Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.11.2018 року у справі №591/7117/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 591/7117/17

провадження № 61-47082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

треті особи:ОСОБА_3 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Кравцова Лариса Андріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2018 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 09 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Кравцова Л. А., про визнання частково недійсним договору дарування квартири та вселення у квартиру.

Позов обґрунтовано тим, що їй та колишньому чоловіку ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

19 лютого 2014 року вона та її колишній чоловік ОСОБА_3 уклали з дочкою ОСОБА_2 договір дарування вказаної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кравцовою Л. А.

Позивач посилалась на те, що при укладенні договору дарування вона припустилась помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. Також позивач зазначала, що відповідач змінила вхідні замки в квартирі, через що вона не має доступу до квартири.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування належної їй частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19 лютого 2014 року між нею та ОСОБА_2 . Вселити її у спірну квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування належної ОСОБА_1 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 лютого 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кравцовою Л. А.

Вселено ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ,.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час укладення оспорюваного правочину волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. На момент укладення договору дарування спірної квартири позивачу виповнилося 65 років, іншого житла вона не мала. Крім того, фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором не відбулось, оскільки після оформлення договору позивач залишилася зареєстрованою в квартирі, продовжувала користуватися нею, ключі від квартири відповідачу не передавала. Позивач, укладаючи оспорюваний договір дарування квартири, діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 09 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 19 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегіїз п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач протягом тривалого часу проживала в іншому місці, а саме у с. Ворожба Лебединського району Сумської області, тобто, була забезпечена житлом. Позивач, будучи освіченою людиною, чітко усвідомлювала правову природу договору дарування. Відповідач через проблеми зі здоров`ям та важкий майновий стан не мала можливості надавати допомогу позивачу.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 Суми належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 лютого 2002 року, виданого згідно з розпорядженням відділу комунального майна та приватизації Сумської міської ради від 07 лютого 2002 року за № 382 (т.1, а.с. 40).

Відповідно до договору дарування квартири від 19 лютого 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кравцовою Л. А., позивач ОСОБА_1 та третя особа - ОСОБА_3 , подарували ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 , а.с. 36-37).

Згідно зі свідоцтвом про народження відповідач ОСОБА_4 є дочкою позивача ОСОБА_1 та третьої особи - ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 16).

23 вересня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та третьою особою - ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (т. 1, а.с. 10).

Відповідно до довідки ТОВ «КК «Сумитехнобудсервіс» від 10 листопада 2017 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 , як власник квартири, її син ОСОБА_5 та мати ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 17).

Згідно з висновком ДОП Сумського відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області від 13 лютого 2018 року за фактом подання рапортів працівниками поліції, встановлено, що 08 лютого 2018 року ОСОБА_1 зверталась до Сумського відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області із заявою, у якій просила провести перевірку стосовно того, що дочка не впускає її до квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У своїх поясненнях на вказане звернення ОСОБА_2 повідомила, що її мати за цією адресою не проживає з 2006 року. Крім того, вона вказала, що мати та батько подарували їй квартиру у 2015 році. Також вона повідомила, що протягом трьох років мати з нею не спілкується та не зустрічається, а також не просила у неї дозволу знову мешкати у спірній квартирі (т. 1, а.с. 73).

Відповідно до листа комунального управління «Сумська міська клінічна лікарня № 5» від 06 грудня 2017 року № 01-26/1б/2419 із записів медичної карти амбулаторного хворого № 04-0114 ОСОБА_1 , остання знаходиться на диспансерному обліку у лікаря-кардіолога, офтальмолога (т. 1, а. с. 14).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту чи договору довічного утримання, суд визначає за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Встановивши, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, у силу якого потребувала сторонньої допомоги, погодилася на передачу спірної квартири, яка є її єдиним житлом, у власність ОСОБА_2 лише за умови піклування про неї, забезпечення її допомогою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позичав, укладаючи оспорюваний правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, та правильно задовольнив її позов на підставі статті 229 ЦК України.

Висновок судів попередніх інстанцій відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/463/15-ц (провадження 61-48695св18).

Колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів про те, що позивач не мала волевиявлення під час укладання нею договору дарування на безоплатну передачу у власність відповідача належної їй частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 і помилилася щодо правової природи правочину, оскільки фактично залишилася без майна і за станом здоров`я потребує утримання та сторонньої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач довела, що діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину, що, зокрема, підтверджується медичними документами.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач, будучи освіченою людиною, чітко усвідомлювала правову природу договору дарування є безпідставними, оскільки позивачу на момент укладення договору дарування виповнилося 65 років, вона є особою похилого віку та мала проблеми зі здоров`ям.

Матеріалами справи доведено, що позивач, залишаючись зареєстрованою у спірній квартирі та маючи до цього житла безперешкодний доступ, фактично обумовила обов`язок з боку відповідача забезпечити її проживання у цій квартирі. Таким чином, позивач не мала на меті укладання договору дарування, адже встановлення вказаного обов`язку для відповідача, як обдаровуваного, суперечить правовій природі цього договору.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03).

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк