Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №761/29268/18

Постанова

Іменем України

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 761/29268/18

провадження № 61-3798св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Дундар І. О., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.

Києва від 30 вересня 2019 року у складі судді Савицького О. А., постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ "Альфа-Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.

Позов мотивовано тим, що 27 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 490053747-П, відповідно до умов якого ОСОБА_1 на добровільних засадах поручається перед банком відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_2, які виникають з кредитного договору № 490053747, укладеного 27 грудня 2007 року.

Позивач вважає, що в силу частини 4 статті 559 ЦК України порука припинилася, оскільки у договорі поруки строк дії поруки не встановлено, а банк протягом шести місяців з дня, коли позичальник повинен був остаточно повернути кредит - 27 грудня 2017 року, до суду не звернувся.

Також зазначає, що позичальник та поручитель не отримували від банку вимогу про дострокове повернення кредиту.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати припиненою поруку за договором поруки № 490053747-П, укладеним 27 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Альфа-Банк", в частині сплати чергових платежів з 27 грудня 2007 року по 27 серпня 2014 року і з 27 лютого 2015 року по 27 грудня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні передбачені частиною 4 статті 559 ЦК України правові підстави для припинення поруки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого і апеляційного судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів, поза межами цього строку.

Вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, зокрема, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі від 13 червня 2018 року № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та від 20 червня 2018 року в справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

03 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що27 грудня 2007 року між ЗАТ "Альфа - Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа - Банк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490053747, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 10
974,85 доларів США з оплатою за користування кредитними коштами у розмірі 14,5 % річних та терміном погашення - до 27 грудня 2013 року.

19 травня 2009 року між ЗАТ "Альфа - Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа - Банк", та ОСОБА_2 було укладено доповнення № 1 до кредитного договору № 490053747 від 27 грудня 2007 року, за умовами якого сторони прийшли до угоди про дату остаточного повернення кредиту - 27 грудня 2017 року.

В забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 27 грудня 2007 року між ЗАТ "Альфа - Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 490053747-П, згідно з умовами якого позивачка як поручитель зобов'язалась перед банком відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 його боргових зобов'язань перед кредитором в повному обсязі.

Договором про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки від 27 грудня 2007 року позивач поручилась за повернення ОСОБА_2 кредиту у термін до 27 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 3.1 договору поруки, боржник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_1 є солідарними боржниками, а тому в силу вимог статей 553, 554 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку по сплаті заборгованості частково чи в повному обсязі як від них разом, так і від будь-кого з них окремо.

Пунктом 5.3 договору поруки визначено, що порука діє до повного виконання зобов'язання боржником за основним договором.

Установлено, що 26 лютого 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_1, як поручителя за договором поруки № 490053747-П від 27 грудня 2007 року, заборгованості за кредитним договором № 490053747 від 27 грудня 2007 року.

Відповідно до письмового пояснення представника ПАТ "Альфа-Банк" (а. с.17-19), вимоги про досудове врегулювання спору до боржника та поручителя від 25 лютого 2015 року (а. с.157-158), розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 490053747 (а. с. 193-194) вбачається, що прострочення платежу станом на 26 лютого 2015 року (день подання позову про стягнення заборгованості з поручителя) складає 152 дні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 553, частин 1 та 2 статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Частиною 1 статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частина 3 статті 254 ЦК України).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов'язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Договором поруки № 490053747-П від 27 грудня 2007 року не встановлено строк, після настання якого порука припиняється, а тому в цьому випадку підлягають застосуванню положення частини 4 статті 559 ЦК України (у вказаній редакції), відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З аналізу положень другого речення частини 4 статті 559 ЦК України (у вказаній редакції) можна дійти до висновку, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за кредитним договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Погашення кредиту визначено умовами кредитного договору № 490053747 від 27 грудня 2007 року періодичними щомісячними платежами.

Встановлено, що ПАТ "Альфа-Банк" 25 лютого 2015 року звернулося до позичальника та поручителя з повідомленням про дострокове повернення всієї суми кредиту, а 26 лютого 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, як поручителя за договором поруки № 490053747-П від 27 грудня 2007 року, вимагаючи стягнення як прострочених платежів за кредитним договором № 490053747 від 27 грудня 2007 року так і, відповідно до приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Із матеріалів справи убачається, що станом на час звернення банку до поручителя з письмовою вимогою про повернення боргових сум (25 лютого 2015 року) та позовом про стягнення заборгованості (26 лютого 2015 року) не сплив шестимісячний строк сплати щодо жодного з періодичних (щомісячних) платежів за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 490053747. Відповідно, в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука позивачки за договором поруки № 490053747-П від 27 грудня 2007 року не припинилася в частині жодних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів за вказаним кредитним договором.

Крім того, необхідно ураховувати, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18)

При таких обставинах, відповідно до частини позики за кредитним договором № 490053747 від 27 грудня 2007 року, яку ПАТ "Альфа-Банк" у позові від 26 лютого 2015 року на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України просило достроково стягнути, порука ОСОБА_1 за договором поруки № 490053747-П від 27 грудня 2007 року не припинилася, оскільки строк сплати чергових платежів за вказаним кредитним договором з 27 лютого 2015 року по 27 грудня 2017 року на час звернення із вказаним позовом не настав.

При таких обставинах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що строк, визначений частиною 4 статті 559 ЦК України, пропущено не було, а відтак правові підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

З огляду на викладене не є обґрунтованими і посилання у касаційній скарзі на не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18) щодо умов і підстав припинення поруки.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", заява № 4904/04, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 406, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов