Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.04.2019 року у справі №761/14798/17

Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 761/14798/17

провадження № 61-6928св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року у складі судді: Притули Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про скасування наказу.

Позов мотивовано тим, що 26 січня 2017 року ОСОБА_1 було оголошено догану так як 13 січня 2017 року він був відсутній як другий екзаменатор на робочому місці. Наказ про оголошеннядогани є незаконним, оскільки 13 січня 2017 року він був непрацездатним у результаті хвороби, а тому не мав змоги бути присутнім у якості другого екзаменатора на робочому місці. Іспит зірвано не було, оскільки його провела другий екзаменатор.

ОСОБА_1 просив:

скасувати наказ № 36-32 від 26 січня 2017 року за підписом першого проректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Закусила О. К. про оголошення ОСОБА_1 догани.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно графіку зимової екзаменаційної сесії ОР «Магістр» (першого року навчання) денної форми навчання юридичного факультету 2016-2017 навчального року було заплановано на 13 січня 2017 року складання іспиту з предмету «Актуальні проблеми кримінального процесу України», іспит мали приймати доцент ОСОБА_3 та доцент ОСОБА_1 13 січня 2017 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 09.00 год до 17.00 год. про що було складено акт. В акті зазначено, що на момент його складання, відомості про поважні причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці не надходило. На зв`язок ОСОБА_1 не виходить. 13 січня 2017 року завідувач кафедри правосуддя ОСОБА_4 звернувся до декана юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_8 з поданням про заміну доцента кафедри правосуддя ОСОБА_1 , який входить до складу екзаменаційної комісії по проведенню іспиту 13 січня 2017 року о 10.00 год. з навчальної дисципліни «Актуальні проблеми кримінального процесу України» (8 група першого року навчання ОР «Магістр») на завідувача кафедри правосуддя ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці. Декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_8 надав згоду на заміну екзаменатора. В поданні адресованому ректору Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерському Л. В. декан юридичного факультету ОСОБА_8 зазначив, що так як протягом робочого дня 13 січня 2017 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, в результаті чого було зірвано проведення іспиту для студентів 8 групи першого року навчання ОР «Магістр» з навчальної дисципліни «Актуальні проблеми кримінального процесу України» просив оголосити догану ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу без поважних причин протягом робочого дня.

Суд першої інстанції вказав, що 17 січня 2017 року ОСОБА_1 надав пояснення щодо його відсутності на роботі та зазначив, що в зв`язку з хворобою не мав можливості прибути до університету з цих причин не брав участі в іспиті. Наказом № 26-32 від 26 січня 2017 року, який підписаний першим проректором Закусило О. К. , ОСОБА_1 , доценту кафедри правосуддя юридичного факультету, за порушення трудової дисципліни, а саме - 13 січня 2017 року з 09.00-17.00 був відсутній на робочому місці, внаслідок чого було зірвано іспит - оголошено догану. Підставою для видачі наказу стало подання декана юридичного факультету, пояснювальна, акт, розпорядження першого проректора Закусила О. К . Позивач в судовому засіданні пояснив, що він дійсно 13 січня 2017 року не з`явився для складання іспиту так як був непрацездатним внаслідок хвороби. На підтвердження непрацездатності позивач надав довідку, яка видана 18 січня 2017 року лікарем Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2 Деснянського району м. Києва в якій зазначено, що ОСОБА_1 був на прийомі 13 січня 2017 року та амбулаторному лікуванні з діагнозом гострий ринофарингіт. Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян передбачає, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Інші випадки на позивача не поширюються. А тому він мав надати для підтвердження неможливості виконання посадових обов`язків саме листок непрацездатності. Судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно був відсутній на роботі 13 січня 2017 року в період часу з 09:00 год. до 17:00 год., і його тимчасова непрацездатність не засвідчена листком непрацездатності.

Суд першої інстанції відхилив посилання представника відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку на звернення до суду з даним позовом, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач ознайомився з оспорюваним наказом 17 лютого 2017 року, а позов подав до суду 26 квітня 2017 року, а тому тримісячний строк позивачем не пропущено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що трудовою дисципліною передбачено додержання правил внутрішнього трудового розпорядку. Позивач не заперечував, що він дійсно 13 січня 2017 року не з`явився на робоче місце для складання іспиту, так як був непрацездатним внаслідок хвороби. На підтвердження непрацездатності позивач надав довідку, яка видана 18 січня 2017 року лікарем Центру первинної медико-санітарної допомоги №2 Деснянського району м. Києва, в якій зазначено, що ОСОБА_1 був на прийомі 13 січня 2017 року та амбулаторному лікуванні з діагнозом: гострий ринофарингіт. Тому до працівника можна застосувати положення статті 147 КЗпП за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. При обранні виду дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган (відповідач у справі) на власний розсуд визначив ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду. Апеляційний суд погодивсяз висновком суду першої інстанції про наявність в діях позивача складу дисциплінарного правопорушення, що є підставою для застосування дисциплінарного стягнення та щодо відсутності порушень прав ОСОБА_1 з боку відповідача. Доводи, що відсутність позивача на робочому місці не є порушенням трудової дисципліни, оскільки 13 січня 2017 року була субота, тобто вихідний день є безпідставними, оскільки у навчальному закладі, в якому працював позивач, субота визначена робочим днем.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що судом не дано правової оцінки тому, що відповідачем перебільшено ступінь тяжкості вчиненого позивачем проступку, апеляційний суд вказав, що статтею 149 КЗпП не передбачено конкретних вимог, які мають бути враховані при визначенні ступеню тяжкості вчиненого проступку. Відповідач у справі вважав, що наявні всі підстави для застосування заходу стягнення у вигляді догани, і критерії для визначення ступеню тяжкості у законодавстві відсутні.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги того, що прямого умислу бути відсутнім на робочому місці 13 січня 2017 року у позивача не було, апеляційний суд зазначив, що для вирішення указаного трудового спору має виключне значення наявність або відсутність особи, відносно якої оголошено догану, на робочому місці, а також наявність листка непрацездатності у разі відсутності на робочому місці у зв`язку з хворобою.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким скасувати наказ № 36-32 від 26 січня 2017 року про оголошення догани.

Касаційна скарга мотивована тим, що склад проступку (правопорушення) у галузі трудових правовідносин (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона) за участю ОСОБА_1 , що мав місце 13 січня 2017 р. немає двох елементів: об`єктивної сторони і суб`єктивної сторони. Суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду невірно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Суди не взяли до уваги, що порушення трудової дисципліни визначається в пункті 24 Типових правил як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, не з`ясували, що відмовляючись від листка непрацездатності, позивач діяв в умовах крайньої необхідності. Адже позивач був переконаний, що прибуде до місця роботи. Втім, пересилюючи хворобу, ОСОБА_1 попрямував з Троєщини автобусом маршруту № 21 до станції метро «Петрівка», щоб дістатись до місця роботи. Там на станції «Петрівка» ОСОБА_1 остаточно покинули сили і він, щойно зійшовши з автобуса, на деякий час знепритомнів, не зміг самостійно рухатись. Прийшовши в себе, позивач повідомив по мобільному телефону про все своїй дружині ОСОБА_10 і попросив допомоги, втім, не викликав швидку допомогу. Суди не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам хвороби та непрацездатності ОСОБА_1 .

Вказує, що причиною відсутності 13 січня 2017 року на робочому місці ОСОБА_1 послужила його хвороба - «гострий ринофарингіт», що призвела під час поїздки до місця роботи до знепритомнення та втрати фізичних сил. Ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції не взяли до уваги як доказ, той факт, що хвороба ОСОБА_1 зафіксована у встановленому порядку в: медичній картці амбулаторного хворого 13 січня 2017 р., коли позивач був оглянутий лікарем; довідці, затвердженій штампом та печаткою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Деснянського району м. Києва» (додається № 15), видана позивачу 18 січня 2017 року. На момент огляду лікар констатував у медичній картці амбулаторного хворого діагноз хвороби ОСОБА_1 «гострий ринофарингіт» та визнав позивача непрацездатним. Лікар рекомендував ОСОБА_1 амбулаторне лікування. Від отримання листка непрацездагності ОСОБА_1 добровільно відмовився, про це лікар зазначив рукописним текстом у медичній картці амбулаторного хворого.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові не дав об`єктивної правової оцінки тому факту, що при обранні ОСОБА_1 такого стягнення як догана, з вини декана юридичного факультету ОСОБА_8 , були умисно порушені вимоги статті 149 КЗпП, зокрема перебільшена ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 та заподіяну університету шкоду. Наказ «Про стягнення» (догана) не повідомлявся ОСОБА_1 під розписку у примірнику в оригіналі, у якому його було оголошено, а він ознайомлений лише з копією наказу. Позивач був ознайомлений з копією наказу про стягнення не у триденний строк, а через 21 день.

Вказує, що судами порушенні норми процесуального права, а саме:

судом першої інстанції порушені частина шоста статті 259 ЦПК України та частина друга статті 263 ЦПК України, оскільки суд оголосив лише вступну та резолютивну частину рішення, а повне рішення склав у строк більший як 10 днів, а тому позивач звернувся з письмовою скаргою з зазначеного питання до голови Шевченківського районного суду і 21 грудня 2018 року позивач вдруге звернувся до суду за повним рішенням суду але не зміг отримати його копію, у зв`язку з відпусткою судді Притули Н. Г. ;

судом першої інстанції порушено вимоги частини восьмої статті 259 ЦПК України, яка передбачає, що усі судові рішення викладаютьсяписьмово у паперовій та електронній формах, втім, позивач отримав повний текст рішення суду першої інстанції тільки 21 грудня 2018 року, але за підписом не судді Притули Н.Г, а судді Осаулова А. А;

апеляційний суд не зробив посилання на статтю 381 ЦПК України, а прийнята постанова не відповідає статті 382 ЦПК України, щодо структури постанови апеляційного суду та апеляційний суд не послався на статтю 383 ЦПК України (проголошення постанови судом апеляційної інстанції) та статтю 268 ЦПК України (проголошення судового рішення);

апеляційний суд порушив вимоги пункту 7 частини першої статті 365 ЦПК України та не вирішив питання про виклик свідка.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та ОСОБА_1 був укладений контракт з науково-педагогічним працівником від 02 червня 2010 року за умовами якого ОСОБА_1 було призначено на посаду доцента кафедри криміналістики юридичного факультету на термін з 01 липня 2010 року по 30 червня 2017 року та ОСОБА_1 зобов`язувався виконувати покладені на нього обов`язки відповідно до законодавства України про працю та освіту, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, нормативних положень Міністерства освіти та науки України, Статуту Університету. У пункті 1.2 контракту передбачено, що на науково-педагогічного працівника повністю поширюється законодавство про працю.

На підставі наказу № 08-1094-04 від 07 липня 2012 року ОСОБА_1 з 25 червня 2012 року було переведено на посаду доцента кафедри правосуддя юридичного факультету зі збереженням терміну дії контракту (по 30 червня 2017 року).

Згідно графіку зимової екзаменаційної сесії ОР «Магістр» денної форми навчання юридичного факультету 2016-2017 навчального року було заплановано на 13 січня 2017 року складання іспиту з предмету «Актуальні проблеми кримінального процесу України», іспит мали приймати доцент ОСОБА_3 та доцент ОСОБА_1

13 січня 2017 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 09:00 год до 17:00 год, про що було складено акт. В акті зазначено, що на момент його складання, відомості про поважні причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці не надходило, на зв`язок ОСОБА_1 не виходить.

13 січня 2017року завідувач кафедри правосуддя ОСОБА_4 звернувся до декана юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_8 з поданням про заміну доцента кафедри правосуддя ОСОБА_1 , який входить до складу екзаменаційної комісії по проведенню іспиту

13 січня 2017року о 10.00 год. з навчальної дисципліни «Актуальні проблеми кримінального процесу України» (8 група першого року навчання ОР «Магістр») на завідувача кафедри правосуддя ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю ОСОБА_12 на робочому місці. Декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_8 надав згоду на заміну екзаменатора.

В поданні адресованому ректору Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерському Л. В. декан юридичного факультету ОСОБА_8 зазначив, що так як протягом робочого дня 13 січня 2017 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, в результаті чого було зірвано проведення іспиту для студентів 8 групи першого року навчання ОР «Магістр» з навчальної дисципліни «Актуальні проблеми кримінального процесу України» просив оголосити догану ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу без поважних причин протягом робочого дня.

17 січня 2017 року ОСОБА_1 надав пояснення щодо його відсутності на роботі та зазначив, що в зв`язку з хворобою не мав можливості прибути до університету з цих причин не брав участі в іспиті.

Наказом Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 26-32 від 26 січня 2017 року ОСОБА_1 , доценту кафедри правосуддя юридичного факультету, за порушення трудової дисципліни, а саме - 13 січня 2017 року з 09.00-17.00 був відсутній на робочому місці, внаслідок чого було зірвано іспит - оголошено догану. Підставою для прийняття наказу стало подання декана юридичного факультету, пояснювальна, акт, розпорядження першого проректора Закусила О. К.

У частині першій статті 147 КЗпП закріплено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Згідно частини першої статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізнiше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника вiд роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у вiдпустці.

У статті 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, зокрема, передбачено: тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (пункт 1.1.); Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (пункт 1.2.); листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах (підпункт 1.3.1. пункту 1.3.); особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації. (пункт 2.19.).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19) зроблено висновок, що «роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2018 року в справі № 761/6874/17 (провадження № 61-1452св18) зазначено, що «відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18) зроблено висновок, що «ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 572/1644/17-ц (провадження № 61-42575св18) зроблено висновок, що «порушенням трудової дисципліни визнається невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, тобто для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності».

У постанові Верховного суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 вказано, що «вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. Згідно з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 9 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я. Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності. Встановивши, що факт невиконання трудових обов`язків (з яким відповідач пов`язував звільнення позивача з роботи) мав місце під час його тимчасової непрацездатності, суд не врахував, що ця обставина (тимчасова непрацездатність працівника) унеможливлювала виконання ним роботи за трудовим договором із поважних причин і на законних підставах звільняла його від виконання трудових обов`язків, обумовлених контрактом та відповідальності за їх невиконання».

Встановивши, що позивач порушив трудову дисципліну, а відповідачем дотримано процедуру та строк накладення дисциплінарного стягнення,суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права з таких підстав.

Аналіз матеріалів справи свідчить про відсутність підтвердження доводів касаційної скарги про порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Зокрема: рішення суду першої інстанції підписане суддею, яка розглядала справу без пропуску строку встановленого для складання повного тексту судового рішення (а. с. 102-105); з копії рішення суду першої інстанції доданої позивачем до касаційної скарги вбачається, що вона засвідчена підписом судді, яка розглядала справу; судом першої інстанції була здійснена заміна неналежного відповідача (а. с. 61-62), після чого позивач клопотань з обґрунтуванням необхідності об`єднання цивільних справ в одне провадження не подавав; під час розгляду справи судом першої інстанції позивач клопотань про виклик свідків не подавав, відповідно показання свідків в суді першої інстанції не досліджувались, а у задоволенні клопотання про виклик свідка апеляційним судом обгрунтовано відмовлено (а. с. 222); в постанові апеляційного суду вказано дату складання повного тексту постанови (а. с. 230). Інші доводи касаційної скарги про відсутність посилань на конкретні норми процесуального права, незазначення в постанові апеляційного суду дати складання повного тексту рішення суду першої інстанції не впливають на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков