ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 1601/6226/12

провадження № 61-2905св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Олійник А.С., Погрібного С.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2013 року, ухвалене у складі судді Андрієць Д. Д., та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2015 року, ухвалене у складі суддів: Карнауха П. М., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації.

В обґрунтування позову зазначила, що в період з 1991 по 2010 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та за час шлюбу ними набуто майно, яке має режим спільного майна подружжя і належить їм обом в рівних частках, зокрема: автомобіль Geely MR-7151А, номерний знак НОМЕР_1; 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 266 кв.м, на якій воно розташовано; шість кіосків, призначених для роздрібної торгівлі.

Так як згоди з відповідачем щодо поділу цього майна не досягнуто, вважає, що воно підлягає розподілу за рішенням суду шляхом виділення у власність ОСОБА_5 домоволодіння по АДРЕСА_1 і земельної ділянки, на якій воно розташовано, та кіосків для ведення підприємницької діяльності. У свою власність просила виділити автомобіль Geely MR-7151А, номерний знак НОМЕР_1, і, в рахунок компенсації вартості частки у майні, що виділяться відповідачу, просила визнати за нею право власності на належну ОСОБА_5 1/3 частку приватизованої ними на родину з трьох осіб квартири АДРЕСА_7 шляхом припинення права власності відповідача на цю частку нерухомого майна. Посилаючись на те, що ОСОБА_5 не проживає у спірній квартирі і не несе витрат з її утримання, зокрема, не сплачує комунальні платежі, також просила компенсувати їй витрати з оплати комунальних послуг за відповідача в розмірі 2 970,54 гривень.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Поділено набуте ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за час шлюбу майно, що є спільною власністю подружжя. Передано ОСОБА_5 і визнано за ним право власності на 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1. Передано ОСОБА_5 та визнано за ним право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 266 кв.м, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_1. Передано ОСОБА_5 і визнано за ним право власності на кіоски, призначені для роздрібної торгівлі, розташовані по АДРЕСА_2 по АДРЕСА_4, по АДРЕСА_5, по АДРЕСА_6. Передано ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на автомобіль Geely MR-7151А, тип легковий седан, номерний знак НОМЕР_1. Припинено право власності ОСОБА_5 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_7. Передано ОСОБА_4 1/3 частку квартири АДРЕСА_8 належну ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 червня 2010 року, та визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/3 часток квартири АДРЕСА_9 Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію сплачених комунальних послуг за 1/3 частку квартири АДРЕСА_7 у розмірі 2 970,54 гривень. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у відшкодування судового збору 3 219 гривень та у відшкодування витрат на проведення експертних досліджень 5 844 гривень.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності факту належності заявленого до поділу майна сторонам на праві спільної власності подружжя. Зазначаючи, що поділ майна повинен передбачати реальну і безперешкодну можливість його використання, суд виділив ОСОБА_5 11/25 часток спірного домоволодіння, інші 14/25 часток якого також перебувають в його власності, земельну ділянку під домоволодінням і кіоски, якими відповідач фактично користується. Виділяючи ОСОБА_4 у власність автомобіль, вартість якого є значно меншою вартості виділеного відповідачеві майна, суд, мотивуючи свій висновок необхідністю компенсації цієї різниці, вважав доцільним припинити право власності відповідача на 1/3 частку квартири, що отримана ним в порядку приватизації, з визнанням права власності на цю частку за позивачем.

Справа в апеляційному порядку переглядалася неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 19 листопада 2014 року, залишеним у цій частині без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2013 року в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділу між сторонами: кіосків, призначених для роздрібної торгівлі, розташованих по АДРЕСА_2 по АДРЕСА_4, по АДРЕСА_5, по АДРЕСА_6, земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 266 кв.м, кадастровий номер НОМЕР_2, по АДРЕСА_1, а також в частині припинення за ОСОБА_5 права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_10 та передання даної частки ОСОБА_4 з визнанням за нею права власності на 2/3 частки цієї квартири - скасовано та ухвалено в цій частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ майна подружжя.

У частині вирішення позовних вимог про поділ домоволодіння та автомобіля останнім рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2015 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2013 року скасовано в цій частині та ухвалено нове, яким передано ОСОБА_5 та визнано за ним право власності на 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 вартістю 108 997,68 гривень. Передано ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на автомобіль Geely MR-7151А, тип легковий седан, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 40 035 гривень.Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію різниці вартості її частки в домоволодінні у розмірі 34 481,34 гривень.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про поділ домоволодіння та автомобіля, суд апеляційної інстанції виходив з того, що інші 14/25 часток спірного домоволодіння також належать ОСОБА_5, а спірним автомобілем користується ОСОБА_4, тому правильним є виділити кожному із сторін у власність окремий об'єкт, яким вони зможуть безперешкодно користуватися. Так як передані у власність відповідача 11/25 часток домоволодіння перевищують вартість переданого позивачу автомобіля, на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути грошову компенсацію вартості належної їй частки у домоволодінні.

У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2013 року в частині поділу домоволодіння і автомобіля та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2015 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та рішення апеляційного суду ухвалені з порушенням матеріального та процесуального права і не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.

Судами не перевірено, за які кошти придбано спірні 11/25 часток домоволодіння і не враховано, що купівля цього майна відбулася за рахунок кредиту, отриманого ним особисто. ОСОБА_4 участі у придбанні майна не приймала, сам лише факт їх спільного проживання в цей період не є свідченням належності придбаних 11/25 часток домоволодіння сторонам на праві спільної сумісної власності.

Вказав на те, що він не надавав згоди на стягнення з нього грошової компенсації вартості поділеного майна і не вносив цієї компенсації на депозитний рахунок суду, що виключає можливість її стягнення. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не врахував правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у справі № 6-2811цс15, де роз'яснено, що у випадку, якщо спірне майно не може бути поділене між подружжям відповідно до їх часток, а грошова компенсація вартості частки в майні на рахунок суду не внесена, суд визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без реального поділу і залишає його в спільній частковій власності.

Послався на допущені судом апеляційної інстанції порушення процесуального права в частині його повідомлення про призначені у справі судові засідання, так як жодної повістки від суду він не отримував, всі направлені йому конверти повернулися без вручення. Повідомлення сторони шляхом публікації оголошення про виклик до суду в газеті можливе у разі, якщо місце реєстрації чи перебування цієї особи невідоме, а відомості щодо адреси його реєстрації є у справі та були в розпорядженні суду. Сама публікація відбулася з порушеннями, так як оголошення розміщено в номері, який вийшов у продаж за два дні до засідання. Розглянувши справу за його відсутності, апеляційний суд обмежив його в можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема, надати пояснення щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2016 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 6 вересня 1991 року по 20 липня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу сторонами набуто майно, зокрема, 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 та автомобіль Geely MR-7151А, тип легковий седан, номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску.

Вказане майно належить ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № П-19 від 28 січня 2013 року, з урахуванням письмового уточнення від 28 січня 2013 року та пояснень, наданих експертом у судовому засіданні під час розгляду справи апеляційним судом, ринкова вартість домоволодіння по АДРЕСА_1 складає 247 722 гривень.

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи № 205 від 1 квітня 2013 року вартість автомобіля «Geely MR-7151 А», тип легковий седан, номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, становить 40 035,11 гривень.

Судами також встановлено, що інші 14/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 на праві власності належать ОСОБА_5 на підставі договору дарування.

Автомобіль «Geely MR-7151 А», тип легковий седан, номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_4

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У пункті 22 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Частинами першою, другою статті 71 СК України визначено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частина четверта статті 71 СК України).

Встановивши, що 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 та автомобіль Geely MR-7151А, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, набуті сторонами за час шлюбу і є їх спільною сумісною власністю, а реальний поділ цього майна в натурі неможливий, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтовано висновку про присудження кожному з подружжя окремого об'єкта, заявленого до поділу, з метою забезпечення сторонам об'єктивної можливості користуватися цим майном.

Так як виділення позивачу у власність автомобіля Geely MR-7151А, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, а відповідачу - 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 призводить до порушення принципу рівності часток подружжя у спільному майні, апеляційний суд правильно стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 різницю вартості її частки в домоволодінні в розмірі 34 481,34 гривень.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання заявника на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права, які полягають у неправильному застосуванні статті 60 СК України і віднесенні майна до спільного майна подружжя виходячи виключно з факту його придбання в шлюбі, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає ОСОБА_5, заявляючи, що спірні 11/25 часток домоволодіння належать йому особисто, так як були придбані ним за кредитні кошти, а ОСОБА_4 участі у їх купівлі не приймала, зобов'язаний доводити вказані обставини перед судом.

Положеннями цивільного процесуального законодавства, яке діяло на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, передбачалося, що заперечення та всі докази подаються до суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Дана справа перебуває в провадженні суду з 2012 року, проте довід про належність 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 виключно йому на праві особистої приватної власності відповідач зазначив лише в поданій ним у 2016 році касаційній скарзі.

ОСОБА_5 не заявляв вимоги про визнання спірних 11/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю, не подавав до суду докази на підтвердження придбання цього майна за його особисті кошти, хоча доведення цієї обставини є його обов'язком в силу положень статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки заявником під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не доведено належність спірного майна йому особисто, посилання на такі обставини під час касаційного перегляду не мають правового значення, так як встановлення нових обставин і переоцінка доказів не відноситься до повноважень касаційного суду.

Твердження заявника про придбання спірного майна за кредитні кошти не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про віднесення цього до спільного майна подружжя, оскільки, відповідно до статті 61 СК України, у разі, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Так як кредитний договір укладено заявником в період перебування у шлюбі, отримані за ним кошти є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_5 вимог про поділ боргових зобов'язань, які виникли за кредитним договором та також є спільними для подружжя, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не заявлено, хоча у такій можливості він не був обмежений.

Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У разі самостійної сплати кредитної заборгованості ОСОБА_5 не позбавлений права звернутися до ОСОБА_4 в окремому порядку з вимогами про відшкодування витрат, понесених на виконання зобов'язань за цим договором, якщо одержані за ним кошти використані в інтересах сім'ї.

Касаційний суд відхиляє твердження заявника про допущені судом апеляційної інстанції порушення частини п'ятої статті 71 СК України з наступних підстав.

Частинами четвертою та п'ятою статті 71 СК України закріплено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналізуючи зміст даних положень статті 71 СК України, суд доходить висновку, що частина четверта та п'ята виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (стаття 365 ЦК України), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного із подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку в спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, в свою чергу, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні із виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, в свою чергу, відповідач не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній сумісній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного із подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку в спільному майні, касаційний суд доходить висновку, що дана норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, де про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-2811цс15 від 30 березня 2016 року не є обов'язковим до застосування при вирішенні цього спору, так як правовідносини у цій справі і у справі № 6-2811цс15 не є повністю подібними. У справі № 6-2811цс15 судом першої інстанції, на що звернув увагу Верховний Суд України, встановлено, що у разі задоволення вимог позивача про припинення належної йому частки у спільному майні, на відповідача покладатиметься обов'язок сплатити компенсацію в значному розмірі, при цьому докази того, що він реально здатний оплатити таку суму, в матеріалах справи відсутні. Враховуючи дані обставини, Верховний Суд України вважав, що з висновком суду першої інстанції про визначення ідеальних часток подружжя у спільному майні без його реального поділу і залишення цього майна в їх спільній частковій власності можна погодитися.

У цій справі на ОСОБА_5 покладено обов'язок оплатити компенсацію в розмірі 34 481,34 гривень, що не є непомірним для нього, з урахуванням наявних у справі доказів належності відповідачу майна на праві власності та ведення ним підприємницької діяльності.

Відмінність фактичних обставин у цій справі та у справі № 6-2811цс15 спростовує посилання заявника на допущені апеляційним судом порушення, які полягають у неврахуванні висновків щодо застосування норм права, висловлених Верховним Судом України у постанові № 6-2811цс15.

Твердження заявника про допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог процесуального права, які полягають в його неналежному повідомленні про час і місце розгляду справи, є помилковими. Матеріалами справи підтверджується, що апеляційний суд Полтавської області належним чином повідомляв ОСОБА_5 про час і місце призначених у справі судових засідань, шляхом направлення йому повісток на адресу, яка зазначалася заявником в поданих до суду процесуальних документах.

Установивши, що ОСОБА_5 не отримує поштову кореспонденцію від суду за адресою проживання, апеляційним судом опубліковано оголошення про виклик до суду у пресі.

Так як участь сторін під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не є обов'язковою, про час і місце розгляду справи вони повідомляються повістками-повідомленнями, які повинні бути вручені завчасно (частини друга, третя статті 74 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Відповідне правило застосовується і при опублікуванні повідомлення про судове засідання у пресі, тобто таке повідомлення повинно бути опубліковано завчасно.

Апеляційним судом Полтавської області опубліковано повідомлення про призначене у справі засідання в газеті «Зоря Полтавщини» завчасно, тому твердження заявника про порушення процесуального права і неповідомлення його про час і місце розгляду справи є безпідставними.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2015 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2015 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2015 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А.С. Олійник С.О. Погрібний