Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 2-4665/2008

провадження № 61-14579св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

особи, дії яких оскаржуються - державний виконавець та Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року в складі судді Ванівського Ю. М. та на постанову Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року в складі колегії суддів Шеремети Н. О., Савуляка Р. В., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд із скаргою на дії старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та просив:

визнати протиправними дії старшого державного виконавця при проведенні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 29 липня 2020 року;

зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) врахувати при проведенні розрахунку заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні № ~organization0~ сплату ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 згідно банківських квитанцій;

зобов'язати державного виконавця врахувати розмір доходів ОСОБА_2 за період роботи у ТОВ "Оверко" та розмір аліментів, перерахованих ТОВ "Оверко" стягувачу.

Скаргу обґрунтовує тим, що на виконанні у Залізничному відділі державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебуває виконавче провадження № 12637398, яке відкрито постановою головного державного виконавця від 06 травня 2009 року на підставі виконавчого листа від 27 січня 2009 року, виданого Франківським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню доньку ОСОБА_4 в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 28 листопада 2008 року до досягнення нею повноліття, але не менше 30% встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стверджує, що постанову про відкриття виконавчого провадження не отримував, за зазначеною в ній адресою не проживав, а тому до липня 2020 року не знав про наявність відкритого виконавчого провадження. 29 липня 2020 року старшим державним виконавцем проведено розрахунок заборгованості по аліментах у зазначеному виконавчому провадженні, при цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували здійснення державним виконавцем заходів систематичного контролю за правильним та своєчасним відрахуванням аліментів за період з 06 січня 2009 року по 31 травня 2010 року, а саме під час його роботи в ТОВ "Оверко", у зв'язку з чим не було встановлено розмір його доходів, які перераховувалися стягувачу. Також державним виконавцем під час складення заборгованості не були враховані квитанції за період з травня 2015 року по січень 2020 року. Звертає увагу, що в розрахунку заборгованості по аліментах державний виконавець за період з 06 січня 2009 року по 31 травня 2010 року замість визначеного розміру заробітної плати, отриманої у ТОВ "Оверко", зазначає розмір середньої заробітної плати для даної місцевості, чим порушує частину 1 статті 195 СК України. Крім цього, замість визначення фактично стягнутих сум з його заробітної плати зазначено у графі "сума, що стягнена" число "0".

Зазначає, що у розрахунку заборгованості по аліментах не враховано добровільну сплату аліментів та заборгованості по аліментах, перерахованих ним на наданий стягувачем банківський рахунок.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року, в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Суди виходили з того, що дії державного виконавця щодо складення розрахунку заборгованості по аліментах вчинені відповідно до закону в межах його повноважень, порушення державним виконавцем прав боржника не встановлено, а доводів протилежного суду не надано. Твердження ОСОБА_1 про те, що їх донька хворіла та кошти перераховувалися ОСОБА_2 на лікування доньки, а не як аліменти, ОСОБА_2 не спростував. Надані заявником дублікати квитанцій про добровільне перерахування коштів на картковий рахунок стягувача без зазначення у квитанції в графі "призначення платежу" - сплата аліментів, не свідчать про виконання ним обов'язку щодо виконання судового рішення щодо сплати аліментів.

Апеляційний суд не взяв до уваги посилання на те, що неврахування державним виконавцем сплачених боржником аліментів за період роботи в ТОВ "Оверко" і не відображення їх в оскаржуваному розрахунку свідчать про протиправність дій, оскільки в державного виконавця відсутня інформація про місце роботи боржника.

Аргументи учасників справи

27 серпня 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просить скасувати їх як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального й процесуального права. Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про перерахування коштів на лікування доньки, а не аліментів. Докази на підтвердження того, що їх донька хворіла в 2015 році, ОСОБА_6 надала суду апеляційної інстанції, який з порушенням частини 3 статті 367 ЦПК України долучив їх до матеріалів справи. Вказує, що державний виконавець на вимогу суду не надав матеріали виконавчого провадження № ~organization2~.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки заявник не надав суду належних і допустимих доказів про перерахування коштів на погашення сплати аліментів.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на виконанні у Залізничному відділі державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Львів) перебуває виконавче провадження № ~organization3~, відкрите 06 травня 2009 року, з примусового виконання виконавчого листа, виданого 27 січня 2009 року Франківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню доньку ОСОБА_4 в розмірі ј частини від всіх видів доходів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 28 листопада 2008 року до досягнення нею повноліття, але не менше 30% встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

ОСОБА_2 був присутнім при ухваленні 26 січня 2009 року Франківським районним судом м. Львова рішення про стягнення з нього аліментів, погодився з позовними вимогами та вказане рішення не оскаржував, у тому числі й розмір аліментів.

Згідно з проведеним державним виконавцем розрахунком заборгованості по аліментах від 29 липня 2020 року у виконавчому провадженні №~organization4~, заборгованість боржника ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 84 777,12 грн. Боржником сплачено 6 720 грн.

Дублікати квитанцій, згідно з якими платником коштів є ОСОБА_2, одержувачем коштів є ОСОБА_1, не враховані при складанні розрахунку заборгованості ОСОБА_2 по аліментах, оскільки в квитанціях в графі "призначення платежу" не зазначено, що кошти перераховувались ОСОБА_2 з метою сплати аліментів.

Позиція Верховного Суду

Колегія відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Згідно зі статтею 71 СК України порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

У статті 195 СК України закріплено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими в частці від заробітку (доходу). Відповідно до вказаного порядку заборгованість за аліментами визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Відповідно до пункту 4 розділу XVIІ інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною 4 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 333/6869/19 (провадження № 61-5678св21) зазначено, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. [..] Із наданих суду копій платіжних доручень можливо встановити тільки суму грошових переказів, валюту, дату здійснення цих фінансових операцій, одержувача та платника за кожним переказом. Інші відомості роздруківки не містять. Суд першої інстанції також не встановив, що перераховані кошти є аліментами із зазначенням будь-яких слів, словосполучення які б свідчили про це, а не є добровільною участю діда у витратах на дитину чи участі в інших витратах. Боржником не надано доказів, що він сплачував аліменти".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частина 4 статті 263 ЦПК України (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Суди встановивши, що надані скаржником дублікати квитанцій про добровільне перерахування коштів на картковий рахунок стягувачки без зазначення у квитанції в графі "призначення платежу" - сплата аліментів, не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів, а відтак такі не враховані державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів, а дії державного виконавця не суперечать вимогам Закону України "Про виконавче провадження", дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції з порушенням частини 3 статті 367 ЦПК України долучив до матеріалів справи нові докази, не заслуговують на увагу, оскільки наданий стягувачем висновок ультразвукового обстеження ЕХО-КГ дочки ОСОБА_4 від 13 липня 2015 року підтверджує діагноз дитини та перебування її на лікуванні, що встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами.

Колегія суддів не приймає посилання заявника на відсутність матеріалів виконавчого провадження у суді першої інстанції, оскільки старшим державним виконавцем Залізничного ВДВС у м. Львові 29 жовтня 2020 року надано суду копії виконавчого провадження АСВП № ~organization5~ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину, які долучені до матеріалів справи (том 1, а. с. 106-266).

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук