Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2020 року у справі №638/14775/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 638/14775/17

провадження № 61-1440 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Коваленко І. П., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_3 , який за життя 02 червня 2010 року уклав з відповідачем договір позики у простій письмовій формі, відповідно до умов якого позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 792 510,00 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США. Зазначену суму відповідач зобов`язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 02 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області посвідчено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша О. А. 17 жовтня 2008 року за реєстровим № 2400.

Зазначала, що про існування оригіналу договору позики вона дізналась у липні 2017 року в процесі підготовки до продажу квартири АДРЕСА_2 , яка була їх спільною з чоловіком сумісною власністю, право власності на яку вона оформила в порядку спадкування після його смерті.

Посилаючись на те, що у порушення умов договору взятих на себе зобов`язань відповідач не виконала, не повернула її чоловікові за життя суму боргу, як і не повернула грошові кошти їй, як спадкоємцю, просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня 2010 року стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу з урахуванням 3 % річних у розмірі 119 250 доларів США та 1 320 грн судового збору; в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м, шляхом надання їй права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 02 червня 2010 року у сумі, еквівалентній 100 тис. доларів США, 3 % річних у розмірі 19 250 доларів США, всього в сумі, еквівалентній 119 250 доларів США, що на час пред`явлення позову складало 3 209 446 грн.

В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня 2010 року у сумі, еквівалентній 100 тис. доларів США, 3 % річних у розмірі 19 250 доларів США, всього в сумі, еквівалентній 119 250 доларів США, що на час пред`явлення позову складало 3 209 446 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м, яка розташована на першому поверсі п`ятиповерхового будинку, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення ОСОБА_1 всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки.

Вжито заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки шляхом передачі його в управління ОСОБА_1 на період до його реалізації.

Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому 800 тис. грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримання ОСОБА_2 02 червня 2010 року від ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , 792 510 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США, в борг з зобов`язанням повернути гроші до 02 червня 2011 року підтверджено оригіналом розписки, яка приєднана до матеріалів справи. Оскільки борг позивачу не повернуто, позов пред`явлено спадкоємцем померлого в межах строку позовної давності та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач звернулась з позовом 02 жовтня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності після того, як вона дізналась про існування оригіналу розписки у липні 2017 року, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 02 червня 2010 року з урахуванням 3 % річних від простроченої суми та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 638/14775/17 із Дзержинського районного суду м. Харкова.

Зупинено виконання заочного Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості надати докази щодо безпідставності вимог про стягнення боргу за договором позики. Факт виконання боргових зобов`язань підтверджується угодою про припинення зобов`язань від 15 липня 2010 року, яка судами попередніх інстанцій досліджена не була. У період з 05 грудня 2017 року по 13 грудня 2017 року перебувала на амбулаторному лікуванні з діагнозом ГРВІ, гострий бронхіт, що є поважною причиною неявки в судове засідання. Зазначала, що повідомляла суд першої інстанції про те, що угода з представником ОСОБА_5 про надання правничої допомоги розірвана і їй необхідний час для укладення такої угоди з іншим представником. Також судами попередніх інстанцій не застосовано строки позовної давності до спірних правовідносин, про застосування яких заявлено стороною відповідача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішеного спору є правильними, підтвердженими наявними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи особи, яка подала заперечення на відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що позивач неодноразово зверталась до суду з аналогічними позовними вимогами до неї, проте, суди відмовляли у відкритті провадження або повертали її позов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 червня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали в простій письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла грошові кошти в розмірі 792 510 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США. Зазначену суму відповідач зобов`язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року (а. с. 11, 12, т. 1).

Позивач ОСОБА_1 - дружина ОСОБА_3 надала згоду на передачу грошових коштів в позику та на отримання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить її письмова згода, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчою Г. М. за реєстровим № 2436 (а. с. 178,т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 02 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області посвідчено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша О. А. 17 жовтня 2008 року за реєстровим № 2400. Пунктом 4.6. договору передбачено способи позасудового та судового звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 13-14, 15, 16, т. 1).

У пункті 4.6.3. договору іпотеки сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 10, т. 1).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що після смерті чоловіка вона отримала, зокрема, право кредитора за договором позики від 02 червня 2010 року, та посилалась на те, що у порушення умов договору взятих на себе зобов`язань відповідач не виконала, не повернула її чоловікові за життя суму боргу у розмірі 792 510 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 100 тис. доларів США, як і не повернула грошові кошти їй, як спадкоємцю.

У рахунок зазначеної вище заборгованості, ОСОБА_1 просила звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання їй права продажу предмета іпотеки з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а також з метою дотримання єдності судової практики, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі доводів касаційної скарги.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установивши, що укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між вказаними сторонами боргового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входить до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: право на аліменти , пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Згідно зі статтею 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який пережив його.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець померлого чоловіка ОСОБА_3 , отримала, зокрема, право кредитора за договором позики від 02 червня 2010 року та право вимоги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики з урахуванням трьох процентів річних відповідно до вимог статті 625 ЦК України, оскільки прийняті за договором позики зобов`язання відповідач не виконала у строки, обумовлені цим договором, отримані у борг грошові кошти не повернула.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, провадження № 14-308цс18).

Судами встановлено, що факт укладення між позикодавцем та відповідачем договору позики підтверджується розпискою та договором позики від 02 червня 2010 року.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Подібні вимоги містяться у статті 81 чинного ЦПК України.

За змістом частини першої статті 64 ЦПК України, 2004 року, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 чинного ЦПК України).

Відповідно до статті 77 чинного ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 77 чинного ЦПК України).

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 надала угоду від 15 липня 2010 року, укладену з ОСОБА_3 про припинення зобов`язань за договором позики від 02 червня 2010 року у зв`язку з повним виконанням позичальником зобов`язань за цим договором.

З метою з`ясування факту виконання зобов`язань за договором позики від 02 червня 2010 року за клопотанням представника ОСОБА_1 ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 108 ЦПК України якщо експертне дослідження пов`язане з повним або частковим знищенням об`єкта експертизи або зміною його властивостей, призначений судом експерт має одержати на його проведення відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою.

У відповідності до вказаних правових вимог, експертна установа направила до суду апеляційної інстанції матеріали справи, яка переглядається, разом з клопотанням про надання необхідних матеріалів та погодження умов для проведення судово-почеркознавчої експертизи, у якому експерт, зокрема, просив суд надати дозвіл на вирізання штрихів записів та підписів у всіх наданих (дослідженому та порівняльних) документах.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання експерта, не вирішив питання про наданя дозволу на вирізання штрихів записів та підписів у всіх наданих (дослідженому та порівняльних) документах у відповідності до вимог пункту 1 частини четвертої статті 108 ЦПК України, ураховуючи питання, поставлені в ухвалі суду на розгляд експерта.

Матеріали справи не містять будь-яких заяв чи клопотань позивача про відмову від проведення експертизи. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу за договором позики, не перевіривши доводи та надані відповідачем докази на підтвердження факту припинення зобов`язань за договором позики від 02 червня 2010 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Встановлено, що із заявою про застосування строку позовної давності ОСОБА_2 звернулась на стадії апеляційного розгляду справи (а. с. 102-104, т. 3).

Надаючи оцінку заяві ОСОБА_2 щодо застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, разом з тим, не з`ясував підстав неподання або причин, за яких сторона відповідача була об`єктивно позбавлена можливості звернутися із заявою про застосування строків позовної давності до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Вирішуючи спір в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що виконання зобов`язання за договором позики від 02 червня 2010 року забезпечено нотаріально посвідченим договором іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Сторони договору погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ураховуючи наведене, посилаючись на те, що прийняті за договором позики зобов`язання відповідач не виконала, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зазначений в позові спосіб.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя

статті 36 Закону країни «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

У пункті 4.6.3. договору іпотеки від 02 червня 2010 року сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На зазначене суди попередніх інстанцій належної уваги не звернули, не врахували, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що є свободою договору (статті 6, 627 ЦК України).

Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення вимог законодавства, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно відмовити.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених у цій постанові обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у цій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович