суду першої інстанції, яка постановлена з додержанням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Тому є підстави для скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рогожука С. Л. задоволено, то з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 384,20 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рогожука Сергія Леонідовича задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко