Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

місто Київ

справа № 534/955/17

провадження № 61-22539ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В.О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: прокуратура Полтавської області, Головне управління Національної поліції України в Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 липня 2017 року у складі судді Куц Т. О. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мартєва С. Ю., Лобова О. А., Хіль Л. М., а також касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мартєва С. Ю., Лобова О. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, казначейська служба), треті особи: прокуратура Полтавської області, Головне управління Національної поліції України в Полтавській області

(далі - ГУ НП в Полтавській області), про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 18 квітня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобілем «ДЕУ Сенс» під керуванням водія ОСОБА_3 скоєно наїзд на пішохода ОСОБА_5, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. За цим фактом розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України. На згаданий автомобіль було накладено арешт, позивач протягом місяця був позбавлений права вільно ним користуватись та розпоряджатись.

22 вересня 2014 року ОСОБА_3 оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення та затверджено обвинувальний акт. Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 квітня 2016 року ОСОБА_3 виправдано за частиною першою статті 286 КК України за недоведеністю вини. У зв'язку з цим ОСОБА_3 просив стягнути з Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, суму у розмірі 150 400, 00 грн.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 липня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Судом стягнуто на корить ОСОБА_3 150 400, 00 грн на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що страждання позивача були пов'язані з переоцінкою його соціальної значимості, що зумовило зміни у його ставленні до життєвого устрою, в якому він існував раніше, і вплинуло на зміст правовідносин, в яких позивач брав участь. Враховуючи час незаконного перебування під слідством та судом позивача, а також незаконного накладення арешту на його майно, що обмежувало його права як власника майна протягом періоду з 18 квітня 2013 року до 23 березня 2017 року (47 календарних місяців), а також розмір мінімальної заробітної плати, що на час розгляду справи у суді складала 3 200, 00 грн, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, становить 150 400, 00 грн, що відповідає обставинам справи, глибині та тривалості моральних страждань позивача.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди з 150 400, 00 грн до 75 200, 00 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що судом першої інстанції вірно встановлено початок терміну перебування позивача під слідством з моменту настання ДТП - 18 квітня 2013 року, оскільки з цього моменту він фактично був позбавлений права розпоряджатися своїм транспортним засобом. Проте відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року мінімальна заробітна плата не підлягала застосуванню як розрахункова величина, а тому для обрахунку суми відшкодування моральної шкоди належить застосовувати розмір мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600, 00 грн.

ОСОБА_3, не погодившись із ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції, у жовтні 2017 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що судом першої інстанції правильно встановлено розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, під час визначення розміру відшкодування заподіяної моральної шкоди як розрахункова величина застосовується розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на дату такого відшкодування. На переконання ОСОБА_3, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, зазначивши, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини застосовується у розмірі 1 600, 00 грн.

ДКС України, не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, у жовтні 2017 року звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги казначейська служба посилається на те, що суди неправильно розрахували період, за який повинно стягуватись відшкодування моральної шкоди, оскільки будь-яких незаконних процесуальних дій, що обмежують права людини, стосовно ОСОБА_3 протягом періоду з 18 квітня 2013 року до 22 вересня 2014 року не вчинялось, протягом цього часу він не перебував під слідством чи судом. У згаданий проміжок часу позивач не мав визначеного процесуального статусу у зазначеному кримінальному провадженні. Кримінальне провадження відкрито 19 квітня 2013 року за фактом наїзду ОСОБА_3 на ОСОБА_5, підозру у вчиненні кримінального правопорушення позивачу оголошено 22 вересня 2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ДКС України та витребувано з Комсомольського міського суду Полтавської області зазначену цивільну справу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду зазначену справу.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 травня 2013 року за клопотанням слідчого СВ Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції КоломойцяО.В. накладено арешт на майно - автомобіль, марки «Деу Сенс», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2005 року випуску, шасі НОМЕР_2, який належав на праві власності ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 05 червня 2013 року ухвалу слідчого судді Комсомольського міського суду від 22 травня 2013 року про накладення арешту на автомобіль марки «Деу Сенс», д.н.з. НОМЕР_1, 2005 року випуску, належний на праві власності ОСОБА_3, скасовано, постановлено нову ухвалу, якою відмовлено слідчому СВ Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області КоломойцюО.В. у задоволенні клопотання про накладення арешту на цей автомобіль. Зазначену ухвалу скасовано як таку, що не відповідала вимогам чинного законодавства та порушувала майнові права ОСОБА_3

22 вересня 2014 року ОСОБА_3 особисто вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

29 вересня 2014 року прокурором прокуратури м. Комсомольська Полтавської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 19 квітня 2013 року № 12013180080000475 за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року, ОСОБА_3 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Таким чином позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.

Щодо періоду відшкодування моральної шкоди

За змістом частини другої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Згідно із пунктом 1-1 частини першої статті 2 Закону встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів є підставою для виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

У справі, що переглядається, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди охоплюють період, починаючи з моменту скоєння ДТП й до моменту набрання виправдувальним вироком відносно нього законної сили. Цей період складають три різні проміжки часу, протягом яких позивач, за його наполяганням, зазнав моральних страждань та йому завдано шкоду:

перший пов'язаний з обмеженням права позивача на користування автомобілем, який вилучено та поставлено на зберігання на території Комсомольського МВ, починаючи з 18 квітня 2013 року до 22 травня 2013 року;

другий - з перебуванням автомобіля під арештом з 22 травня 2013 року до 05 червня 2013 року;

третій - з перебуванням позивача під слідством та судом з 22 вересня 2014 року до 23 березня 2017 року.

Юридичні підстави притягнення до цивільно-правової відповідальності у кожний зі згаданих періодів є відмінними, їм притаманні певні особливості, наявність таких підстав має бути підтверджена належним чином та доведені суду.

Щодо тлумачення категорії «перебування під слідством та судом»

За приписами пункту 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм прав Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи від 22 вересня 2014 року до 23 березня 2017 року, тобто з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Моральна шкода підлягає майновому відшкодуванню з обрахуванням відповідно до тривалості періоду такого незаконного перебування під слідством та судом з обов'язковою прив'язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки це передбачено законом.

Щодо оцінки обґрунтованості вимог про відшкодування шкоди, завданої незаконним накладенням арешту на автомобіль позивача

Ураховуючи системний аналіз згаданих правових норм, Верховний Суд дійшов переконання, що судами обґрунтовано стягнуто відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з неправомірним накладенням арешту на автомобіль позивача. Такі протиправні обмеження існували протягом періоду, починаючи з 22 травня 2013 року до 05 червня 2013 року, оскільки неправомірність накладення арешту на автомобіль встановлена ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 05 червня 2013 року.

Моральна шкода в цій частині вимог, пов'язана з незаконним арештом майна позивача, підлягає відшкодуванню у зв'язку із самим фактом допущеного порушення його особистої немайнової сфери. Тривалість такого порушення має не пряме, а опосередковане значення для визначення належного розміру справедливого відшкодування моральної шкоди за таке правопорушення, що не може бути обраховано з обов'язковою прив'язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки законом такого не передбачено.

Щодо оцінки іншого періоду, то завдання моральної шкоди, спричинене в результаті обмеження позивача у реалізації права користування зазначеним автомобілем, який було вилучено та поставлено на зберігання на території Комсомольського МВ з 18 квітня 2013 року до 22 травня 2013 року, не підпадає під визначені Законом критерії, оскільки судами, на підставі окремих рішень, не встановлено обставин незаконності таких обмежень або умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено будь-яких чинників спричинення позивачу шкоди у період з 06 червня 2013 року до 21 вересня 2014 року в розумінні Закону, оскільки у цей період він не може вважатися таким, який перебував під слідством (враховуючи, що йому не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), а арешт, застосований до автомобіля позивача, на той момент було скасовано.

За таких обставин, на переконання Верховного Суду, позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди за період з 18 квітня 2013 року до 21 травня 2013 року та з 06 червня 2013 року до 21 вересня 2014 року не підлягають задоволенню. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначені обставини не врахували та помилково задовольнили позовні вимоги у цій частині.

Щодо визначення розміру справедливого відшкодування завданої моральної шкоди

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, помилково застосував розрахункову величину мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600, 00 грн.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, на який посилається заявник у касаційній скарзі, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600, 00 гривень.

Проте відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував правило частини третьої статті 13 Закону та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200, 00 грн.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

Верховний Суд наголошує, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилось те, що така формула розрахунку розміру моральної шкоди стосується тільки часу перебування особи під слідством чи судом. У зв'язку із застосуванням та перебуванням автомобіля під арештом, що визнано судом неправомірним, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених законодавством (частина друга статті 13 Закону), тобто із застосуванням загальних правил статей 23, 1167 ЦК України - судом, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких зазнала особа в результаті вчинених щодо неї протиправних дій.

Узагальнені висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пунктів 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За змістом частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховним Судом встановлено, що апеляційний суд без достатніх правових підстав змінив рішення суду першої інстанції, яким правомірно застосовано під час визначення розміру справедливого відшкодування завданої моральної шкоди правила частин другої та третьої статті 13 Закону, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Разом із тим, рішення суду першої інстанції не може бути залишено без змін, оскільки цим судом невірно визначено період незаконного перебування під слідством та судом, за який підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди.

Внаслідок неправильного застосування статей 1, 2 Закону судом безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди за період з 18 квітня 2013 року до 21 травня 2013 року та з 06 червня 2013 року до 21 вересня 2014 року.

Позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню в частині вимог про відшкодування моральної шкоди за період незаконного перебування позивача під слідством та судом з 22 вересня 2014 року до 23 березня 2017 року (30 місяців) у розмірі 96 000, 00 грн, а також, з урахуванням засад розумності та справедливості, у зв'язку з фактом незаконного перебування автомобіля під арештом, що тривало з 22 травня 2013 року до 05 червня 2013 року, у розмірі 2 000, 00 грн, що разом становить 98 000, 00 грн.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційних скарг ОСОБА_3, ДКС України, скасування рішення апеляційного суду, а також зміну рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди з 150 400, 00 грн до 98 000, 00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2017 року скасувати.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 26 липня 2017 року змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди із 150 400, 00 грн до 98 600, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик