Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2020 року у справі №743/1297/19

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 743/1297/19

провадження № 61-6738св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Сиберізька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, Перша Чернігівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2019 року у складі судді Жовток Є. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Кузюри Л. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи:

Сиберізька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, Перша Чернігівська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1977 року вона була зареєстрована та проживала у будинку АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області

від 20 грудня 2007 року № 87 житловому будинку, який розташований на земельній ділянці, що надана їй у користування, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2.

16 лютого 2017 року Комунальне підприємство "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації") виготовило на її замовлення технічний паспорт на житловий будинок з надвірними спорудами, відповідно до якого на земельній ділянці розташовані: житловий будинок з верандою загальною площею 85,7 кв. м, погріб, два сараї та колодязь з питною водою.

Наприкінці травня 2019 року, їй стало відомо, що після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, державний нотаріус Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Підгайна О. І. видала на ім'я її спадкоємиці - ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 39,2 кв. м, житловою площею 25,6 кв. м, а також господарські будівлі та споруди. Підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину та підтвердженням факту належності спадкового майна на праві власності спадкодавиці зазначено договір дарування від 04 грудня 2003 року, посвідчений державним нотаріусом Ріпкинської державної нотаріальної контори Брусило С. О. та зареєстрований у реєстрі за № 3251.

Довідкою Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 12 грудня 2016 року № 404 підтверджується, що спірне майно, на яке відповідачка отримала свідоцтво про право на спадщину, не належало спадкодавиці ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки насправді вона була власницею будинку АДРЕСА_3.

Згідно з інформаційною довідкою КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 23 травня 2019 року, станом на 31 грудня 2012 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстровано не було.

Наведені вище обставини були відомі відповідачці та її батькові, який безпосередньо займався оформленням спадщини, однак вони їх замовчали, унаслідок чого ОСОБА_2 отримала у порядку спадкування правовстановлюючий документ на нерухоме майно, яке належить іншій особі, а саме позивачці.

Посилаючись на наведене, позивачка просила: визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2, видане 18 квітня

2019 року на ім'я ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Підгайною О. І., зареєстроване у реєстрі за № 2-256, визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

18 квітня 2019 року на ім'я ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Підгайною О. І., зареєстроване у реєстрі за № 2-256, на житловий будинок АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналіз фактичних обставин справи обґрунтовано свідчить про те, що позивачці ОСОБА_1 та відповідачці ОСОБА_2 належать різні будинки, різної площі, з різним місцем розташування та роками побудови. Дослідженими судом матеріалами справи встановлено, що під час реєстрації за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок АДРЕСА_2, та при посвідченні державним нотаріусом Ріпкинської державної нотаріальної контори Брусило С. О. договору дарування від 04 грудня 2003 року зазначеного будинку ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, працівниками Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації", Рипкінської районної державної нотаріальної контори не були з усією повнотою і ретельністю перевірені та співставлені документи про дійсну адресу нерухомого майна, що у подальшому призвело до невірного зазначення місця розташування цього майна у свідоцтві про право власності, виданому на ім'я ОСОБА_4, у договорі дарування будинку, укладеному на користь ОСОБА_3, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1, та у свідоцтві про право на спадщину, виданому на ім'я ОСОБА_2.

Зважаючи на те, що вказана невідповідність обмежує як право

ОСОБА_1 на вільне володіння, користування та розпорядження належним їй майном, так і ускладнює ОСОБА_2 реалізацію аналогічних прав щодо успадкованого нею майна, суд дійшов висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 18 квітня 2019 року на ім'я ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Підгайною О. І., зареєстроване у реєстрі за № 2-256, на житловий будинок АДРЕСА_2, підлягає визнанню недійсним.

Вимога позивача про скасування зазначеного вище свідоцтва задоволенню не підлягає, оскільки такий спосіб захисту порушеного права чинним законодавством не передбачений. Визнання сторонами та Сиберізькою сільською радою Ріпкинського району Чернігівської області належності

ОСОБА_1 житлового будинку у селі Сибереж Ріпкинського району Чернігівської області, що підтверджується наявними у матеріалах справі документами, суд вважав достатніми для задоволення вимог позивачки про визнання за нею права власності на житловий АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 нарішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області

від 04 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 05 березня 2020 року, в якій вона просила скасувати зазначені судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1, ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні її позову, в іншій частині судові рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилалася на застосування судами норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 та від 11 грудня 2019 року № 414/811/17, а також на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина 3 статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_2, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним у справі доказам, які підтверджують законність дій нотаріуса під час видачі їй свідоцтва на права на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, а саме:

- рішенню виконавчого комітету Сиберізької сільської ради Рипкінського району Чернігівської області від 20 грудня 2007 року № 87 "Про затвердження актів інвентаризації домоволодінь на території ради" та акту № 1 інвентаризації домоволодінь на території сільської ради від 12 грудня 2007 року, затвердженого зазначеним рішенням виконавчого комітету, відповідно до якого по АДРЕСА_3 значиться 43 будівлі, яким у ході інвентаризації присвоєно номери від 1 до 53;

- витягу з погосподарської книги № 35 (особовий рахунок № НОМЕР_1), відповідно до якого головою колгоспного двору АДРЕСА_2, значилася ОСОБА_5, разом з якою була зареєстрована ОСОБА_1 (невістка). Вказаний запис спростовує, що позивачка з 1977 року була власницею домогосподарства АДРЕСА_2;

- витягу з погосподарської книги № 333 (особовий рахунок № НОМЕР_2) за період з 1980-1982 роки, відповідно до якого ОСОБА_1 разом з членами сім'ї (сином та донькою) була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;

- витягу з погосподарської книги № 167 (особовий рахунок № НОМЕР_3) за період з 1997-2000 роки, відповідно до якого ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2;

- витягу з погосподарської книги № 168 (особовий рахунок № НОМЕР_4) за період з 1997-2000 роки, відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_2, була зареєстрована та проживала до дня смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_5.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 1301 ЦК України, суди не урахували, що за її змістом свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 та від 11 грудня 2019 року № 414/811/17 у подібних правовідносинах дійшов висновку, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо. Таких обставин суд попередніх інстанцій не встановили, а тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба відповідачки - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 39,2 кв. м, житловою площею 25,6 кв. м, який належав спадкодавиці на праві власності на підставі договору дарування від 04 грудня 2003 року, укладеного між нею та ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом Ріпкинської державної нотаріальної контори Чернігівської області, зареєстрованого у реєстрі за № 3251, право власності за якою зареєстровано Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації у реєстрі прав власності на нерухоме майно 24 грудня 2003 року за реєстраційним номером: 3466367, у книгу 1, номер запису 86, про що видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 грудня

2013 року № 2421529.

Попередній власник зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами - ОСОБА_4, набув таке право на підставі рішення виконавчого комітету Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 16 жовтня 2003 року № 43 "Про оформлення права особистої власності на житлові будинки в сільській місцевості, що належать громадянам", яким схвалено матеріали для оформлення права особистої власності на будинки розташовані у сільській місцевості, що належать громадянам, зокрема, ОСОБА_4 на праві особистої власності, розташований в АДРЕСА_2.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 496/2016, відкритої після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, спадкоємець за законом першої черги -

ОСОБА_6 відмовився від прийняття спадщини на користь онуки померлої -

ОСОБА_2, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину після померлої баби.

18 квітня 2019 року державний нотаріус Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Підгайна О. І. видала на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом серії ННТ № 293594, зареєстроване у реєстрі за № 2-256, на житловий будинок АДРЕСА_2.

Відповідно до зазначеного свідоцтва, спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_2, належало спадкодавиці ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 04 грудня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Ріпкінської державної нотаріальної контори Чернігівської області Брусило С. О., зареєстрованого у реєстрі за № 3251, право власності за якою зареєстровано КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24 грудня 2003 року за реєстраційним номером: 3466367, у книгу 1, номер запису 86.

З повідомлення Першої чернігівської державної нотаріальної контори 07 червня 2019 року № 871/02-17 убачається, що крім договору дарування від 04 грудня 2013 року, посвідченогодержавним нотаріусом Ріпкінської державної нотаріальної контори Чернігівської області Брусило С. О., підставою для видачі на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_2, слугував також технічний паспорт, виготовлений

21 листопада 2018 року КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" за зазначений житловий будинок та видана ним інформаційна довідка від 11 грудня 2018 року про підтвердження реєстрації права власності на нерухоме майно за спадкодавцем.

Згідно з довідкою Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 31 травня 2019 року № 241 у результаті інвентаризації домоволодінь (рішення виконавчого комітету Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 20 грудня 2007 року № 87), житловому будинку, розташованому на земельній ділянці, яка надана у користування ОСОБА_1, присвоєну поштову адресу: АДРЕСА_2.

З 19 лютого 2013 року по 02 грудня 2016 року ОСОБА_1 була зареєстрована по АДРЕСА_2,

з 02 грудня 2016 року по 10 січня 2017 року - по АДРЕСА_2, знята з реєстрації за вказаною адресою.

З технічного паспорта на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2, виготовленого 16 лютого 2017 року КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" на замовлення ОСОБА_1, встановлено, що до складу домоволодіння входять: житловий будинок; веранда; погріб з шийкою; два сараї; колодязь питний.

Загальна площа житлового будинку становить

85,7 кв. м, житлова площа 38,2 кв. м, і він складається з трьох кімнат, коридору, кухні, двох веранд, комори. В технічному паспорті зазначено, що будинок зведено в 1960 році, а погріб, веранда, колодязь і два сараї збудовані у 1968 році.

У справі № 2001883 на житловий будинок АДРЕСА_2, заведеній

КП "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" на підставі звернення ОСОБА_1, міститься рукописна відмітка: "двійник № 20 Макей, з реєстрацією", а також довідка Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 24 січня 2017 року № 37 про те, що згідно із записом в погосподарській книзі за обліковим № 02.0170-1, за ОСОБА_1 значиться житловий будинок АДРЕСА_2.

У довідці Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 12 грудня 2016 року № 404 зазначено, що житловий будинок ОСОБА_3 знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

При розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанції, сторони не заперечували, що житловий будинок АДРЕСА_2, свідоцтво на право на спадщину на яке оспорює позивачка, є відмінним за площею, місцем розташування та роком побудови від того житлового будинку, право власності на який має намір оформити ОСОБА_1. Спір між сторонами виник у зв'язку з невірним зазначенням, як вважає позивачка, у правовстановлюючих документах, виданих на ім'я ОСОБА_2, місця розташування спадкового майна.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 та

від 11 грудня 2019 року № 414/811/17 у подібних правовідносинах, Верховний Суд дійшов висновку, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Установивши, що між сторонами фактично відсутній спір щодо права ОСОБА_2 на спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 належного їй на праві власності житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_3, загальною площею

39,2 кв. м, житловою площею 25,6 кв. м, суди першої та апеляційної інстанцій, внаслідок неправильного застосування статті 1301 ЦК України та неурахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 та від 11 грудня 2019 року № 414/811/17, дійшли помилкового висновку про обґрунтованість зазначених ОСОБА_1 підстав для визнання недійсним виданого відповідачці свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2, та наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на житловий будинок під зазначеним номером.

Крім того, Верховний Суду вважає за необхідне зазначити таке.

ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги тим, що видане на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує її права, оскільки насправді житловий будинок з господарськими будівлями спорудами та земельною ділянкою, розташований за адресою: АДРЕСА_4,належить їй, тоді як житловий будинок, що успадкувала відповідачка розташований у зазначеному населеному пункті по АДРЕСА_3. Сам склад спадкового майна не оспорювала, і не заперечувала, що позивачка має право спадкувати майно, зазначене у свідоцтві про право на спадщину.

За загальним визначенням відповідач - це особа яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює її суб'єктивне право чи інтерес.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди не звернули уваги на доводи відповідачки ОСОБА_2 про відсутність у її діях та діях державного нотаріуса, яка видавала оспорюване свідоцтво про право на спадщину, порушень, оскільки вона успадкувала майно, що належало спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі правовстановлючих документів, що були видані їй раніше, які ніким не оспорені та не скасовані.

Зокрема суди не звернули увагу, що померла ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 39,2 кв. м, житловою площею 25,6 кв. м на підставі договору дарування від 04 грудня

2003 року, укладеного між нею та ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом Ріпкинської державної нотаріальної контори Чернігівської області, зареєстрованого у реєстрі за № 3251. Право власності на зазначений житловий будинок було зареєстровано Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації у реєстрі прав власності на нерухоме майно 24 грудня 2003 року за реєстраційним номером: 3466367, у книгу 1, номер запису 86, про що видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 грудня

2013 року № 2421529.

Попередній власник цього житлового будинку набув право власності на зазначене нерухоме майно на підставі рішення виконавчого комітету Сиберізької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області

від 16 жовтня 2003 року № 43 "Про оформлення права особистої власності на житлові будинки в сільській місцевості, що належать громадянам". У матеріалах справи відсутні відомості про те, зазначене вище рішення органу виконавчої влади було скасовано чи змінено в частині визначення нумерації цього житлового будинку.

Наявна у матеріалах справи довідка Сиберізької сільської ради Ріпкінського району Чернігівської області від 31 травня 2019 року № 241 про те, що рішенням виконавчого комітету зазначеного органу місцевого самоврядування

від 20 грудня 2007 року № 87 за наслідками проведеної інвентаризації домоволодінь, житловому будинку, що перебував у користуванні ОСОБА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_2, не є переконливим аргументом неправильності нумерації будинку, що успадкувала відповідачка, оскільки зазначена довідка не містить відомостей про те, що рішенням виконкому сільської ради від 20 грудня 2007 року № 87 було скасовано чи змінено рішення цього ж органу

від 16 жовтня 2003 року №43 "Про оформлення права особистої власності на житлові будинки в сільській місцевості, що належать громадянам" в частині нумерації житлового будинку, право власності на який належало ОСОБА_4.

Зважаючи на наведене, не можна вважати достовірною інформацію зазначену у довідці Сиберізької сільської ради Ріпкінського району Чернігівської області

від 12 грудня 2016 року № 404 про те, що належний на праві власності

ОСОБА_2 житловий будинок, знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Аналізуючи наведене, необхідно дійти висновку, що рішенням виконавчого комітету Сиберізької сільської ради Ріпкінського району Чернігівської області

від 20 грудні 2007 року № 87, житловому будинку, який перебував у користуванні ОСОБА_1, було присвоєно адресу за якою обліковувався будинок, що належав на праві власності ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), який після смерті ОСОБА_3 успадкувала відповідачка ОСОБА_2.

Зазначене свідчить про те, що плутанина у нумерації належних сторонам житлових будинків, виникла не з вини відповідачки ОСОБА_2, до того ж присвоєння адресного номера житловому будинку, який успадкувала вона та набуття права власності на який попередніми його власниками відбулося значно раніше, до того, як позивач почала оформляти документи необхідні для реєстрації права власності на будинок, що перебуває у її користуванні, а тому не урахування судами зазначених обставин та неправильне застосування положень статті 1301 ЦК України, призвело до помилкового висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного позивачем свідоцтва недійсним.

Суд касаційної вважає необхідним також зауважити, що допущену помилку у нумерації будинків можливо виправити шляхом звернення до виконавчого комітету сільської ради про присвоєння житловому будинку, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 іншої поштової адреси, наприклад - АДРЕСА_5, чи 20/1, з видачею позивачці довідки про внесення виправлень у поштову адресу, що дасть змогу внести зміни (виправлення) у виготовлений на її замовлення технічний паспорт житлового будинку та інші документи, необхідні для державної реєстрації за нею права власності на зазначене житлове приміщення та земельну ділянку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статті 1301 ЦК України, не урахування ними висновків, викладених у постановах Верховного Суду 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 та від 11 грудня 2019 року № 414/811/17, зазначене, відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України, є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності.

Оскільки за результатом вирішення касаційної скарги судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності, судові витрати, понесені заявником у зв'язку з поданням апеляційної та касаційної скарги у розмірі 2 688,00 грн (1 152,00 грн + 1 536,00), підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 березня

2020 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Сиберізька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, Перша Чернігівська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарги 2 688,00 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко