Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 758/8097/18-ц

провадження № 61-7885св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року у складі судді Васильченка О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що на підставі ордеру від 1988 року вона є користувачем квартири АДРЕСА_1 . Зазначений ордер отримано на неї, її чоловіка та двох дітей, одним із яких є ОСОБА_2 . Надалі ОСОБА_3 також зареєстровано за цією адресою. Ще у 2005 році ОСОБА_2 разом із сім`єю добровільно виїхав із квартири та проживає за іншою адресою, побудувавши із своєю дружиною у м. Гостомелі власний будинок. Оскільки відповідачі тривалий час не проживають у спірній квартирі, просила визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що позивачем доведено факт непроживання відповідачів у спірній квартирі понад 6 місяців, а отже, такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_2 , який діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не є власником спірної квартири, вона користується квартирою на праві договору найму, як і відповідачі, тому не є належним позивачем, у якого є право звертатися до суду та вимагати визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири, оскільки таким правом користується тільки власник житла - Подільська районна у місті Києві державна адміністрація. Крім того, неможливо позбавити неповнолітню дитину права користування квартирою з тих підстав, що остання не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами, і не є підставою для позбавлення її права користування житлом.

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргуОСОБА_2 , який діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

У серпні 2019 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшла до суду заява про компенсацію судових витрат.

У лютому 2020 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Крім того, у лютому 2020 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

05 січня 1988 року виданий ордер на житлове приміщення № 19855 серії Б, відповідно до якого ОСОБА_5 разом із сім`єю у складі 4 чоловік:

ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_6 , надано право користування квартирою за адресою:

АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою форми № 3 від 28 вересня 2016 року, у квартирі

АДРЕСА_1 , зареєстровані 4 особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Актами від 09 серпня 2006 року, 08 листопада 2006 року, 15 липня 2009 року,

09 вересня 2009 року, 28 вересня 2016 року, 25 листопада 2009 року, 01 лютого

2017 року, 01 липня 2016 року, складеними та затвердженими Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», а також посвідчених підписами сусідів, підтверджується, що ОСОБА_2 , 1976 року народження, та ОСОБА_3 , 2001 року народження, з квітня 2005 року у зазначеній квартирі не проживають.

У акті депутата Гостомельської сільської ради Київської області

від 22 лютого 2018 року зафіксовано, що ОСОБА_2 проживає із 2008 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з довідкою Ірпінського міського центру первинної медико-санітарної допомоги від 28 лютого 2018 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходиться під наглядом у Гостомельській поліклініці із 29 вересня 2008 року по теперішній час.

Відповідно до довідки Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 13 Ірпінської міської ради Київської області від 11 лютого 2016 року № 200, ОСОБА_3 навчається у цьому навчальному закладі з 01 вересня 2008 року.

Із довідки Ірпінського міського відділу ГУ МВС України в Київській області

від 15 серпня 2009 року ОСОБА_2 зі своєю родиною: жінкою - ОСОБА_7 та донькою - ОСОБА_3 , починаючи із липня 2008 року по теперішній час проживають за адресою:

АДРЕСА_3 . Цей акт підтверджений також щомісячною оплатою спожитих комунальних послуг цією сім`єю.

Із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, що знаходить за адресою: АДРЕСА_4 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем доведено факт непроживання відповідачів у спірній квартирі понад 6 місяців, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з статтею 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно з статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що позивачем доведено факт непроживання відповідачів у спірній квартирі понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки без поважних причин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не є власником спірної квартири, вона користується квартирою на праві договору найму, як і відповідачі, тому не є належним позивачем, у якого є право звертатися до суду та вимагати визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири, є безпідставними, оскільки за змістом статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, набувають нарівні з наймачем усі права і обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, тобто член сім`ї наймача має такі самі права, як і сам наймач жилого приміщення, а відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно (у цьому випадку право користування) має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що член сім`ї наймача має право на позов про визнання інших користувачів (членів сім`ї наймача) такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів не відповідають дійсним обставинам справи, що суди не з`ясували обставин справи та наявність поважних причин непроживання відповідачів у спірній квартирі, не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи, є аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України надано належну правову оцінку, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що неможливо позбавити неповнолітню дитину права користування квартирою з тих підстав, що остання не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами, і не є підставою для позбавлення її права користування житлом, не заслуговують на увагу, оскільки дитина набула права користування спірною квартирою у 2001 році на підставі частини четвертої статті 29 ЦК України та була зареєстрована за адресою спірної квартири, тобто за місцем реєстрації своїх батьків. ОСОБА_8 - мама неповнолітньої, знята з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 - батько неповнолітньої, у спірній квартирі не проживає

з 2008 року, оскільки сім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_2 разом зі своєю донькою проживають у будинку у смт Гостомель. На час пред`явлення цього позову - червень 2018 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла

сімнадцятирічного віку, а тому на підставі частини другої статті 29 ЦК України мала право з 14 років сама обирати місце свого проживання, проте стороною відповідача не надано доказів того, що неповнолітня ОСОБА_3 мала намір проживати за адресою спірної квартири із своєю бабою, а остання їй чинила перешкоди. З огляду на викладене, відсутні підстави для збереження права користування жилим приміщенням за сімнадцятирічною особою, яка не обирала його як місце свого проживання та не проживає у ньому більше 6 місяців без поважних причин.

Матеріали справи містять подані стороною позивача докази на підтвердження того, що цей спір між сторонами щодо права користування спірною квартирою не є першим. Попередні спори за твердженням сторони позивача вирішені мирним шляхом, внаслідок укладення домовленості про те, що ОСОБА_1 зі своїм нині покійним чоловіком ОСОБА_5 виплатить своєму сину -

ОСОБА_2 , кошти у рахунок належної йому частини площі у спірній квартирі. Матеріали справи містять розписки ОСОБА_2 про отримання коштів від своїх батьків на загальну суму 45 000,00 доларів США, також розписки містять зобов`язання ОСОБА_2 знятись із реєстраційного обліку за адресою спірної квартири.

Крім того, матеріали справи містять письмові пояснення ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_8 про те, що проживати із батьками було неможливо, оскільки вони вчиняли сварки.

Суди попередніх інстанцій не поклали ці докази в основу своїх рішень, а суд касаційної інстанції також не має право оцінювати ці докази, проте вони дають загальне уявлення про стосунки, які склались між сторонами цього спору.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо вирішення питання про професійну правничу допомогу

Представником ОСОБА_1 у справі № 758/8097/18-ц був адвокат

Андрощук С. В., який діяв на підставі ордеру серії КС № 325976 та договору про надання правової допомоги від 21 січня 2019 року № 0001/56-21/01/2019 і додаткової угоди від 20 травня 2019 року № 2.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, 20 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрощук С. В. подав до Верховного Суду заяву про компенсацію судових витрат, копію додаткової угоди від 20 травня

2019 року № 2 до договору про надання правової (правничої) допомоги та рахунок

від 27 травня 2019 року № 0001/56/1 про розмір коштів, що підлягають сплаті адвокату за надану правову (правничу) допомогу, відповідно до пункту 4.1.1 додаткової угоди від 20 травня 2019 року № 1 до договору № 0001/56-21/01/2019, копію акта здачі-приймання наданих послуг до додаткової угоди від 20 травня

2019 року № 2 із детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, підписаний адвокатом Андрощуком С. В. та ОСОБА_9, копію виписки з банківського рахунку від 30 травня 2019 року щодо оплати ОСОБА_9 коштів за надані послуги адвоката на суму 13 237,39 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, обґрунтовуючи його тим, що розмір витрат не відповідає критерію розумності, адже витрачений адвокатом час - 13,5 годин на складання відзиву є надто завищеним.

Враховуючи подані представником позивача обґрунтування про виконані роботи на стадії перегляду справи у касаційному порядку, суд дійшов до таких висновків:

- 1 година на ознайомлення із касаційною скаргою, яка містить 7 сторінок друкованого тексту 14 шрифтом - не є виправданим;

- 2 години на ознайомлення з матеріалами справи у суді касаційної інстанції, при тому, що на стадії касаційного перегляду на час ознайомлення справа не містила нових матеріалів, крім касаційної скарги, яка направлялась стороні позивача, тому також зазначений час не є виправданим,

- 6 годин на складання відзиву на касаційну скаргу, з урахування наявності відзиву на апеляційну скаргу та після 2 годин вивчення судової практики, судом також оцінюються як завищення часу, необхідного для виконання таких робіт.

Наведене обґрунтування витраченого часу на зустріч із клієнтом, аналіз судової практики, оформлення відзиву та подання його іншій стороні не викликає сумнівів.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає завищеним визначений час тривалістю 13,5 годин, внаслідок якого суду касаційної інстанції надано відзив на касаційну скаргу та клопотання про відшкодування судових витрат. Суд визнає обґрунтованим витрачення часу загальною тривалістю 10 год на зустріч із клієнтом та підготовку відзиву на касаційну скаргу та клопотання про відшкодування судових витрат. Тому, враховуючи категорію конкретної справи, а саме незначну її складність, принципи співмірності та розумності судових витрат, Верховний Суд дійшов висновку про наявні підстави для зменшення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача

до 10 000 грн. Суд не визнає повністю обґрунтованим клопотання відповідача про зменшення судових витрат у 10 разів, виходячи із суми оплати вартості послуг адвоката 100,00 грн на годину, оскільки відповідачем не надано підтвердження того, що така вартість послуг адвоката є ринковою.

Керуючись статтями 141, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн - витрати понесені на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко