Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.10.2020 року у справі №206/1198/19

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 206/1198/19

провадження № 61-11425св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідачі: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко Сергій В'ячеславович, ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргузаступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня

2019 року в складі судді Кушнірчука Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів:

Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренка С. В., ОСОБА_2, ОСОБА_1, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко С. В., індексний номер 30431873, від 13 липня 2016 року про проведення державної реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22 серпня 2017 року, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2,. з відчуження об'єкту нерухомого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 970106612101);

- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади

в м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради житлове приміщення - квартиру

АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 жовтня 2016 року Дніпровською міською радою до поліції подано заяву про визнання Дніпровської міської ради потерпілою особою у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення за частиною 4 статті 190, частиною 4 статті 358 КК України за фактом незаконного заволодіння об'єктом нерухомого майна комунальної форми власності, а саме квартирою АДРЕСА_1.21 грудня 2016 року з приводу даного факту складено та направлено до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, про що повідомлялася Дніпровська міська рада. Однак Дніпровською міською радою не вжито заходів представницького характеру для відновлення інтересів територіальної громади міста, цивільний позов у межах кримінального провадження не заявлено, як не заявлено самостійно позов у межах цивільної юрисдикції. Тому наявні передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстави для реалізації представницьких повноважень прокуратури в інтересах держави шляхом звернення до суду із даним позовом.

В ході здійснення представницьких повноважень Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що 13 липня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на квартиру

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 970106612101). Правовою підставою для реєстрації приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренком С. В. за ОСОБА_1 права власності стало свідоцтво про право власності, видане

03 квітня 2002 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження № 152-П від 03 квітня 2002. Проте, як установлено прокуратурою, вказане свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось та у приватну власність квартира ніколи не передавалася. Будь-яких рішень з приводу відчуження вказаної квартири її власником - Дніпровською міською радою у встановленому законом порядку не приймалося.

За таких обставин спірне нерухоме майно неправомірно вибуло із власності територіальної громади поза її волею в інший спосіб, на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренка С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13 липня 2016 року. Вказане рішення нотаріуса є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 проведено за відсутності належного підтвердження достовірності поданих нею документів, що посвідчують її право приватної власності на спірну квартиру.

22 серпня 2017 року ОСОБА_1, набувши право власності на спірне майно, на підставі нотаріально посвідченого договору-купівлі продажу продала вказану квартиру ОСОБА_2. Враховуючи, що на час укладання вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження спірним майном, оскільки право власності на спірну квартиру нею набуто на підставі підробленого свідоцтва про право власності, то вказаний договір має бути визнаний недійсним без застосування реституції, а спірне нерухоме майно, яке вибуло поза волею власника Дніпровської міської ради, повинно бути витребувано від ОСОБА_2 як добросовісного набувача в порядку частини 1 статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня

2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з того, що в установленому законом порядку незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право власності встановлена не була.

Саме свідоцтво про право власності в установленому судом порядку не скасовано, не визнано недійсним чи підробленим. Наявні в матеріалах справи письмові докази (інформації, довідки), в яких зазначено, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру ОСОБА_1 не видавалося, та висновок експертів, що зображення відбитку круглої гербової печатки в свідоцтві про право власності на житло виготовлено електрографічним способом за допомогою копіювально-розмножувальної техніки (лазерного принтера, копіра, тощо), не є передбаченими законом підставами, з яких прямо випливає незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру. Враховуючи, що незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру в установленому законом порядку не встановлена, позивачем не доведено підстави неправомірності чи будь-якого порушення процедури реєстрації права власності, то вимога позивача про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренка С. В. про проведення державної реєстрації права приватної власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Суд позбавлений можливості застосувати механізм витребування майна, визначений статтею 388 ЦК України, оскільки свідоцтво про право власності на спірну квартиру в установленому законом порядку не скасовано, не визнано недійсним чи підробленим, тому відсутні підстави для висновку про вибуття спірного майна з володіння власника Дніпровської міської ради поза його волею.

Позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів того, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру в установленому законом судовому порядку визнано підробленим, скасованим або недійсним, тому позивачем не доведено, що спірний договір купівлі-продажу укладений ОСОБА_1 без необхідного обсягу відповідних на те прав та повноважень. Крім того, якщо позивач вважає себе власником спірного майна переданого на виконання недійсного правочину (свідоцтва про право власності), яке відчужене третій особі ОСОБА_2, то наступний правочин щодо відчуження цього майна, який вчинений після недійсного правочину, не потребує визнання недійсним. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не

є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. Отже, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири задоволенню не підлягає.

Аргументи учасників справи

У серпні 2020 року заступник прокурора Дніпропетровської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір, сплачений за подачу касаційної скарги.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що правовстановлюючим документом, на підставі якого видано свідоцтво на право власності, є розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від

03 квітня 2002 року № 152-П, яке і повинно визнаватися недійсним у разі його наявності. Таку позицію висловив Верховний Суд у постановах від 03 липня

2019 року у справі № 183/2535/16 та від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17. Аналогічну позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Проте суди взагалі не надали оцінки обставинам справи і не прийняли до уваги, що розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 03 квітня 2002 року № 152-П взагалі не приймалось, свідоцтво про право власності на спірну квартиру не видавалось, зазначена квартира належить до комунальної власності, що підтверджується відповідними матеріалами справи, зокрема, листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 26 грудня 2018 року № 1/9-2466, листом

КП "ДМБТІ" ДОР від 28 грудня 2018 року № 19605, а також листом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11 вересня 2017 року № 6/5-18. Тому зазначене свідоцтво про право власності не підлягає визнанню недійсним через його підробленість,

у зв'язку з чим відсутні підстави для реєстрації права власності за

ОСОБА_1.

Також суди не надали оцінки висновку експертів Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центу МВС України № 13/2.3,1.1-547/548 від 14 грудня 2016 року, яким встановлено, що зображення відбитку круглої гербової печатки з реквізитами Дніпропетровської міської ради Управління житлового господарства в свідоцтві про право власності на житло виготовлено електрографічним способом за допомогою копіювально-розмножувальної техніки (лазерного принтера, копіра тощо), а не за допомогою прямого відтиску печатки "Дніпровська міська рада Управління житлового господарства ОКПО 21927994". Вказаний висновок є належним і допустимим доказом у справі, що спростовує факт видачі власником комунального майна свідоцтва про право власності ОСОБА_1.

Докази, що долучені прокурором до позовної заяви, є належними, допустимими та достовірними доказами у справі у розумінні статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України.

Не встановлення винних осіб у вказаному кримінальному провадженні, про що зазначив суд апеляційної інстанції, жодним чином не залежить від органів прокуратури і не впливає на можливість Дніпровської міської ради реалізувати свої права, як власника майна, і витребувати його з незаконного володіння.

Судом не досліджено факт, що відчуження квартири за оспорюваним договором купівлі-продажу фактично відбулось в період знаходження спірної квартири під арештом, який був безпідставно знятий на підставі також підробленого рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Відповідно до матеріалів справи 13 липня 2016 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на підставі ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від

08 липня 2016 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2016 року, у справі № 202/4304/16-к накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонено будь-яким особам відчужувати вказане майно, розпоряджатися ним та використовувати його. Проте у подальшому начальником Криничанського районного відділу державної виконавчої служби прийнято рішення про скасування арешту на підставі ухвали Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 31 липня 2017 року в указаній справі, яка виявилась підробленою, про що свідчить лист Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2017 року № 01-04/635/2017.

За таких обставин суд не прийняв до уваги надані прокурором докази, що підтверджують відсутність волевиявлення власника на розпорядження об'єктом комунальної власності, підробленість свідоцтва на право власності

ОСОБА_1 на спірну квартиру, не оцінив взаємний зв'язок всіх наданих доказів у їх сукупності. Мотивування судами їх відхилення та неврахування

в судових рішеннях відсутнє.

Також суди неправильно застосували статтю 387 ЦК України щодо права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння. Матеріалами справи доведено, що спірна квартира за відсутності волі власника та всупереч встановленого законом порядку безпідставно вибула з комунальної власності. Враховуючи відсутність будь-яких рішень власника спірного комунального майна, прийнятих з приводу відчуження зазначеного майна на користь ОСОБА_1, підробленість свідоцтва на право власності, яке не підлягає визнанню недійсним, то правочин, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є першим правочином щодо відчуження вказаної квартири. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України

у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14. За таких обставин висновки судів щодо необхідності визнання свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру підробленим чи недійсним не відповідають нормам матеріального права та судовій практиці з цих питань.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції

в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), від 29 червня

2016 року (провадження № 6-1376ц16), від 11 лютого 2015 року (провадження № 6-1цс15), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 183/2535/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17).

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що 08 жовтня 1960 року ОСОБА_3 на сім'ю із чотирьох осіб: ОСОБА_4 (дружини), ОСОБА_1 (доньки), ОСОБА_5 (матері) вданий ордер на зайняття квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 47,48).

Наказом Придніпровської ДРЕС "Дніпроенерго" № 173 від 19 серпня 1993 року ОСОБА_1 наданий дозвіл на переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_1

у зв'язку зі смертю основного квартиронаймача і згоди всіх членів сім'ї (т. 1, а. с. 49-51).

На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 на своє ім'я переоформила особовий рахунок за № НОМЕР_1 на квартиру

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 47).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 3535 від 20 листопада 2003 року, територіальною громадою міста прийнято

у комунальну власність житлові будинки ВАТ "Дніпроенерго", серед яких

у переліку в графі під №102 вказаний будинок АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 40-44).

Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло від 03 квітня 2002 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1; вказане свідоцтво видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно із розпорядженням (наказом) від 03 квітня 2002 року №152-П (т. 1, а. с. 55,56).

13 липня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30431873, від 13 липня 2016 року на підставі вказаного свідоцтва про право власності внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, за № 15366159 (т. 1, а. с. 22).

До Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201604063002460 від

10 серпня 2016 року внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190, частиною 4 статті 358 КК України, за фактом заволодіння шахрайським шляхом об'єктами нерухомого майна, зокрема квартирою АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 68). На час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції винні особи у кримінальному провадженні не встановлені.

Відповідно до висновку експертів № 13/2.3,1.1-547/548 від 14 грудня 2016 року, зображення відбитку круглої гербової печатки з реквізитами Дніпропетровської міської ради Управління житлового господарства в свідоцтві про право власності на житло від 03 квітня 2002 року за № 152-П виготовлено електрографічним способом за допомогою копіювально-розмножувальної техніки (лазерного принтера, копіра, тощо) (т. 1, а. с. 71-85).

22 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І. А., зареєстровано в реєстрі за № 2008, внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 22,57-60).

Відповідно до листа-інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 1/9-2466 від 26 грудня 2018 року свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 органом приватизації не видавалось (т. 1, а. с. 38).

Згідно з довідкою КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" ДОР № 19605 від 28 грудня 2018 року станом на 31 грудня

2012 року в інвентаризаційній справі відсутні відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 39).

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада

2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що "як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що "ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)".

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14 зроблено висновок, що "власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно

з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна

з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що "метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна

і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.. відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Суди дійшли правильного висновку, що вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 183/2535/16 (провадження № 61-9270св18) зазначено, що "необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки. Відсутність

у цій справі такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада набула право власності на спірні земельні ділянки. Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави. Право чи інтерес мають бути захищені судом

у належний спосіб, який є ефективним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна

з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України"

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17 зазначено, що "свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Свідоцтво про право власності не породжує виникнення

у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. [..] Отже, правовстановлюючим документом у цьому випадку є недійсне рішення Остап'ївської сільради від 17.09.2008 № 12 "Про оформлення права приватної власності", на підставі якого видані відповідні свідоцтва від 13.10.2008 серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 та дійсність яких може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності рішення відповідного органу, на підставі якого було видано оскаржуване заявником свідоцтво".

За таких обставин у справі, що переглядається, ефективним способом захисту права є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, а не позов про визнання неправомірним і скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Тому зробивши правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання недійсним договору купівлі-продажу, суди помилились щодо мотивів такої відмови, оскільки вирішили спір по суті позовних вимог та не врахували, що зазначені вимоги не відповідають ефективним способам захисту у цій справі і це є самостійною підставою відмови у їх задоволенні.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене

у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У частині 3 статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом пункту 3 частини 4 статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним

з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина 1 статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними

у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в позовній заяві прокурор посилався на наявність передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування спірного майна та в обґрунтування цих вимог зазначив, що жодного розпорядження, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, місцевими органами влади не приймалось, тобто яке

є сфальсифікованим (т. 1, а. с. 14)

Пославшись, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру не оскаржувалось та не визнано підробленим, тому незаконність набуття ОСОБА_1 права власності не встановлено, суди:

не надали оцінки іншим доказам у справі, на які посилалася позивач, зокремалистам Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від

26 грудня 2018 року, КП "ДМБТІ" ДОР від 28 грудня 2018 року, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11 вересня 2017 року, висновку експертів Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центу МВС України від 14 грудня

2016 року, листу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від

05 жовтня 2017 року та судовим рішенням у справі № 202/4304/16-к про накладення арешт на спірну квартиру 08 липня 2016 року;

не врахували, що право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від інших вимог.

За таких обставин суди не встановили наявності або відсутності умов, передбачених у статтях 387, 388 ЦК України.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 -4 статті 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що у позивача відсутній спір з приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко С. В.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог до нотаріуса судам слід було відмовити, як пред'явлених до неналежного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також в частині відмови

у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко С. В. змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині - скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими

в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах 1 , 13 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок: "якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим,

у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення

у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня

2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренка Сергія В'ячеславовича, змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня

2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області до ОСОБА_2 про витребування майна скасувати.

Справу № 206/1198/19 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області до ОСОБА_2 про витребування майна передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук