Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2018 року у справі №756/9515/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2019 року

м. Київ

справа № 756/9515/17

провадження № 61-43390св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року у складі судді Диби О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 10 серпня 2018 рокуу складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ? Оболонський районний у місті Києві центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про усунення перешкод у користуванні житлом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він, разом із ОСОБА_2 має право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки в ній зареєстрований.

ОСОБА_2 , починаючи з січня 2017 року чинить ОСОБА_1 та членам його сім`ї перешкоди у користування спірною квартирою, шляхом відбирання ключів від вхідних дверей. В подальшому, ОСОБА_2 став чинити перешкоди у користуванні квартирою шляхом не допуску ОСОБА_1 та членів його сім`ї до спірної квартири, хоча в ній залишилися їх особисті речі. Спірна квартира має дві ізольовані кімнати площею 12,5 кв.м та 16,2 кв.м.

ОСОБА_1 просив визначити порядок користування квартирою, виділивши йому у користування кімнату площею 16,2 кв.м, а

ОСОБА_2 12,5 кв.м, інші приміщення квартири залишити у спільному користуванні, оскільки такий порядок користування склався між сторонами.

10 листопада 2017 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги шляхом доповнення основних вимог вигою про зобов`язання ОСОБА_2 надати йому комплект ключів від вхідних дверей спірної квартири.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовано тим, що ОСОБА_1 хоча і зареєстрований у спірній квартирі з 2003 року, однак фактично в ній ніколи не проживав, оскільки з 2000 року працює та постійно проживає у місті Вінниці. Дружина ОСОБА_1 має постійне місце роботи у місті Вінниця, його діти відвідують навчальні заклади, які також розташовані у місті Вінниці. В місті Вінниці ОСОБА_1 проживає у будинку своєї тещі.

ОСОБА_1 разом із своєю родиною інколи приїздив до міста Києва відвідати свою матір але ці візити були не постійними та не тривалими. За комунальні послуги ОСОБА_1 з моменту його реєстрації у спірній квартирі жодного разу не сплачував.

ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2017 року цивільній справи № 756/9515/17 та № 756/9129/17 об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року задоволено клопотання про заміну третьої особи - Оболонського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на належну - управління праці і соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Компенсовано ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір у розмірі

640,00 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 з моменту реєстрації у спірній квартирі (2003 рік) не проживає, постійно проживає та працює у місті Вінниці

Постановою апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

23 серпня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та спростовуються письмовими доказами, дослідженими в судовому засіданні, яким судами не було надано належної правової оцінки, до правовідносин, що виникли, не застосовано норми матеріального права, що підлягали до застосування, не надано нормативно-правового обґрунтування висновкам суду, а також апеляційним судом було допущено грубе порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

Судами попередніх інстанцій односторонньо та упереджено розглянуто справу і допущено цілий ряд помилок.

Доводи інших учасників справи:

04 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 10 серпня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Оболонського районного суду міста Києва.

Зупинено виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 10 квітня 2018 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від

10 серпня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи, встановлених судами:

На підставі ордеру № 29946 серії Б від 25 квітня 2003 року, виданого ОСОБА_2 на трьох осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та (матері ОСОБА_1 , дружини ОСОБА_2 ) -

ОСОБА_3 , 29 липня 2003 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Починаючи з 2000-го року ОСОБА_1 постійно працював на посаді дільничного інспектора міліції Староміського ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області, яке знаходиться у місті Вінниці.

З 28 липня 2001 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4

ОСОБА_4 з квітня 1997 року на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилася дитина - ОСОБА_6 , яка відповідно до свідоцтва про народження народилася у місті Вінниця та проживає і зареєстрована разом з ОСОБА_4 у місті Вінниці.

З листопада 2005 року ОСОБА_1 працює на посаді державного податкового інспектора юридичного відділу у Вінницькій міжрайонній державній податковій інспекції (на час розгляду справи - Вінницька об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Вінницькій області).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 народилася друга дитина - ОСОБА_7 , яка відповідно до свідоцтва про народження народилася у місті Вінниця та проживає разом з батьками у місті Вінниці, про що не заперечувалося ОСОБА_1

Згідно показів ОСОБА_1 позивача та його дружини

ОСОБА_4 , позивач проживає разом із своєю родиною у місті Вінниці за місцем реєстрації старшої доньки позивача та його дружини. Діти позивача постійно проживають у місті Вінниці, де й навчаються.

Дружина ОСОБА_1 постійно працює на посаді бухгалтера у В/Ч А0549, яка розташована у місті Вінниця.

ОСОБА_1 проживає у місті Вінниця в будинку матері дружини ОСОБА_4 Він разом із своєю дружиною та їх спільними дітьми інколи приїздили до міста Києва, де залишалися ночувати у батьків позивача з метою допомогти їм та щоб вони побачилися із онуками.

03 серпня 2002 року ОСОБА_3 придбала квартиру

АДРЕСА_3 , яку фактично було придбано для ОСОБА_1 та членів його сім`ї, які, з моменту набуття права власності ОСОБА_3 проживали у вказаній квартирі.

ОСОБА_1 з моменту реєстрації у спірній квартирі, ніколи не сплачував за комунальні послуги, не ніс витрат на її утримання та облаштування. З 2003 року до закладів охорони здоров`я за місцем реєстрації не звертався.

ОСОБА_1 24 травня 2015 року було призвано на військову службу за місцем його проживання ( АДРЕСА_2 ). Дані обставини підтверджуються копією військового квитка серії НОМЕР_1 .

Норми права, які підлягають застосуванню:

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів (частина перша стаття 9 ЖК Української PCP).

Частиною четвертою статті 9 ЖК Української PCP передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 64 ЖК Української PCP визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом (стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української PCP при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української PCP), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При цьому, під тимчасовою відсутністю розуміються такі випадки, коли особа протягом певного часу не проживає в жилому приміщенні, але інтересу щодо користування ним не втрачає в силу закону. Тимчасова відсутність повинна нести безперервний характер. Якщо особа повертається на місце проживання, вважається, що переривається і строк тимчасової відсутності. Разом із тим обставиною, яка перериває шестимісячний строк, не може вважатися епізодичні появи особи не з метою постійного проживання, а з метою лише утримати за собою житло.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_1 за власним бажання, з моменту реєстрації у спірній квартирі (2003 рік) не проживає, постійно проживає та працює у місті Вінниці, де також постійно проживає та працює його дружина та де його діти, відвідують начальні заклади і постійно проживають та зареєстровані. Позивач має стійкі соціальні зв`язки саме у місті Вінниці, перебуває на військовому обліку, призивався на військову службу та отримує заробітну плату. Жодних доказів, що з вини відповідача позивач був вимушений з 2003 року постійно проживати та працювати у місті Вінниці, матеріали справи не місять. Таким чином суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним у апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 10 серпня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задовоелння, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 10 квітня 2018 року та постанови Апеляційного суду міста Києва

від 10 серпня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є. Червинська