Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.04.2018 року у справі №759/501/17

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 759/501/17

провадження № 61-14554св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. за реєстровим № 2712. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 вказаного договору відповідач зобов`язалася надавати їй грошову допомогу в розмірі 3 000,00 грн щомісячно, допомагати в придбанні лікарських засобів, продуктів харчування, тощо. Однак, відповідач належним чином не здійснює за нею догляд, не сплачує вчасно грошові кошти, телефонує не більше двох разів на місяць, відвідує лише раз на місяць, натомість її доглядають соціальний працівник та друзі.

Вона зверталася до відповідача з проханням про збільшення грошового забезпечення у зв`язку із підвищенням цін на ліки, продукти харчування та комунальні послуги, але отримала відмову.

Також позивач зазначала, що передала на тимчасове зберігання відповідачу грошові кошти у сумі 1 000 євро та деякі сімейні прикраси, однак на її вимогу відповідач їх не повертає.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, відповідач належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання відповідно до умов укладеного договору, а позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження невиконання відповідачем умов договору довічного утримання, тому відсутні підстави для розірвання цього договору.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано оцінки її доводам щодо неналежного виконання відповідачем обов`язків, визначених договором довічного утримання. Зокрема, у зв`язку зі збільшенням у 2016 році цін на ліки, продукти харчування, комунальні платежі, відповідач відмовила їй у збільшенні суми відповідного матеріального утримання. Належний її догляд забезпечує соціальний працівник та друзі. Крім того, набувач неодноразово порушувала строки та умови договору щодо сплати сум матеріального утримання, сплачувала його в меншому розмірі, ніж це передбачено договором, а за листопад 2013 року взагалі не сплатила. Це підтверджується довідками ПАТ КБ «ПриватБанк» від 30 травня 2017 № RЗЕР-S4КО-FОGК-АААТ та № МА21-9КGG-67GЕ-М0ІВ. Також суди не взяли до уваги інформацію, яка міститься в листі від 17 травня 2017 року, в якому відповідач визнала факт, що отримала від неї на зберігання 1 000,00 євро та безпідставно на її вимогу не повертає.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на касаційну каргу не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 02 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. (а. с. 5-6 т. 1).

Відповідно до пункту 1.1 договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я також довічним доглядом.

Сторони погодили, що утримання ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 повинно бути у вигляді щомісячного надання грошової суми у розмірі не менше 3 000,00 грн, допомоги в придбанні лікарських засобів на підставі виданих лікарями рецептів, продуктів харчування, тощо.

Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Аналогічні положення містяться у пункту 8.1 Договору.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, посилаючись на квитанції, платіжні доручення, покази свідків, виходив з того, що позивач не довела невиконання або неналежне виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), оскільки відповідач щомісячно перераховувала на рахунок позивача у ПАТ КБ «ПриватБанк» визначені договором довічного утримання 3 000,00 грн, забезпечувала позивача лікарськими засобами та продуктами харчування, тому підстави для розірвання оспорюваного договору на підставі пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України відсутні.

Разом з цим, судами не враховано, що за договором довічного утримання ОСОБА_2 зобов?язувалася не лише забезпечувати ОСОБА_1 довічним утриманням у щомісячному розмірі не менше 3 000,00 грн, лікарськими засобами та продуктами харчування, а також у разі втрати здоров`я забезпечувати її довічним доглядом (пункт 1.1 договору).

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі представник позивача як на одну із підстав для розірвання договору вказував на те, що відповідач не виконує обов?язку щодо забезпечення позивача доглядом. Зокрема, зазначав, що ОСОБА_2 телефонувала ОСОБА_1 не більше двох разів на місяць, а також не більше одного разу на місяць відвідувала її. Також, відповідач щороку з сім`єю виїжджала за кордон на відпочинок і жодного разу нікому не доручала доглянути за нею. Щодня позивача доглядають соціальний працівник, який її обслуговує вже 10 років, та її друзі: приносять продукти харчування, газети, підтримують чистоту в її квартирі, у тому числі роблять вологі прибирання та миття вікон, допомагають сплачувати комунальні платежі.

Суди зазначених обставин належним чином не перевірили, не взяли до уваги, що факт призначення ОСОБА_1 соціального працівника не узгоджується з тією обставиною, що особа за договором довічного утримання повинна бути забезпечена доглядом з боку ОСОБА_2 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина перша, друга статті 10 ЦПК України 2004 року).

Всупереч наведеним нормам процесуального права судом першої інстанції не встановлено, які обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 здійснювала догляд ОСОБА_1 відповідно до умов договору довічного утримання.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, у порушення вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи та не перевірив обставин, якими обгрунтовувалися позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог статті 367 ЦПК України на вищевказане уваги також не звернув, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у повному обсязі доводів апеляційної скарги.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, внаслідок порушення норм процесуального права, судами не досліджено та не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам та не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку запереченням відповідача, доводам апеляційної скарги.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш. А. О. Лесько Є. В. Петров С. П. Штелик