Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 206/4028/18

провадження № 61-1635св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1, яка діє як законний представник ОСОБА_2,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, яка діє як законний представник ОСОБА_2, до ОСОБА_3, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання права на проживання в квартирі та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, яка діє як законний представник ОСОБА_2, про усунення перешкод у здійсненні права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє як законний представник ОСОБА_2, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року в складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1, діючи як законний представник малолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права на проживання в квартирі.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона є матір'ю малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Починаючи з 2007 року вона, а після народження і син, проживають в квартирі АДРЕСА_1. Вказана квартира належала на праві власності її цивільному чоловікові та батькові її сина ОСОБА_4, який на підставі договору дарування від 25 червня 1998 року подарував її своїй матері - ОСОБА_3 (відповідач у справі), яка одразу ж склала заповіт на його ім'я.

Вона разом із ОСОБА_4 та їхнім сином, як одна сім'я весь час проживали в зазначеній квартирі, а ОСОБА_3, як власниця квартири, не заперечувала проти цього.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, та з того часу ОСОБА_3 почала вимагати виселитися їй разом із сином з квартири посилаючись на намір її продати.

Посилаючись на те, що вона неодноразово намагалася мирно вирішити конфлікт із ОСОБА_3, пропонувала укласти договір користування квартирою, проте на жодні пропозиції остання не погоджувалася, іншого, придатного для проживання дитини житла вона не має, просила визнати за малолітнім ОСОБА_2 та за нею, як його законним представником, право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_2.

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, про усунення перешкод у здійсненні права власності.

На обґрунтування заявлених вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніколи не проживали у спірній квартирі, оскільки її син, який трагічно загинув ІНФОРМАЦІЯ_2, не вів з ОСОБА_1 спільного господарства та не проживав з нею однією сім'єю.

Вказувала, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в гуртожитку на АДРЕСА_3, а даний час разом з сином вони проживають на АДРЕСА_4.

Посилаючись на те, що вона як власник квартири та маючи намір розпорядитися нею на власний розсуд, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання у належній їй квартирі не проживають без поважних причин понад один рік, просила суд на підставі статей 391 405 ЦК України ухвалити рішення, яким усунути їй перешкоди в користуванні житловим приміщенням, визнавши ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє як законний представник ОСОБА_2, відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вони не ґрунтуються на матеріалах справи, суперечать встановленим обставинам, а з часу смерті ОСОБА_4 його син ОСОБА_2 втратив право на проживання в спірному житлі. Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд керувався тим, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а саме в частині задоволення зустрічного позову, залишаючи при цьому повністю рішення суду без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач разом з малолітнім сином не є членами сім'ї власника квартири відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_1 зареєстрована за іншою адресою, її син був зареєстрований у спірній квартирі батьком ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, який також не був членом сім'ї власника квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 як законний представник малолітнього ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову та передати справу в цій частині на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами порушено норми процесуального права, зокрема, принцип диспозитивності та рівності сторін у справі, не правильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки судів не в повному обсязі відповідають обставинам справи, при цьому апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції порушив вимоги пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України, яка зобов'язує суд апеляційної інстанції навести відповідні мотиви й аргументи на кожен довід апеляційної скарги, чого зроблено не було.

Під час розгляду справи суди неправильно застосували норми матеріального права, з огляду на те, що на обґрунтування заявлених вимог позивач за зустрічним позовом посилалася на положення статті 405 ЦК України, статті 107 ЖК УРСР та статті 47 Конституції України, проте вказані норми не підлягають застосуванню при розгляді вказаної справи, оскільки стаття 405 ЦК України, підлягає застосуванню до правовідносин, які виникають між власником та членом його сім'ї, проте як встановили суди в оскаржуваних рішеннях між сторонами у справі немає родинних відносин. Тобто, враховуючи, що ОСОБА_2 не є членом сім'ї ОСОБА_3, то вона під час звернення до суду із зустрічним позовом обрала неправильний спосіб захисту.

Цивільне законодавство не передбачає права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім'ї, тому в цьому випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

При перегляді рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в оскаржуваній постанові посилався на статтю 406 ЦК України (припинення сервітуту), проте такої норми немає в обґрунтуваннях позовних вимог, а тому при її застосуванні суд вийшов за межі позовних вимог, порушивши при цьому принцип диспозитивності, передбачений статтею 13 ЦПК України.

Крім того, в матеріалах справи немає будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених за зустрічним позовом вимог, крім показань свідків, які, в свою чергу, є близькими родичами ОСОБА_3. Встановлені судами обставини справи щодо не проживання дитини в спірній квартирі не відповідають дійсності, оскільки протирічать наявним в матеріалах справи доказам.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 25 червня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.

В., належить 18/60 частин (квартира 2) житлового будинку АДРЕСА_3.

Вказану частину будинку ОСОБА_3 отримала в дар від свого сина ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 51,68,250).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача ОСОБА_1 народився син ОСОБА_2, батьком якого є ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 11).

З 17 березня 2016 року малолітній ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 (18/60 частин житлового будинку) (т. 1 а. с. 15-18).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (т. 1 а. с. 12).

Згідно з довідками, виданими головою квартального комітету 25 липня 2018 року та 30 квітня 2019 року, в квартирі АДРЕСА_2 постійно з 1990 року по день смерті проживав ОСОБА_4. Разом із ним, як члени його сім'ї, проживали та продовжують проживати після смерті його дружина ОСОБА_1 та неповнолітній син ОСОБА_2 з моменту свого народження (т. 1 а. с. 128, т. 2 а. с. 21).

Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного уповноваженими особами виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, від 24 липня 2018 року, в квартирі АДРЕСА_2 проживають (під час обстеження) ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с.129).

ОСОБА_1 на праві власності належать земельна ділянка, площею 0,3486 га, що розташована на території Сурсько-Михайлівської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, земельна ділянка, площею 0,25 га та житловий будинок загальною площею 37,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а. с. 52-53,69-70).

29 квітня 2015 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продати належні їй жилий будинок АДРЕСА_6 та земельні ділянки, площею 0,5986 га, в межах згідно із планом з цільовим призначенням 0,25 га для садівництва та обслуговування житлового будинку, 0,3486 га для підсобного господарства (т. 1 а. с. 144).

Проте, як встановив суд першої інстанції, на час розгляду справи, остання ще була власником жилого приміщення.

Згідно з листом комунального закладу освіти "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 393" Дніпропетровської міської ради від 12 червня 2019 року № 19 ОСОБА_2 у вказаному дошкільному навчальному закладі не перебував (т. 2 а. с. 52).

Відповідно до листа комунального закладу "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" від 04 червня 2019 року № 1148, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, спостерігався у лікаря педіатра вказаного закладу до 27 лютого 2019 року, після цього пацієнтом була укладена декларація з лікарем іншого медичного закладу (т. 2 а. с. 54).

Згідно з листом комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11" Дніпровської міської ради від 07 червня 2019 року № 3/14 та листом комунального закладу освіти "Спеціалізована школа № 115" Дніпровської міської ради від 12 червня 2019 року № 296 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає на АДРЕСА_7 (т. 2 а. с. 55-56).

ОСОБА_1 зареєстрована з 16 червня 2014 року в гуртожитку на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 10 на звороті).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Верховним судом переглядаються рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах вимог касаційної скарги, а саме в частині задоволення зустрічного позову, в іншій частині судові рішення заявником не оскаржуються.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відсутність члена сім'ї понад рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.

Проте, визнаючи малолітню дитину такою, що втратила право користування жилим приміщенням з тих підстав, що останній не проживає за зареєстрованим місцем проживання у належній позивачу квартирі без поважних причин понад один рік, суди не звернули уваги на таке.

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Підстава, відповідно до якої місце проживання малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що він набув права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 до малолітнього ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тому, що малолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає.

З урахуванням того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

При цьому, зазначені ОСОБА_3 в зустрічному позові доводи про наявність у ОСОБА_1 у власності іншого житлового приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки наявність у того з батьків, з ким дитина фактично проживає права власності на житло, не може бути підставою для втрати останньою її особистих житлових прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням таухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б " та "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій та у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в його задоволенні, то сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної (1 057,21 грн) та касаційної (1 049,60 грн) скарг у розмірі 2 106,81 грн підлягає стягненню на її користь з ОСОБА_3.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє як законний представник ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 106,81 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров