Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2018 року у справі №638/6060/18

Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 638/6060/18

провадження № 61-2657св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Платинум банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв Олександр Олександрович,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лазарєв Віталій Миколайович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2018 року у складі судді: Шишкіна О. В., та постанову апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Кіся П. В., Колтунової А. І., Яцини В. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ "Платинум банк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. С., третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лазарєв В. М., про визнання іпотечного договору недійсним, виконавчого напису нотаріуса недійсним та таким, що не підлягає виконанню.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила:

зупинити та заборонити проведення ПАТ "Платинум банк", Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подальших дій (укладання, підписання договору купівлі-продажу, тощо) з продажу "права вимоги за кредитним договором фізичної особи № 3.08062521 від 10.06.2008 року (із забезпеченням двокімнатна квартира загальною площею 87,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).

Зареєстрована неповнолітня особа 2002 р. н., наявне обтяження (арешт) третіх осіб (лот F65GL27690), Публічному акціонерному товариству "Платинум Банк" (код ЄДРПОУ 33308489), 03680, м. Київ, вул. Амосова, 12, корп. 1 ел. пошта: невідома, телефон (044)492-90-98, (044) 492-90-92, (044)495-60-53.3080 (з мобільного) та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ЄДРПОУ 21708016, електронна пошта fgvfo@fg. gov. ua;

заборонити вчиняти будь-які дії (укладання, підписання договору купівлі-продажу, проводити розрахунки за проданий Актив, приймати платежі, приймати та передавати будь-які документи, пов'язані з Активом, в тому числі їх оригінали, тощо) з продажу "права вимоги за кредитним договором фізичної особи № 3.08062521 від
10.06.2008 року (із забезпеченням двокімнатна квартира загальною площею 87,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). Зареєстрована неповнолітня особа 2002 р. н., наявне обтяження (арешт) третіх осіб (лот F65GL27690);

заборонити особам, які здійснюють державну реєстрацію та будь - яким третім особам вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо належної їй на праві власності зазначеної квартири за адресою - АДРЕСА_1.

До заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 було додано клопотання про звільнення від сплати судового збору, в якій вона, посилаючись на Закон України "Про захист прав споживачів", Закон України "Про судовий збір" та на постанову Великої Палати Верховного Суду України від 21 березня 2018 року по справі № 761/24881-16, просила звільнити її від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2018 року заяву про забезпечення позову повернуто ОСОБА_1.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до частини 5 статті 151 ЦПК України до заяви про забезпечення позову додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. За змістом статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Справа, що розглядається не відноситься до тих, що пов'язані з захистом прав споживачів, а тому зазначена норма закону не стосується цього позову. Інших підстав для звільнення заявника від сплати судового збору судом не встановлено.

Тому заявником не дотримано вимоги закону до заяви про забезпечення позову.

Оскільки до заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не додано документу, що підтверджує сплату судового збору, заяву необхідно повернути заявнику.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аналіз норм частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у її системному зв'язку з положеннями статей 1, 2, 3, 4, 5, 6 Закону України "Про судовий збір", зокрема статей 1, 2, 3, 4, 5, 6 Закону України "Про судовий збір", свідчить про наявність підстав для висновку, що споживач, право якого порушене і який з огляду на це подає позов, відповідно до статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але від обов'язку сплачувати судовий збір при поданні заяв про вчинення таких процесуальних дій, як забезпечення доказів та забезпечення позову, він не звільняється. ОСОБА_1, звертаючись до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову, посилалася тільки на положення Закону України "Про захист прав споживачів", не зазначивши жодної іншої з підстав, передбачених Законом України "Про судовий збір" при вирішенні питання щодо сплати судового збору.

Апеляційний суд вказав, що не може погодитися з обґрунтуваннями апеляційної скарги щодо посилання на висновок зроблений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/2488/16-ц, з огляду на те, що зазначений висновок стосується звільнення споживачів від сплати судового збору в суді першої інстанції при пред'явленні позову, в апеляційній та касаційній інстанціях при перегляді судових рішень щодо вирішення позову споживача, але на за звернення із заявою про забезпечення позову, тобто за вчинення окремої процесуальної дії, за яку встановлено фіксовану ставку судового збору у розмірі 0,2 розміри прожиткового мінімуму для фізичних осіб. Тобто, станом на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову їй необхідно було сплатити 352,40 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним та таким, що не підлягає виконанню не підпадає під категорію справ про захист прав споживачів.

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржені рішення та направити справу на розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилалась на порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи Закон України "Про судовий збір", законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг для певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Відступаючи від практики Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду прийшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів", стаття 2 ЦПК України). Суд першої інстанції, а також суд апеляційної інстанції, не звернули уваги на те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права пов'язаний із придбанням, замовленням, використанням або наміром придбати чи замовити продукцію для особистих потреб або обов'язком банку падати такі послуги. З метою належного розгляду справи по суті, до вступу рішення суду в законну силу по справі, заяву про забезпечення позову необхідно задовольнити оскільки, дійсно незабезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, однак, дане забезпечення позову не перешкоджає відповідачу вирішувати питання про стягнення кредитних коштів в судовому порядку, враховуючи також безпрецедентно незаконні дії відповідачів. Невжиття заходів забезпечення позову може привести до унеможливлення виконання рішення в цьому спорі, тобто рішення не матиме юридичних наслідків у вигляді реалізації прав позивача, у разі задоволення позовних вимог. У такому випадку, захист та поновлення порушених та оспорюваних прав буде неможливим, а виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, не матиме юридичних наслідків.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що "право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись із легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Згідно пункту 22 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Системне тлумачення норм статті 5 Закону України "Про судовий збір" та статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів"), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) вказано, що "у статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як "споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ", у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України "Про захист прав споживачів". Крім того, стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову".

Тлумачення статті 5 Закону України "Про судовий збір" та статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" свідчить, що звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції при пред'явленні позову, що пов'язаний з порушенням прав споживача, але й при поданні заяв про забезпечення доказів або забезпечення такого позову.

Тому апеляційний суд зробив неправильний висновок про те, що споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але не звільняється від обов'язку сплачувати судовий збір при поданні заяв про вчинення таких процесуальних дій, як забезпечення доказів та забезпечення позову. Тому постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення із мотивувальної частини посилання на те, що споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але не звільняється від обов'язку сплачувати судовий збір при поданні заяв про вчинення таких процесуальних дій, як забезпечення доказів та забезпечення позову.

В справі, що переглядається справа, суди встановили, що позов не пов'язаний з порушенням прав споживача,

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно вважав, що оскільки до заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не додано документу про сплату судового збору, то заява підлягає поверненню.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що позов стосується захисту прав споживача з таких підстав. Аналіз позовної заяви та доданих до неї документів (т. 1., а. с. 1-36) свідчить, що позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки порушує права малолітньої дочки позивача, але позивач не зазначає жодних доводів та доказів того на які саме потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача. При цьому, на момент постановлення оскарженої ухвали суду першої інстанції, питання про прийняття уточненої позовної заяви не вирішувалось судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального права і підлягає зміні шляхом виключення із мотивувальної частини постанови апеляційного суду посилання на те, що споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але не звільняється від обов'язку сплачувати судовий збір при поданні заяв про вчинення таких процесуальних дій, як забезпечення доказів та забезпечення позову. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в іншій частині ухвалені без додержання норм процесуального права, а тому їх слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2018 року змінити, виключивши із мотивувальної частини посилання на те, що споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але не звільняється від обов'язку сплачувати судовий збір при поданні заяв про вчинення таких процесуальних дій, як забезпечення доказів та забезпечення позову.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2018 року в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук