Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КЦС ВП від 20.05.2018 року у справі №372/866/17 Ухвала КЦС ВП від 20.05.2018 року у справі №372/86...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.05.2018 року у справі №372/866/17
Ухвала КЦС ВП від 01.05.2018 року у справі №372/866/17

Державний герб України

Постанова

Іменем України

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 372/866/17

провадження № 61-19260св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Надія Романівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року у складі головуючого-судді Кравченка М. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 30 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Себ Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 110 500 дол. США на умовах викладених у договорі та кінцевим строком повернення 28 травня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, в цей же день між цими ж сторонами був укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку банку передано земельну ділянку площею 0,1105 га для ведення садівництва, що знаходиться на території Української міської ради Обухівського району Київської області, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2007 року.

В подальшому вказана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 23 лютого 2017 року становить 137 255,69 дол. США.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Фідобанк» відповідно до статей 23, 33 Закону України «Про іпотеку» просив, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 30 травня 2007 року в сумі 137 255,69 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ 3 702 179,88 грн, звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради з кадастровим номером НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажувід 02 вересня 2013 року, встановивши початкову ціну реалізації не нижче звичайних цін на цей вид майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року в задоволенні позову ПАТ «Фідобанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено своїх позовних вимог, а також порушення його прав саме відповідачем, оскільки договір іпотеки з відповідачем не укладався, будь-яких правочинів між цими сторонами щодо спірних правовідносин не укладалось, тому відсутні ознаки невиконання відповідачем своїх цивільно-правових зобов'язань, відповідач не є іпотекодавцем спірного майна, будь-які заходи позасудового врегулювання спору між сторонами не вживались.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк» задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Вирішено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 30 травня 2007 року у розмірі 137 255,69 дол. США, що складається із: заборгованості за кредитом - 100 831,18 дол. США; заборгованості по процентах - 23 009,16 дол. США, що еквівалентно в національній валюті згідно курсу НБУ - 3 702 179,88 грн, звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради з кадастровим номером НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2013 року, встановивши початкову ціну не нижче звичайних цін на цей вид майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому апеляційним судом зазначено, що до ОСОБА_4, відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про іпотеку», перейшло право власності на предмет іпотеки та вона набула статусу іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

ОСОБА_4, не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що звернення стягнення на спірну земельну ділянку як предмета іпотеки є порушенням права мирного володіння своїм майном, оскільки на момент придбання спірної земельної ділянки на неї не було накладено заборону на відчуження, вона була добросовісно придбана за оплатним договором; земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 на яку звернуто стягнення не може бути предметом іпотеки, оскільки в кредитному договорі зазначена інша земельна ділянка, яка є предметом іпотеки, з кадастровим номером НОМЕР_2. Крім того, заявник зазначає про те, що апеляційний суд, задовольняючи позов в резолютивній частині судового рішення не зазначив: спосіб реалізації предмета іпотеки; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

17 травня 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

27 червня 2018 року від ПАТ «Фідобанк» надійшов відзив на касаційну скаргу вказуючи на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року вищевказану справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що 30 травня 2007 року між ВАТ «СЕБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 110 500 дол. США для придбання нерухомого майна, на умовах визначених вказаним кредитним договором та кінцевим строком повернення кредиту - до 28травня 2027 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 30 травня 2007 року між ВАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передає в іпотеку: земельну ділянку, що стане власністю іпотекодавця в майбутньому після укладення цього договору, а саме - після оформлення державного акта про право власності на вказану земельну ділянку та його державної реєстрації. Вказана земельна ділянка площею 0,1105 га знаходиться на території Української міської радиОбухівського району Київської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва. Право на набуття права власності на земельну ділянку та виникнення інших майнових прав щодо земельної ділянки у майбутньому підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ЩурН. Р. 30 травня 2017 року.

У подальшому на ім'я ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Також судом встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2007 року в загальній сумі 1 029 109,10 грн, з якої: 100 831,18 дол. США, що становить за курсом НБУ 805 338,64 грн заборгованості за кредитом, 23 009,16 дол. США, що становить за курсом НБУ 183 774,16 грн заборгованості по відсоткам, 39 996,30 грн пені.

В подальшому спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 вересня 2013 року.

Згідно розрахунку наданого банком у ОСОБА_5, станом на 23 лютого 2017 року, наявна заборгованість у розмірі 137 255,69 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 3 702 179,88 грн, яка включає прострочену заборгованість за кредитом - 100 831,18 дол. США, прострочену заборгованість за процентами - 36 424,51 дол. США.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи врегульовано статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак в порушення статті 39 Закону України «Про іпотеку» в резолютивній частині судового рішення не зазначив: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Крім того, визначаючи загальний розмір заборгованості поза увагою апеляційного суду залишилось наступне.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1050 ЦК України також передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2007 року в загальній сумі 1 029 109,10 грн, з якої: 100 831,18 дол. США, що становить за курсом НБУ 805 338,64 грн заборгованості за кредитом, 23 009,16 дол. США, що становить за курсом НБУ 183 774,16 грн заборгованості по відсоткам, 39 996,30 грн пені.

Отже зверненням у 2012 році до суду із позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2007 року, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом та використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14 - 10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ПАТ «Фідобанк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається, як із заборгованості по тілу кредиту, так і заборгованості по процентах за користування кредитом, яка виникла станом на 23 лютого 2017 року.

За таких обставин та з урахуванням заявлених позовних вимог, суд апеляційної нстанції, не врахував, що після звернення кредитора із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, у зв'язку з чим апеляційний суд не звернув уваги на те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Тому, з наведених вище підстав оскаржуване рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлено всіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, оскільки фактично апеляційний суд не перевірив законність та обґрунтованість рішення місцевого суду відповідно заявлених позовних вимог, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді : В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати