Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №127/25686/17

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 127/25686/17

провадження № 61-43951св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про оспорювання батьківства, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року, постановлену колегією суддів у складі: Рибчинського В. П., Кучевського П. В., МедвецькогоС. К.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_6звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_7 про оспорювання батьківства стосовно ОСОБА_11 (ОСОБА_12), ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Вінниці з метою виключити відомості про його батьківство з актового запису від 10 жовтня 2007 року № 3348 про народження дитини ОСОБА_13

2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знайомі з 2006 року, зустрічались, мали близькі стосунки, а потім розійшлися. На початку 2012 року відповідач йому повідомила, що у них є донька, просила зареєструвати з нею шлюб та усиновити дитину, щоб у дитини був батько, а вона не була одинокою матір'ю. ОСОБА_6 повірив відповідачу та 28 лютого 2012 року вони зареєстрували шлюб.

3. У ОСОБА_6 та ОСОБА_7 двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (ІНФОРМАЦІЯ_3). ОСОБА_6 записаний батьком дитини ОСОБА_13 згідно частини першої статті 122 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - СК України). На час визнання батьківства відносно дитини ОСОБА_13 (заяву про визнання батьківства подано 07 серпня 2012 року) позивач був впевнений, що він є рідним батьком дитини, про це йому розповіла відповідач.

4. В 2014 році під час сварки з відповідачем ОСОБА_6 стало відомо, що не він рідний батько дитини ОСОБА_13

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволений:

- вирішено виключити з актового запису від 10 жовтня 2007 року № 3348 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини, ОСОБА_13, уродженки міста Вінниці, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, відомості про ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1) як про батька дитини;

- вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 640,00 грн судового збору.

6. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що шлюб ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зареєстровано 28 лютого 2012 року, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2015 року розірвано (а.с. 4, том 1).

7. Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, актовий запис від 10 жовтня 2007 року № 3348 про народження дитини ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Вінниці, складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, батьком дитини записаний ОСОБА_15 (а. с. 2, том 1).

8. Відповідно до копії актового запису про народження від 10 жовтня 2007 року № 3348 відомості про батька дитини ОСОБА_12 всені за заявою матері, яка не перебуває в шлюбі. В актовому записі про народження від 10 жовтня 2007 року № 3348 є відмітка від 01 жовтня 2012 року про те, що на підставі спільної заяви батьків про визнання батьківства відповідно до статті 126 СК України внесено зміни до актового запису в графах 1, 3, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, в тому числі, в графу «відомості про батька», в якій зазначено, що батьком дитини є ОСОБА_6, у зв'язку з чим ОСОБА_12 стала ОСОБА_13 (далі - актовий запис про народження від 10 жовтня 2007 року) (а.с. 20, том 1).

9. Згідно із копією заяви матері та батька про визнання батьківства від 07 серпня 2012 року ОСОБА_6 визнає себе батьком ОСОБА_12 З зазначеної заяви також вбачається, що ОСОБА_16 (тепер ОСОБА_7.), мати ОСОБА_12 підтверджує, що ОСОБА_6 є батьком дитини.

10. ОСОБА_7 в судовому засіданні заявила, що позивач ОСОБА_6 не є біологічним батьком дитини ОСОБА_13, тобто відсутнє кровне споріднення між цією дитиною і позивачем. В зв'язку з цим ОСОБА_7 відмовилась проводити відповідну генетичну експертизу. Відповідач стверджувала, що на час внесення змін до актового запису про народження від 10 жовтня 2007 року позивач, визнаючи батьківство, знав про те, що не є рідним батьком ОСОБА_13 Тому відповідач вважає, що позивач відповідно до частини п'ятої статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство. В спільній заяві про визнання батьківства ОСОБА_7 зазначила, що саме позивач є батьком дитини ОСОБА_13, з метою економії часу, оскільки для усиновлення цієї дитини в судовому порядку потрібно було б збирати багато документів, що зайняло б тривалий час.

11. Свідок ОСОБА_17 (мати позивача) пояснила суду, що дізналась про відносини свого сина з відповідачем після реєстрації їх шлюбу. Про те, що її син не є рідним батьком дитини ОСОБА_13 відомо не було, згодом відповідач заявила, що рідний батько дитини помер.

12. Свідок ОСОБА_18 (подруга відповідача) пояснила суду, що з відповідачем познайомилась, коли дитині було два роки, на той час про позивача ОСОБА_6 від відповідача не чула. Знає, що з літа 2010 року відповідач почала зустрічатись з ОСОБА_6 Знає від позивача те, що ОСОБА_6 визнав батьківство відносно дитини, а рідний батько дитини помер.

13. Свідок ОСОБА_19 (друг відповідача) пояснив суду, що в 2010 році познайомився з відповідачем, яка розповідала, що в неї є дитина, батько якої помер. Розповідала, що влітку 2012 року вона познайомилась з позивачем.

14. Згідно частин першої та другої статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 СК України (частина п'ята статті 136 СК України).

15. Відповідач не надала достовірних та беззаперечних доказів того, що ОСОБА_6 в момент визнання себе батьком дитини ОСОБА_13 знав, що він не є батьком цієї дитини. Письмово, в зазначеній заяві матері та батька про визнання батьківства від 07 серпня 2012 року відповідач (раніше ОСОБА_16.) як мати дитини ОСОБА_12 підтвердила, що ОСОБА_6 є батьком цієї дитини.

16. Розподіл судових витрат здійснено відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України).

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

17. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_7, подана її представником ОСОБА_20, задоволена: скасоване рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2018 року та ухвалене нове рішення у справі, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, вирішено тягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 960,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

18. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази у справі, що призвело до помилкового встановлення обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

19. Оцінюючи показання свідків, суд першої інстанції не врахував, що обізнаність деяких з них щодо спірних обставин справи ґрунтувались на повідомленнях інших осіб, та не з'ясував джерела їх обізнаності щодо цих обставин. При цьому, взявши до уваги суперечливі показання свідків, надав перевагу одним показанням перед іншими, не мотивуючи цього.

20. Апеляційний суд встановив, що показаннями свідків в судовому засіданні суду першої інстанції підтверджується, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 познайомились лише у 2010 році, тобто після народження ОСОБА_13, ОСОБА_6 був обізнаний про те, що він не є її біологічним батьком. Тільки мати позивача ОСОБА_17 показала, що ОСОБА_6 познайомився з відповідачем в 2005-2006 роках. Дані показання апеляційний суд оцінює критично, оскільки в період часу з 2000 по 2013 рік мати позивача знаходилась за кордоном, та дану інформацію знає лише зі слів сина.

21. Крім того, заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що єдиним доказом для виключення запису про батьківство може бути висновок генетичної експертизи, який би підтвердив або спростував батьківство позивача, оскільки Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив у справі Калачева проти Російської Федерації, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства («Kalacheva v. Russia», заява № 3451/05, пункт 34, рішення ЄСПЛ від 07 травня 2009 року).

22. Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалене без встановлення вказаних фактичних обставин, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23. У вересні 2018 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, вважаючи, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

24. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2018 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

25. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.

26. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27. 11 вересня 2018 року справа передана на розгляд Верховного Суду.

28. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

29. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

30. Ухвалою судді Верховного Суду від 21 листопада 2018 року відкрите касаційне провадження у справі, витребувані матеріали справи з суду першої інстанції.

31. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справа призначена до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

32. Позивач (з урахуванням його пояснень до відзиву відповідача на касаційну скаргу) вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи. Відповідач належним чином не спростувала, що позивач не був обізнаний про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_13 на момент внесення відповідного запису в актовий запис про народження від 10 жовтня 2007 року.

33. Щодо оцінки показань свідків у справі апеляційний суд допустив упереджене ставлення, надавши перевагу одним свідченням перед іншими. Зокрема, не зрозумілим є те як свідки, які були не знайомі з відповідачем у 2006 році, можуть спростовувати своїми свідченнями факт знайомства позивача та відповідача у тому році.

34. Суд апеляційної інстанції не вказав, яку саме норму матеріального права неправильно застосував суд першої інстанції, в зв'язку з чим було скасоване його судове рішення.

35. Позивач в судовому засіданні суду першої інстанції 09 січня 2018 року заявляв клопотання про проведення генетичної експертизи з приводу відповідного батьківства, але відповідач заперечувала проти цього, підтвердивши, що позивач не є біологічним батьком ОСОБА_13, а тому висновки апеляційного суду протирічать частині першій статті 82 ЦПК України.

36. Інші доводи ОСОБА_6, в тому числі ті, що вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

37. У грудні 2018 року відповідач через свого представника, ОСОБА_20, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вважаючи, що постанову Апеляційного суду Вінницької областівід 15 серпня 2018 рокуслід залишити без змін, а відповідну касаційну скаргу без задоволення.

38. Аргументи відповідача за своєю суттю зводяться до повторення висновків апеляційного суду та того, що апеляційний суд врахував належні докази у справі та правильно встановив обставини справи. Суд першої інстанції повинен був мати сумніви у відсутності батьківства позивача та мала проводитись генетична експертиза, тільки на підставі якої можна було зробити висновок про відсутність біологічного батьківства позивача. Разом з тим, відповідач стверджує, що факт її знайомства з позивачем до народження дитини також не доведений належними та допустимим доказами, що позивач має довести, що він не знав про те, що не є біологічним батьком ОСОБА_13

39. Інші доводи ОСОБА_7, в тому числі ті, що вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

40. Згідно з частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

41. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

42. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

43. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

44. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій

45. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

46. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

47. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 13 СК України).

48. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

49. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

50. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

51. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

52. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

53. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

54. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

55. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

56. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).

57. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (згідно із частиною першою статті 264 ЦПК України).

58. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).

59. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

60. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

61. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

62. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

63. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п'ятою статті 136 СК України).

64. Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

65. В судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір'ю дитини (статті 126, 127 СК України) (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (далі - Постанова ПВСУ № 3).

66. Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини (абзаци другий та третій пункту 11 Постанови ПВСУ № 3).

67. ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович против Сербии», що у відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

68. Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов'язань позивача перед дитиною. З огляду на це, зазначені апеляційним судом сумніви в законності рішення суду першої інстанції та їх підстави, судове рішення апеляційного суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам ЦПК України.

69. За приписами частини п'ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

70. Апеляційний суд зазначив у своєму судовому рішенні зауваження до встановлення судом першої інстанції обставин справи, які ґрунтуються на показаннях свідків, але не обґрунтував чому, встановивши факт існування суперечливих свідчень свідків, сам надав перевагу одним свідченням перед іншими. Апеляційний суд не вказав конкретний та вичерпний перелік свідків, обізнаність яких про обставини справи він встановив такою, що ґрунтується на повідомленнях інших осіб, яке конкретно визначене коло джерел такої обізнаності має бути з'ясоване та перевірене. Відповідна перевірка апеляційним судом також не була здійснена.

71. Згідно з матеріалами справи відповідач спочатку відмовилась від проведення генетичної експертизи у справі в зв'язку з тим, що підтвердила, що позивач не є біологічним батьком дитини, а потім використала відсутність цієї експертизи, проведення якої сама заперечувала, як аргумент для оскарження судового рішення суду першої інстанції, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу. Сумніви позивача щодо свого біологічного батьківства не можуть породжувати сумніви у суду першої інстанції, якщо відповідач сама визнала та підтвердила, що позивач не є біологічним батьком дитини. Відповідач не була позбавлена права сама вимагати проведення такої експертизи з метою усунути підстави для позову, спростувавши аргументи позивача, але цього не зробила. Суд першої інстанції правильно оцінив цю конкретну обставину справи, виходячи зі змісту частини першої статті 82 та статей 11 (пропорційність у цивільному судочинстві), 12 (змагальність сторін), частини третьої статті 13 ЦПК України. Отже, матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції, вирішуючи питання наявності або відсутності біологічного батьківства позивача щодо ОСОБА_13, дотримувався вимог закону.

72. Разом з тим, встановлення судом першої інстанції необізнаності позивача в момент реєстрації себе батьком дитини про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_13, не відповідає вимогам статей 79, 80, 89 ЦПК України, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

73. Поставивши під сумнів правильність встановленого судом першої інстанції факту відсутності обізнаності позивача про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_13, апеляційний суд повинен був сам належним чином дослідити відповідні обставини справи, чого не зробив.

74. Крім того, апеляційний суд ще й не виконав вимог статті 264 ЦПК України, оскільки так і не визначив конкретно з якої підстави відмовив у задоволенні позову. Недоведеність відсутності біологічного батьківства позивача передбачає можливість застосування частин першої та другої статті 136 СК України, пункту 11 Постанови ПВСУ № 3. Обізнаність позивача про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_13, на момент внесення відповідного запису про нього у зазначений акт передбачає застосування частини п'ятої статті 136 СК України. Зазначені норми права одночасно не можуть бути застосовані у справі. Однак апеляційний суд фактично застосував обидві, мотивуючи своє судове рішення. Отже, судове рішення апеляційного суду також не відповідає статті 263 ЦПК України.

75. Відповідно до висновків ЄСПЛ у справі «Якушев проти України» («Yakushev v. Ukraine», заява № 15978/09, пункти 23, 25, 26, рішення ЄСПЛ від 04 грудня 2018 року) поза межами встановлення законності національного правового обмеження на право оскаржити своє батьківство (яке за змістом відповідає зазначеній частині п'ятій статті 136 СК України), необхідно встановити чи досягли національні суди, зокрема, апеляційний суд, важливого фактичного висновку про застосування відповідного обмеження в рамках належного, несвавільного процесу прийняття рішень. Якщо апеляційний суд скасував фактичні висновки суду першої інстанції, не посилаючись на будь-який новий доказ та не пояснивши, чому фактичні висновки суду першої інстанції були невірними, та дійшов нового висновку, який ґрунтувався на тих самих матеріалах справи та доказах, які у повному обсязі були розглянуті судом першої інстанції, то він допустив процесуальні недоліки у провадженні на національному рівні, які вказують на те, що національний суд не забезпечив повагу до приватного життя особи, до якої застосоване зазначене національне правове обмеження, на яку він має право відповідно до Конвенції. Отже, це є порушенням статті 8 Конвенції.

76. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

77. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (підпункти 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

78. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

79. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6: скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

(2.2) Щодо дій, які повинен виконати суд першої інстанції

80. Належним чином дослідивши та оцінивши всі докази у справі, об'єктивно встановити обставини справи, зокрема, чи було відомо позивачу про відсутність у нього біологічного батьківства щодо ОСОБА_13 на момент реєстрації його батьком цієї дитини, та прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі з урахуванням інтересів дитини.

81. Здійснити розподіл судових витрат.

(2.3) Щодо судових витрат

82. Враховуючи, що Верховний Суд не ухвалює нового рішення, а передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6.

2. Скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року.

3. Направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

С. Ю.Мартєв

В. В.Пророк

І.М. Фаловська