Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №169/1006/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 169/1006/23

провадження № 61-12034св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу керівника Волинської обласної прокуратури Бабенкова Олександра Юрійовича

на постанову Волинського апеляційного суду від 30 липня 2024 року

у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

у справі за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (далі - позивач) до ОСОБА_1

(далі - відповідач-1), ОСОБА_2

(далі - відповідач-2), Ковельської районної державної адміністрації

(далі - відповідач-3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Ліси України» (далі - третя особа, ДП «Ліси України»), про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

ухвалив постанову про таке:

I. Вступ

1. У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

2. Представник відповідача-1 позовні вимоги не визнав, відповідач-3, звернувшись із заявою про розгляд справи за відсутності представника, вказала, що надати вмотивовані пояснення по суті спору не зміг,відповідач-2, будучи належним чином повідомленою про судове засідання, причини своєї неявки суду не повідомила. Представник третьої особи позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив.

4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.

5. Позивач оскаржив постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.

6. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),

у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так:

- розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність відповідачу-2 земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області;

- розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність відповідачу-2 земельної ділянки, площею 0,0812 га, кадастровий номер 0725586500:04:001:0906, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області;

- на підставі цього розпорядження Турійська районна державна адміністрація 10 вересня 2014 року, отримавши свідоцтво про право власності на земельну ділянку, зареєструвала своє речове право на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- 17 жовтня 2014 року відповідач-2 подарувала цю земельну ділянку відповідачу-1, що підтверджується відповідним записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- під час досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що спірна земельна ділянка до передання її у власність відповідачу-2, перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Турійське лісове господарство» (далі - ДП «Турійське лісове господарство») та у визначеному законом порядку з користування останнього не вилучалась, і оскільки, ця земельна ділянка частково розташована в межах земель лісового фонду, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року, вона не могла бути передана

у приватну власність іншій особі без її вилучення від попереднього користувача;

- оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, то це є підставою для усунення перешкод Волинській обласній державній адміністрації у здійснені нею права користування та розпорядження спірною ділянкою на підставі статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а саме надання земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням норм ЗК та Лісового кодексу України (далі - ЛК) необхідно вважати як не пов`язане з позбавленням володіння порушенням права власності держави;

- власник майна може звернутися до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку.

8. Враховуючи викладене, позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2 частини першої розпорядження Турійської районної державної адміністрації від 21 серпня 2014 року № 197 «Про затвердження проєктів землеустрою та надання

у власність земельних ділянок»;

- скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності відповідача-2 на земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га;

- скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності відповідача-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га;

- усунути перешкоди державі у здійсненні права користування

та розпорядження земельною ділянкою, шляхом зобов`язання відповідача-1 повернути у власність її державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації.

ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 частини першої розпорядження Турійської районної державної адміністрації від 21 серпня 2014 року № 197 «Про затвердження проєктів землеустрою та надання у власність земельних ділянок».

Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку.

Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності відповідача-1 на спірну земельну ділянку.

Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію спірної земельної ділянки.

Усунено перешкоди державі у здійснення права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, шляхом зобов`язання відповідача-1 повернути її у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

10. Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач-3 не мав повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, яка вибула з володіння її власника поза його волею, а саме її повернення у володіння держави відповідає критерію законності та суспільним інтересам. З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, суд не встановив невідповідності заходу втручання держави в право власності заявників критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського Суду з прав людини. Спірні земельні ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

11. Постановою Волинського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу представника відповідача-1 задоволено.

Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову

в позові.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що оскільки частина спірної земельної ділянки лісового фонду, як вважає позивач, вибула з володіння держави, тобто держава позбавлена права володіння цією земельною ділянкою, право власності на яку зареєстроване за її добросовісним набувачем відповідачем-1, то заявлений прокурором негаторний позов про повернення цієї земельної ділянки у контексті зазначених обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, і це є самостійною підставою для відмови в позові.

V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. У касаційній скарзі позивач просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- рішенням Турійського районного суду Волинської області від 06 липня 2023 року у справі № 169/507/22, яким встановлено, що частина спірної земельної ділянки належить до земель лісового фонду має преюдиційне значення у цій справі;

- апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту;

- правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послався апеляційний суд, не є релевантними до обставин розглядуваної справи.

VI. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

15. 30 жовтня 2024 року представник відповідача-1 подав до Верховного Суду відзив та навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:

- судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано те, що у позивача відсутнє володіння спірною земельною ділянкою;

- можливість набуття права власності на земельну ділянку лісового фонду викликає можливість навіть неправомірного заволодіння земельною ділянкою, яке усувається лише віндикацією;

- відповідач-1 добросовісно набула право власності на спірну земельну ділянку;

- апеляційний суд дійшов правильного висновку, що фактично оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного повинна бути надана при розгляді відповідного віндикаційного позову.

VII. Рух справи в суді касаційної інстанції

16. 23 вересня 2024 року позивач на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 вересня 2024 року подав заяву про усунення недоліків та надав дві уточнені касаційні скарги, оскільки касаційні скарги подані однією особою на ті самі судові рішення та їх зміст є ідентичним, Верховний Суд розглядає їх як одну касаційну скаргу.

17. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження.

18. 21 жовтня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

19. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні

з викликом учасників справи, справу призначено до судового розгляду.

VIII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

20. Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року № 37 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність відповідачу-2 земельної ділянки, орієнтовною площею 0.10 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

21. Відповідно до розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 цей орган місцевої влади затвердив проєкт землеустрою щодо відведення у власність відповідачу-2 земельної ділянки, площею 0.0812 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

22. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем-1, на підставі договору дарування від 17 жовтня 2014 року, укладеного з дарувальником відповідачем-2.

23. Відповідно до приєднаних до справи письмових матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 спірна земельна ділянка до передання її у власність відповідачу-2, перебувала

у постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» та

у визначеному законом порядку з користування останнього не вилучалась.

24. Згідно з висновком експерта судової земельно-технічної та

оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024, земельна ділянка, яка є предметом спору і зареєстрована за відповідачем-1, частково розташована на землях лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах лісового фонду становить 0,0460 га.

ІХ. Позиція Верховного Суду

25. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.

26. Цей спір пов`язаний із захистом права на землю, в якому прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, що є підставою для усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження спірною ділянкою (див. пункти 7-8).

27. Верховний Суд наголошує, що згідно зі статтею 14 Конституції України, статтею 1 ЗК земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

28. Відповідно до статті 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

29. Статтею 50 ЗК визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Статтею 51 ЗК передбачений склад земель рекреаційного призначення, а статтею 52 ЗК порядок використання земель рекреаційного призначення.

30. Разом з тим, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. (стаття 55 ЗК).

31. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів

у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни

і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК).

32. Стаття 57 ЗК закріплює особливості використання земель лісогосподарського призначення.

33. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, яка перебуває

у державній власності, її передання у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства,

у подальшому ця земельна ділянка була відчужена іншій фізичній особі, що

є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом подання негаторного позову (див. пункти 7-8).

34. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

35. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

36. Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким,

а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

37. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20)).

38. У цій справі від правильного визначення категорії земельної ділянки буде залежати правильність обрання способу захисту порушених прав.

39. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК, частина друга статті 152 ЗК). Ці способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

40. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21)).

41. При відмові в позові, апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем-2, яка в подальшому відчужила вказану земельну ділянку відповідачу-1 за договором дарування,

у зв`язку з чим дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту

є неефективним, вказавши, що у контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою (див. пункти 11-12).

42. При цьому, апеляційним судом не враховано, що у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу позивач просив врахувати рішення Турійського районного суду Волинської області від 06 липня 2023 року у справі № 169/507/22, що має преюдиційне значення.

43. Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 06 липня 2023 року у справі № 169/507/22 у позові керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, відмовлено.

У справі № 169/507/22 керівник Ковельської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з позовом про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки.

При розгляді справі № 169/507/22 суд зробив висновки, що передача у приватну власність спірної земельної ділянки частково за рахунок земель лісогосподарського призначення для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, суперечить положенням ЗК та ЛК, оскільки земельна ділянка площею 0,0812 га, яка розташована у межах Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області та була передана ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, а в подальшому відчужена ОСОБА_1 , частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності, перебувала в постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» та жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв.

44. У касаційній скарзі прокурор вказав, що рішення Турійського районного суду Волинської області від 06 липня 2023 року у справі № 169/507/22 має преюдиційне значення у цій справі.

45. У цій справі суд апеляційної інстанції не дав відповіді на такі доводи позивача.

46. Також, Верховний Суд враховує, що апеляційний суд не надав оцінку висновку експерта судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024, згідно із яким земельна ділянка, яка є предметом спору і зареєстрована за відповідачем-1, частково розташована на землях лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах лісового фонду, становить 0,0460 га (див. пункт 24).

47. Крім того, апеляційним судом не надана оцінкарозпорядженню Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 (див. пункт 21), яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність відповідачу-2 земельної ділянки, площею 0.0812 га,

з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

48. Верховний Суд повторює, що під час вирішення цього спору ключовим є визначення правового режиму спірної земельної ділянки, що має значення для з`ясування, чи порушено інтереси держави на цю земельну ділянку, чи є обраний спосіб захисту ефективним, чи поновлює він порушені права.

49. Отже, апеляційний суд, при відмові в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, не визначив категорію земельної ділянки та не надав оцінку обставинам щодо можливості врахування судового рішення у справі № 169/507/22 на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК, як преюдиційного.

50. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч приписів статті 367 ЦПК належно не з`ясував фактичних обставин справи щодо пред`явленого позову, не надав належної оцінки доказам у справі, безпідставно не взяв до уваги і не перевірив доводів позивача, тому дійшов передчасних висновків про відмову в позові з підстав неналежного способу захисту, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Х. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Верховний Суд частково погоджується із доводами касаційної скарги, які дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права.

52. Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

53. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що відповідає змісту статті 411 ЦПК.

54. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відповідно до статті 141 ЦПК розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу керівника Волинської обласної прокуратури Бабенкова Олександра Юрійовича задовольнити частково.

2. Постанову Волинського апеляційного суду від 30 липня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 30 липня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков