Історія справи

Постанова

Іменем України

18 червня 2018 року

м. Київ

справа № 760/2823/17

провадження № 61-7976св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що у період з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 рік він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан, де при виконанні службових обов'язків отримав множинні осколкові поранення голови, лівої верхньої та лівої нижньої кінцівок (контузія головного мозку), наслідком яких стала низка хвороб.

Він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з приводу зазначених захворювань, однак стан його здоров'я не покращився, у зв'язку з чим був вимушений тривалий час знаходитися на лікарняних, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Згідно виписки із акта огляду МСЕК йому встановлено третю групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби первинно та з 27 жовтня 2015 року безстроково.

Він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, виконувати свою професійну діяльність, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, перебуває у роздратованому стані, що позначається на стосунках із родиною та знайомими. Тому йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 62 350 грн, та просить суд стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 31 липня 2017 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, не знайшли підтвердження під час розгляду справи судом, доказів бездіяльності або дій які спричинили завдання моральної шкоди позивачу Міністерством оборони України, позивачем не надано.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи апеляційну скаргу, виходив з того, що суд першої інстанції врахував всі вимоги закону, належним чином встановив обставини справи, відсутність деліктних відносин між сторонами, безпосереднього завдання шкоди Міністерством оборони України та дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій просить їх скасувати.

09 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

25 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вказані ним у позові захворювання та поранення, отримані під час виконання обов'язків військової служби, порушили його нормальні життєві зв'язки, що змушує його докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до довідки Міністерства оборони України, ОСОБА_4 у період з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 року проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан (а. с. 8).

На підставі виписки із акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 48112 від 21 жовтня 2013 року, ОСОБА_4 первинно встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби з терміном до 01 листопада 2015 року (а. с. 12). 27 жовтня 2015 року випискою з акта огляду МСЕК № 0280998 та довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ № 0008664 заявника визнано інвалідом третьої групи безстроково, встановлено 50 % втрати професійної працездатності у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби (а. с. 13 - 14).

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдано моральної шкоди особі.

Законодавство, що було чинним на момент проходження військової служби, зокрема під час виконання військового обов'язку у складі Радянської Армії на території Демократичної Республіки Афганістан у період з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 року, де велися бойові дії, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходив з того, що військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

У позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що отримав численні захворювання внаслідок виконання службових обов'язків, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби.

Суд апеляційної інстанції дослідив такі доводи та дійшов правильного висновку, що стаття 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на вказані правовідносини.

На позивача поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази, і надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

ОСОБА_4заявив про відшкодування моральної шкоди у зв'язку із отриманням чисельних захворювань, отриманих в наслідок проходження військової служби на території Демократичної республіки Афганістан у 1983 - 1985 роках у складі збройних сил Радянської Армії, тобто не у Збройних Силах України, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства оборони України (стаття 3 Закону України «Про Збройні Сили України»). Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Позивач не довів причинного зв'язку між протиправними діями, або бездіяльністю Міністерства оборони України та ушкодженням здоров'я, яке настало внаслідок проходження військової служби у Радянській Армії. Отже, відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого під час військової служби, не спростовують висновків апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини та надавати оцінку доказам у справі.

Посилання у позовній заяві ОСОБА_4 на те, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління, згідно висловленого Верховним Судом України висновку у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, є безпідставними, оскільки Верховний Суд України у вказаній справі виходив з того, що на правовідносини, що виникли у 2008 році, поширюється положення статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», якою передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Отже, обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Отже, правовий висновок Верховного Суду України у вказаній справі не стосується правовідносин у справі, яка переглядається судом касаційної інстанції.

Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням установлених обставин справи суди правильно здійснили тлумачення закону та застосували його до спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик