Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.12.2023 року у справі №523/21283/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 523/21283/21

провадження № 61-5643св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2022 року у складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Кутурланова О. В., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши такий порядок спілкування дитини з батьком: щосуботи з 10:00 до 19:00 години, один тиждень у літній період та з 02 січня до 05 січня - щороку для спільного відпочинку з повідомленням матері дитини про місце відпочинку, щорічно 29 січня для привітання дитини з днем народження - за місцем перебування дитини.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що у шлюбі з відповідачкою у них народилася дитина - ОСОБА_3 , яка після розірвання шлюбу між батьками за рішенням суду проживає з матір`ю. Відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. Він звернувся до органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, яким підготовлено висновок щодо визначення способу участі батька у вихованні малолітньої доньки, однак відповідачка не погодилася з ним, посилаючись на зайнятість дитини, втрату між батьком і дочкою емоційного зв`язку та негативний вплив зі сторони позивача, тому продовжує перешкоджати зустрічам. Він може створити усі необхідні для повноцінного і належного виховання та спілкування з дитиною умови, тому просить суд визначити порядок спілкування з донькою відповідно до графіку, запропонованого органом опіки та піклування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2022 року позов задоволено.

Ухвалено встановити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином: щосуботи з 10:00 до 19:00 години; один тиждень у літній період для сумісного відпочинку з повідомленням матері дитини про місце відпочинку; щороку з 02 січня до 05 січня з повідомленням матері дитини про місце відпочинку; щороку 29 січня для привітання дитини з днем народження за місцем перебування дитини.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Попереджено ОСОБА_2 про наслідки невиконання нею цього рішення суду, передбачені частиною четвертою статті 159 СК України, згідно з якими в судовому порядку може бути вирішено питання щодо передачі дитини для проживання з батьком у разі ухилення відповідача від виконання рішення суду.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що при вирішенні спору суд першої інстанції керувався виключно інтересами малолітньої дитини, яка має право на побачення та спілкування з батьком, яке буде відповідати вимогам закону і узгоджується з інтересами дитини. Під час розгляду справи суд встановив, що відповідачка дійсно перешкоджає позивачу у спілкуванні з їхньою дочкою ОСОБА_3 , а тому вважав за можливе визначити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною згідно із запропонованим висновком Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування від 12 листопада 2021 року № 01-05-3/332вх.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року рішення суду першої інстанції в частині встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування та спільного проведення часу щосуботи з 10:00 до 19:00 години змінено.

Визначено ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою дочкою ОСОБА_3 кожної суботи місяця з 12:00 години до 18:00 години. Перші 6 (шість) зустрічей батька з дитиною провести у присутності ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. У справі, що переглядається, суд встановив, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні. Випадків, які обмежують для ОСОБА_1 право на таке спілкування, під час розгляду справи не встановлено. Доводи ОСОБА_2 про зворотне суд визнає неприйнятними, у зв`язку з їх недоведеністю перед судом. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та можливість визначення для позивача способу участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, беручи до уваги запропонований органом опіки та піклування графік, наведений у висновку від 12 листопада 2021 року № 01-05-3/332вх.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначила, що дитина не виявляє жодного бажання зустрічатися з батьком та відмовляється спілкуватися з ним. Проте це лише твердження, зі слів матері. Відповідачка ОСОБА_2 зазначила, що встановлений судом графік побачень буде перешкоджати звичному розпорядку дня дитини, однак обґрунтованих аргументів на підтвердження цих обставин не надала. Встановлені у справі обставини свідчать, що позивач був позбавлений можливості особистого спілкування з дочкою протягом більш ніж півтора року, що, враховуючи вік дитини, не могло не вплинути на втрату емоційного контакту між ними.

З метою сприяння забезпеченню відновлення між ними відносин та налагодження психоемоційного контакту, суд вважає за необхідне визначити, що перші 6 (шість) зустрічей батька з дитиною мають бути проведені у присутності матері ОСОБА_2 , з якою дитина проживає постійно. При цьому налагодження зазначених відносин має на меті особисте спілкування позивача з дитиною, ураховуючи інтереси саме дитини, за відсутності намагань сторін протягом цих зустрічей з`ясовувати особисті стосунки.

Доводи апеляційної скарги про те, що зустрічі батька з дитиною мають відбуватися виключно за бажанням самої дитини, суд не бере до уваги з огляду на вищенаведені обставини (вік дитини; відсутність протягом тривалого часу особистого контакту батька з дитиною, який стався з вини відповідачки; можливість матері формувати негативне ставлення до позивача тощо), що може перед початком зустрічей створити ОСОБА_1 перешкоди у формуванні довірливих стосунків з дочкою.

Також суд вважає, що визначені зустрічі щосуботи доречно призначити з 12:00 до 18:00 години, що має позитивно вплинути на організацію вільного часу дитини впродовж вихідного дня.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, просить змінити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та визначити спілкування батька з дитиною із урахуванням бажання самої дитини, її віку, стану здоров`я та зайнятості.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, провадження № 61-17718св18, від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20, провадження № 61-16244св21.

Дитина є особистістю, з якою необхідно рахуватися. Суди не з'ясували думку ОСОБА_3 щодо способів спілкування з батьком. Суди не врахували вік дитини, який дозволяє їй об`єктивно оцінювати своє ставлення до батька та усвідомлено висловлювати своє бажання щодо спілкування з батьком, а також не врахували психоемоційний стан дитини. Дівчинка не виявляє жодного бажання спілкуватися з батьком, очікує від батька лише негативні події та вчинки. Поведінка позивача та його манера виховання дитини викликає у неї побоювання залишати дитину наодинці з батьком. Із вересня 2021 року позивач не виявляв ініціативи стосовно зустрічей з дитиною.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася дитина ОСОБА_3 .

24 березня 2021 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 523/2761/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 червня 2021 року у справі № 947/5789/21 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

На виконанні у Першому Суворовському районному відділі державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавчий лист № 523/22457/21, виданий 30 червня 2022 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь матері ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 3 500,00 грн щомісячно.

Відповідно до розрахунку заборгованості від 01 липня 2022 року заборгованість позивача зі сплати аліментів становить 24 500,00 грн.

Згідно із висновком Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування від 12 листопада 2021 року № 01-05-3/332вх орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити способи участі батька у вихованні малолітньої дочки шляхом встановлення спілкування дитини з батьком: щосуботи з 10:00 до 19:00 години, один тиждень у літній період та з 02 січня до 05 січня щороку для спільного відпочинку з повідомленням матері дитини про місце відпочинку, щорічно 29 січня для привітання дитини з днем народження - за місцем перебування дитини.

Висновок містить посилання на те, що за місцем проживання батька створені належні умови для проживання дитини, для дочки відведена окрема кімната, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов. Мати дитини ОСОБА_2 повідомила, що після розірвання шлюбу батько дуже рідко бачиться з дочкою, тому між ними втрачено емоційний зв`язок, крім того, дитина почала навчатися у школі і веде активне позашкільне життя, тому графік побачень має бути складений з урахуванням віку дитини, стану здоров`я та її зайнятості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною першою статті 151 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до статті 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Визначаючи спосіб спілкування батька з дочкою, суд першої інстанції виходив із встановлених у справі фактичних обставин про те, що дитина потребує спілкування з батьком, відповідачка дійсно перешкоджає позивачу у спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , позивач був позбавлений можливості особистого спілкування з донькою протягом більш ніж півтора року, що, ураховуючи вік дитини, не могло не вплинути на втрату емоційного контакту між ними, а тому суд вважав за можливе визначити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною згідно із запропонованим висновком Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування № 01-05-3/332вх від 12 листопада 2021 року.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується Верховний Суд, врахував доводи апеляційної скарги матері та з урахуванням віку дитини, її стану здоров`я і зайнятості визначив ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , зокрема, кожної суботи місяця з 12:00 до 18:00 години.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні. Випадків, які обмежують для ОСОБА_1 право на таке спілкування під час розгляду справи суд не встановив. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 суд не взяв до уваги через їх недоведеність.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що дитина не бажає спілкуватися з батьком, а встановлений судом графік побачень буде перешкоджати звичайному розпорядку дня дитини.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що твердження матері дитини, що вона не бажає спілкуватися з батьком не підтверджені доказами, а є лише доводами матері.

ОСОБА_2 також не навела обґрунтованих аргументів на підтвердження неможливості побачень батька і дитини для спілкування згідно з встановленим судом графіком.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив висновок фахівця-психолога від 30 жовтня 2021року та письмову консультацію психолога від 12 жовтня 2021року, як докази негативного ставлення ОСОБА_3 до позивача, оскільки ці висновки стосуються взаємовідносин дитини з її бабою ОСОБА_9 . При цьому психологом було виявлено добре ставлення дитини до батька, що навпаки спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

З метою сприяння забезпеченню відновлення між дитиною і батьком відносин та налагодження психоемоційного контакту, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що перші 6 (шість) зустрічей батька з дитиною мають бути проведені у присутності матері ОСОБА_2 , з якою дитина проживає постійно. При цьому налагодження зазначених відносин має на меті особисте спілкування позивача з дитиною, ураховуючи інтереси саме дитини, за відсутності намагань сторін протягом цих зустрічей з`ясовувати особисті відносини.

Також суд апеляційної інстанції визначив призначити зустрічі щосуботи місяця з 12:00 до 18:00 години, що має позитивно вплинути на організацію вільного часу дитини впродовж вихідного дня.

Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідачки, які є аналогічними доводам касаційної скарги, що зустрічі батька з дитиною мають відбуватися виключно за бажанням самої дитини, з тих підстав, що з огляду на вік дитини, відсутність протягом тривалого часу особистого контакту батька з дитиною, який стався з вини відповідачки, можливість матері формувати негативне ставлення до позивача, що перед початком зустрічей може створити ОСОБА_1 перешкоди у формуванні довірливих відносин з дочкою.

Верховний Суд погоджується з таким висновком, адже, враховуючи постійне проживання дитини разом із матір`ю, тісний психоемоційний зв`язок саме з нею, обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди матері із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Аргументи та доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів щодо визначеного способу спілкування батька з дитиною та участі батька у її вихованні, а також, що визначений судом спосіб спілкування дитини та батька не відповідає інтересам дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року).

Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. Укожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.

У цій справі судді не заслуховували думку дитини, мотиви і висновки щодо цього питання у рішенні не виклали.

На час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції дитині виповнилося 8 років, ніхто з батьків не порушував питання про заслуховування думки дитини.

Водночас у висновку фахівця від 30 жовтня 2021 року зазначено, що до батька дитина ставиться добре, але спілкується рідко, розлучення батьків є травмуючою обставиною для дівчинки.

Отже, в позасудовому розгляді дитина висловила своє ставлення до батька і баби, яке суд апеляційної інстанції врахував під час розгляду справи.

Верховний Суд зауважує, що оцінюючи доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції виходив з балансу інтересів дитини (збереження зв`язків дитини з батьком, враховуючи, що суд не встановив випадків, коли це може зашкодити її здоров`ю та розвитку) і батька (участь у прийнятті рішень у вихованні дитини). Суд надав перевагу інтересам дитини над інтересами батька, визначивши, що перші 6 (шість) зустрічей батька з дитиною мають бути проведені у присутності матері ОСОБА_2 , врахувавши організацію вільного часу дитини та визначивши зустрічі щосуботи з 12:00 до 18:00 години.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, провадження № 61-17718св18, від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20, провадження № 61-16244св21.

ОСОБА_2 зазначає, що дитина є особистістю, з якою необхідно рахуватися. Суди не з'ясували думку ОСОБА_3 щодо способів спілкування з батьком. Суди не врахували вік дитини, який дозволяє їй об`єктивно оцінювати своє ставлення до батька та усвідомлено висловлювати своє бажання щодо спілкування з батьком, а також не врахували психоемоційний стан дитини. Дівчинка не виявляє жодного бажання спілкуватися з батьком, очікує від батька лише негативні події та вчинки. Поведінка батька та його манера виховання дитини викликає у заявниці побоювання залишити дитину наодинці з батьком. Із вересня 2021 року позивач не проявляв ініціативи стосовно зустрічей з дитиною.

Верховний Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, провадження № 61-17718св18, зазначено, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20, провадження № 61-16244св21, зазначено, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У цій справі суд апеляційної інстанції, визначаючи відповідний порядок спілкування позивача з дочкою, виходив із встановлених обставин та врахував інтереси дитини, вік, стан здоров`я та ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, тому немає підстав вважати, що суд не застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, провадження № 61-17718св18, від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20, провадження № 61-16244св21.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що у справі, яка переглядається, суди не заслухали думку малолітньої дитини, Верховний Суд констатує, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Згідно зі статтею 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

При цьому під час вирішення спору щодо виховання дитини, зважаючи на її вікову категорію, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини спілкуватися з батьками.

Крім того, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах та повідомити суд про результати цієї бесіди.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, суд не встановив на підставі належних та допустимих доказів, що психоемоційний стан дитини свідчить про те, що спілкування з батьком поза її бажанням не відповідає найкращим інтересам дитини, а отже, доводи матері про доцільність встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та у її вихованні лише за бажанням дитини ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних рішень судів без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2022 року в незміненій судом апеляційної інстанції частині та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська