Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №686/14555/17

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 686/14555/17-ц

провадження № 61-38299св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач) Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області

від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М.,

Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «РайффайзенБанк Аваль», та ОСОБА_4, укладений кредитний договір № 014/3271/82/570, відповідно до якого останнім отриманий кредит у сумі 90 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом на строк до 11 квітня 2018 року.

На забезпечення виконання кредитного договору 11 квітня 2008 року між

ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладений договір поруки

№ 011/3271/82/571. Крім того, на забезпечення виконання цього ж кредитного договору 04 лютого 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 укладений договір поруки № 011/3271/82/693.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_4 своїх зобов'язань перед банком у нього утворилася заборгованість, яка станом на 19 липня 2017 року становить

97 791,70 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 102 202 доларів США - заборгованість за процентами, та заборгованість за пенею - 1 537 905,31 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 39 878 126,14 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило стягнути у солідарному порядку з відповідачів прострочену заборгованість за процентами у сумі 101 902,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 2 642 356,90 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня 2018 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за простроченими відсотками за кредитним договором

від 11 квітня 2008 року № 014/3271/82/570 у сумі 101 902,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 2 642 356,90 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дострокове присудження до виконання основного зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішенням суду і не виключає стягнення процентів та штрафних санкцій, передбачених договором, до повного розрахунку, водночас позов подано у межах позовної давності, оскільки кредитним договором визначено строк виконання зобов'язання - 11 квітня 2018 року, тому заборгованість за відсотками підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» заборгованість за процентами за користування кредитними коштами у сумі 42 121,67 доларів США.

У решті позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що заборгованість за процентами за користування кредитними коштами за цим кредитним договором підлягає стягненню у межах трирічного строку з часу звернення до суду з цим позовом, а саме із 24 липня 2014 року по 19 липня 2017 року, дату здійснення розрахунку заборгованості. Крім того, банк змінив строк виконання основного зобов'язання, який настав 26 лютого 2010 року, тому вимоги до поручителів заявлені поза межами шестимісячного строку дії поруки, отже, порука ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є припиненою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 08 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що строк виконання зобов'язання настав 26 лютого 2010 року і відповідно сплив через три роки, а саме 26 лютого 2013 року, тому нарахування процентів із 24 липня

2014 року є незаконним. Крім того, апеляційний суд мав право переглядати обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог поданої ОСОБА_4 апеляційної скарги, в якій апелянт жодних вимог та доводів щодо стягнення відсотків за три роки у розмірі 42 121,67 доларів США не ставив.

У вересні 2018 року від ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому заявник просить залишити без задоволення вказану касаційну скаргу та залишити без змін постанову апеляційного суду, посилаючись на те, що постанова ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 21 лютого 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статей 212-213 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 11 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 014/3271/82/570, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 90 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом на строк до 11 квітня 2018 року.

На забезпечення виконання цього кредитного договору між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 11 квітня 2008 року укладений договір поруки

№ 011/3271/82/571.

Також, на забезпечення цього ж кредитного договору 04 лютого 2009 року між

ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 укладений договір поруки

№ 011/3271/82/693.

ОСОБА_4 неналежно виконував зобов'язання за кредитним договором, станом на 19 липня 2017 року має заборгованість за кредитом у сумі 97 791,70 доларів США,

102 202,92 доларів США - заборгованість за відсотками, та 1 537 905,31 доларів США - заборгованість за пеню, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 39 878 126,14 грн.

Згідно із пунктом 9.2 кредитного договору кредитор вправі пред'явити вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більше ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту або порушення цих строків менш ніж на 30 днів, але більше трьох разів протягом дванадцяти місяців.

Позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення заборгованості за цим договором протягом не більше ніж 30 календарних днів з моменту її пред'явлення (пункт 9.3 договору).

26 січня 2010 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направив ОСОБА_4 письмову вимогу, у якій вимагав виконати повністю зобов'язання за кредитним договором у строк до 25 лютого 2010 року і сплатити достроково кредит разом із процентами і нарахованою пенею у сумі 98 060,26 доларів США.

10 березня 2010 року у зв'язку з невиконанням цієї вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення достроково заборгованості за цим кредитом.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2013 року, яка набрала законної сили 23 вересня 2013 року, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без розгляду за заявою позивача.

Отже, пред'явивши вимогу про дострокове погашення кредиту, банк реалізував своє право і змінив строк виконання основного зобов'язання, який відповідно настав

26 лютого 2010 року.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, а строк зобов'язання за кредитним договором визначено до 11 квітня 2018 року, тому заборгованість за відсотками підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що банк направивши вимоги позичальнику та поручителям, змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому з позичальника підлягають стягненню проценти за користування кредитом у межах строку позовної давності. Крім того, банк звернувся до поручителів за межами строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, тому порука є припиненою.

Висновок суду апеляційної інстанції в частині припинення поруки є правильним, проте не можна погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення відсотків.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Частиною другою статті 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, за виключенням гарантії (стаття 562 ЦК України), лише дійсні вимоги можуть бути забезпечені.

Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа

№ 310/11534/13) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення з ОСОБА_4 відсотків за користування кредитом після настання строку виконання зобов'язання, є помилковими, оскільки кредитор пред'явив позичальнику та поручителям вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, тобто кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, яке згідно із цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту, тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення процентів за період із 24 липня 2014 року по 19 липня 2017 року є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. Якщо вимога не підлягає задоволенню у зв'язку із безпідставністю, то позовна давність до такої вимоги не застосовується.

Отже, судами неправильно застосовано норми матеріального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення відсотків із ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а останній звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи, то з

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 33 093,86 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня

2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 08 травня

2018 року скасувати в частині стягнення процентів із ОСОБА_4 за користування коштами та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 в частині стягнення процентів за користування кредитом за період 24 липня 2014 року по 19 липня 2017 року відмовити.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 08 травня

2018 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користьдержави судовий збір у розмірі 33 093,86 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик