Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 766/730/17

провадження № 61-11918св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), КузнєцоваВ.О., СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року, ухвалене у складі судді Прохоренка В. В., та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25 грудня 2012 року ними укладено договір позики грошових коштів, на підтвердження якого відповідачем надано розписку.

Згідно з розпискою відповідач отримала позику у розмірі 12 000 грн, що еквівалентно 1 500 доларів США, які зобов'язалася повернути до 31 березня 2013 року. Проте відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми позики не виконала.

На підставі викладеного просив стягнути з відповідача 12 000 грн боргу за договором позики, інфляційне збільшення боргу у сумі 3 930,60 грн та три проценти річних у розмірі 1 364,05 грн, всього 17 294,65 грн.

У ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 39 728, 67 грн, посилаючись на те, що 25 грудня 2012 року позика надавалась у розмірі 1 500 доларів США, що на час розгляду справи становить вказану суму у гривнях, а також інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 14 987, 46 грн та три проценти річних у розмірі 4 516 грн.

Також просив визнати поважними причини пропущення позовної давності, посилаючись на те, що відповідач ухилялася від спілкування з ним щодо повернення позики, приховувала своє місцезнаходження; він є моряком і з січня 2016 року по грудень 2016 року перебув за межами України, що підтверджується паспортом моряка.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року, описку в якому виправлено ухвалою цього суду від 9 червня 2017 року, позов задоволено. Поновлено позивачу строк звернення до суду; стягнено з відповідача на користь позивача грошову суму у розмірі 59 232,13 грн, яка включає суму боргу за договором позики у розмірі 39 728, 67 грн, інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 4 561 грн та три проценти річних у розмірі14 987, 46 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивач на час спливу загальної позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права перебував за межами України, що підтверджується паспортом моряка і є поважною причиною пропущення строку звернення до суду.

Оскільки в обумовлений у розписці строк відповідач позику не повернула, що підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки, суд стягнув на користь позикодавця суму позики та на підставі статті 625 ЦК України - інфляційне збільшення суми боргу та три проценти річних.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на його законність та обґрунтованість.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції, прийнявши заяву позивача про уточнення позовних вимог та поновлення строку звернення до суду за захистом порушеного права, не надіслав відповідачу їх копію, чим позбавив відповідача можливості подати заперечення та порушив принцип змагальності сторін.

Заявник посилається на те, що, у порушення норм процесуального права, суд не постановив окрему ухвалу за заявою позивача про поновлення строку звернення до суду, а висновки про пропущення позивачем строку позовної давності з поважних причин є безпідставними та немотивованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду і зупинено виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі статтею 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 позику у розмірі 12 000 грн, що еквівалентно 1 500 доларів США, які зобов'язалася повернути до 31 січня 2013 року, що підтверджується розпискою позичальника від 25 грудня 2012 року.

Зобов'язання щодо повернення суми позики відповідачем не виконані.

У травні 2017 року ОСОБА_5 подала заперечення проти позову та заяву про застосування позовної давності.

У травні 2017 року ОСОБА_4 подав заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача суми позики та трьох процентів річних, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Україниє підставою для залишення судових рішень в цій частині без змін.

Доводи заявника про порушення принципу змагальності сторін внаслідок ненаправлення їй заяви позивача про збільшення позовних вимог та заяви про поновлення строку звернення до суду спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що вказані заяви відповідачу надсилалися разом з повісткою про виклик до суду.

Посилання заявника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке полягає у непостановленні окремої ухвали з приводу поновлення строку звернення до суду, є безпідставними, оскільки частина п'ята статті 267 ЦК України встановлює, що у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд, з урахуванням поданих позивачем доказів, дійшов висновку про поважність причин пропущення позивачем позовної давності та навів у рішенні відповідні мотиви.

Посилання заявника на те, що вказаний висновок суду є безпідставним, не мають правового значення, оскільки зводяться до переоцінки доказів, проте під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права.

Дійшовши висновку про визначення суми заборгованості на підставі курсу долара США, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на час вирішення справи у суді першої інстанції (станом на 5 травня 2017 року згідно із заявленими позовними вимогами), суди безпідставно стягнули з відповідача на користь позивача інфляційні втрати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Оскільки предметом грошового зобов'язання за вказаним договором позики є грошові кошти у гривнях з визначенням еквіваленту у доларах США і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики відсутні.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного касаційний суд задовольняє касаційну скаргу частково, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та ухвалює в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Також касаційний суд змінює рішення судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру трьох процентів річних, оскільки зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається помилкове зазначення судом про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 14 987, 46 грн, тоді як зі змісту заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач просив стягнути три проценти річних у розмірі 4 516 грн, а сума 14 987, 46 грн відносилася до розрахунку інфляційних втрат.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України касаційний суд поновлює виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 39 728,67 грн і трьох процентів річних у розмірі 4 516 грн.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 трьох процентів річних у розмірі 14 987,46 грн змінити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 три проценти річних у розмірі 4 516 грн.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 інфляційних втрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 39 728,67 грн залишити без змін.

Поновити виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 39 728,67 грн і трьох процентів річних у розмірі 4 516 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик