Історія справи

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 369/8038/17

провадження № 61-1857св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Журавель В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Зараз-7», товариство з обмеженою відповідальністю «Житлоінбудсервіс»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування 183 788 грн майнової і 10 000 моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Позов мотивований тим, що їй належить квартира АДРЕСА_1 .

З вини відповідача ОСОБА_2 , який є власником квартири №11 в тому ж будинку, яка розташована поверхом вище, 01 травня 2017 сталось залиття, в результаті якого було ушкоджене оздоблення та дверна коробка в належній їй квартирі.

Вартість відновлювального ремонту становить 183 788 грн, яку вона просить стягнути з відповідача. Також просить стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, посилаючись на те, що вона зазнала душевних страждань в результаті завдання їй збитків, порушено звичний спосіб життя її сім`ї.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного Київської області від 28 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що Акт про залиття квартири від 05 травня 2017 складений без дотримання вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, а тому є неналежним доказом у справі.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 24 500 грн витрат на правничу допомогу та 6 000 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову/ Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 104 683,20 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Апеляційний суд виходив із того, що акт про залиття квартири за формою та змістом відповідає встановленій формі, не суперечить іншим доказам у справі, а також з урахуванням положень статті 1166 ЦК України відповідач належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири не спростував. Також вважав справедливим розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що Акт про залиття квартири від 05 травня 2017 року складений без дотримання вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, а тому є неналежним доказом у справі. Апеляційний суд помилково вважав подачу клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення майнової шкоди визнанням відповідачем факту залиття квартири позивача. Також, з урахуванням відсутності його вини, відсутні і підстави для задоволення вимог в частині моральної шкоди.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржуване судове рішення, як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрите касаційне провадження у справі № 369/8038/17 за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, витребувано справу із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року та договору дарування від 25 лютого 2003 року.

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 07 вересня 2010 року.

05 травня 2017 року комісією з числа працівників ТОВ «Зараз-7» складено акт про залиття квартири № 8 , в якому зазначено, що 01 травня 2017 року близько 04:30 години в квартирі № 11 у ванній кімнаті обірвало під умивальником гнучкий шланг, що призвело до наступних наслідків у квартирі № 8 : у ванній кімнаті відбулося здуття ламінату, поява плям на гіпсокартоні на стелі, відпав гіпсокартоновий багет. У кімнаті з`явилися плями на гіпсокартоні на стелі, відклеїлися шпалери біля вікна, на підлозі здувся ламінат. У гардеробній з`явилися плями на гіпсокартоні на стелі, на підлозі здувся ламінат. Залиття квартири № 8 сталося з вини розташованої вище квартири № 11 .

Відповідно до висновку експерта № 18182 від 05 жовтня 2018 року за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи визначено вартість ремонтно-відновлювальних робіт для усунення наслідків залиття квартири АДРЕСА_1 , яка становить 104 683,20 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (частина перша та друга статті 23 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Згідно статті 322 ЦК України тягар утримання майна лежить на власнику майна.

Відповідно до акта про залиття квартири № 8 від 05 травня 2017 року, складеного комісією з числа працівників ТОВ «Зараз-7» та затвердженого директором ТОВ «Зараз», 01 травня 2017 року сталось залиття з вини вище розташованої квартири № 11 , в результаті якого було ушкоджено оздоблення квартири № 8 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги, що акт від 05 травня 2017 року не є належним та допустимим доказом у справі, зводяться до незгоди із письмовими доказами, оцінка яким надана судами першої та апеляційної інстанцій. Разом з цим слід вважати, що акт є первинним документом, що засвідчує факт певної події, а тому не може ґрунтуватися на інших документах.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Виходячи із визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

За таких обставин, встановивши, що позивач довела розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, врахувавши акт про залиття квартири та висновок експерта, обставини та тривалість часу, протягом якого позивач вживає заходи для відновлення своїх порушених прав, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема, на предмет визначення причин залиття квартири позивача, не заявив та не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Журавель

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук