Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.05.2020 року у справі №520/4080/16

Постанова

Іменем України

15 липня 2021 року

місто Київ

справа № 520/4080/16

провадження № 61-7662св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2019 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.

С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на відшкодування майнової шкоди суми 108 608,00 грн, завданої самочинною реконструкцією у будинку АДРЕСА_1; на відшкодування моральної шкоди - 700 000,00 грн; стягнення 7 648,03 грн штрафних санкцій за несвоєчасне виконання судового рішення; інфляційних втрат у сумі 90 587,71 грн; процентів у розмірі 43 191,84 грн.

На обґрунтування позову посилалася на те, що позивач є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13 червня 1994 року. Відповідачам на праві власності на підставі договору дарування від 02 грудня 2002 року належить 1/2 частина цього ж будинку.

Відповідачі у період з 2003 року до 2009 року самочинно реконструювали належну їм частину будинку (шляхом надбудови другого і третього поверхів), що встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси, ухваленим 20 січня 2011 року. Дії з самочинної реконструкції частини будинку завдали матеріальну шкоду та збитки ОСОБА_1 як співвласнику цього реконструйованого будинку, що встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси, ухваленим 20 січня 2014 року, яким з відповідачів в солідарному порядку стягнуто на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди 57 721,00 грн. Рішення суду набрало законної сили.

ОСОБА_1 отримала виконавчий лист і пред'явила його для примусового виконання до виконавчої служби, але рішення не виконано.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн.

Здійснено розподіл судових витрат.

В іншій частині вимог позову відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 8 094,00 грн та інфляційні втрати - 84 813,49 грн.

Суд першої інстанції визнав вимоги про відшкодування майнової шкоди у сумі 108
608,00 грн недоведеними, вимоги щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами визнано такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Разом з цим суд першої інстанції визнав вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних такими, що підлягають задоволенню.

Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції керувався засадами розумності та співмірності, визнав за можливе та обґрунтоване стягнути 300 000,00 грн на відшкодування зазначеної шкоди.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та судових витрат змінено.

Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн

Суд апеляційної інстанції визнав, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди належним чином не обґрунтований, а тому визначений судом розмір такого відшкодування підлягає зменшенню.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 29 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову. Зазначає, що такі рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просить ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник посилається на те, щооскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/3079/16-ц (провадження № 61-305св18), від 10 квітня 2018 року у справі № 127/16051/16-а (провадження № К/9901/10631/18). Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відшкодуванню підлягає вартість знищених та пошкоджених матеріальних цінностей. Суди не надали належної оцінки доказу - висновкам експертизи від 30 листопада 2016 року № 337, яким визначено розмір збитків.

Суд апеляційної інстанції протиправно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, не врахував глибину фізичних та душевних страждань. Крім того, не врахований правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 607/2216/17 (провадження № 61-668св18), відповідно до якого термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. З урахуванням наведеного вимога позивача про стягнення з відповідачів відсотків згідно зі статтею 536 ЦК України є обґрунтованою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідачі просили касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13 червня 1994 року.

Відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування від 02 грудня 2002 року належить 1/2 частина житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 січня 2014 року у справі № 1512/16117/2012 встановлено факт неправомірності дій ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із самочинної прибудови і надбудови у буд. літ. "А" у АДРЕСА_1 у період з 2003 року до 2009 року, які завдали ОСОБА_1 майнову шкоду та на її відшкодування з подружжя ОСОБА_3 стягнуто 57 721,00 грн.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2016 року його здійснено на основі висновку від 31 жовтня 2013 року, з моменту складення якого відбулися погіршення технічного стану будівлі з незадовільного до ветхого.

У висновку від 30 листопада 2016 року зазначено, що встановити конкретні пошкодження, які утворилися у період з жовтня 2013 року до часу складання висновку експерта не є за можливе у зв'язку з тим, що будинок в цілому знаходиться в нежитловому стані. До переліку робіт з капітального ремонту увійшли фізичні обсяги робіт, зазначені в кошторисі висновку експерта від 31 жовтня 2013 року, з коригуванням нині діючої ціни на будівельні матеріали і роботи.

З наведеного випливає, що за висновком експерта від 30 листопада 2016 року, на який посилається позивач як на підтвердження розміру матеріальної шкоди, вартість матеріального збитку встановлена на підставі висновку експертизи, проведеної у жовтні 2013 року. Проте не підтверджено, що пошкодження, оцінені у розмірі 108 608,00 грн, які відбулися у період з жовтня 2013 року та станом на 2016 рік, утворилися внаслідок дій відповідачів.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Щодо відшкодування майнової шкоди

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також той факт, що саме відповідач є заподіювачем шкоди.

Відповідно до статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що доводи позивача у частині стягнення з відповідачів відшкодування майнової шкоди у розмірі 108 608,00 грн не підтверджені жодними доказами, а посилання на висновки експерта від 30 листопада 2016 року суди оцінили критично, оскільки ними не доведено зазначеного розміру відшкодування шкоди.

При цьому посилання на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/3079/16-ц (провадження № 61-305св18) є необґрунтованими, оскільки оскаржувані рішення судів не суперечать висновкам, викладеним у наведеній постанові щодо застосування норм матеріального права.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами 3 -5 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, враховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, а також конкретні обставини справи, визначений у рішенні суду першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди належним чином не обґрунтований та на відшкодування моральної шкоди потрібно стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн.

При цьому, змінюючи визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно врахував характер моральних страждань позивача та вимоги розумності і справедливості.

Посилання в касаційній скарзі на помилкове визначення судом розміру морального відшкодування є необґрунтованими, оскільки визначений апеляційним судом розмір такого відшкодування відповідає вимогам розумності і справедливості, доводи у наведеній частині касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами процесуальних повноважень Верховного Суду.

Посилання на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 127/16051/16-а (провадження № К/9901/10631/18),є необґрунтованими, оскільки оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у наведеній постанові щодо застосування норм матеріального права.

Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Втім, стягнення з відповідачів процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 ЦК України є безпідставним, оскільки відповідно до наведеної норми за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. У цій справі судами встановлено, що сума у розмірі 57 721,00 грн стягнута з відповідачів на підставі судового рішення. Відповідно, оплата відсотків сторонами не узгоджувалася, а тому на зазначену суму, стягнуту на підставі судового рішення, можливе нарахування лише трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 186/1791/16-ц (провадження № 61-14164св18) від 22 грудня 2018 року у справі № 640/11436/16-ц (провадження № 61-16235св18), підстави відступити від наведених висновків Верховним Судом не встановлені.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 607/2216/17 (провадження № 61-668св18), на яку посилається заявник, зазначено, що наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

З урахуванням наведеного посилання на зазначену постанову є необґрунтованими.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій у відповідних частинах розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2019 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко