Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.03.2019 року у справі №2-3829/2004

Постанова

Іменем України

18 березня 2019 року

м. Київ

справа № 2-3829/2004

провадження № 61-28284св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2004 року у складі судді Лозун О Ю. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2004 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 16 жовтня 1999 року знаходилася з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилося троє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідач ухиляється від обов'язку утримувати дітей та не надає матеріальної допомоги.

Враховуючи наведене, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дітей у розмірі 50 % заробітної плати відповідача до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2004 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 і доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1\2 частині з усіх видів заробітку до повноліття доньки ОСОБА_6, після чого по 1\3 частині з усіх видів заробітку до повноліття доньки ОСОБА_7, після чого по 1\4 частині з усіх видів заробітку до повноліття доньки ОСОБА_8. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони перебували у шлюбі, в період шлюбу у них народилось троє дітей у 2000, 2001 та 2003 роках, відповідач є батьком дітей і повинен надавати матеріальну допомогу на утримання дітей у розмірі 1\2 частини на трьох дітей з усіх видів свого заробітку до повноліття старшої дитини, а у подальшому зі зменшенням до 1\3 та до 1\4 частин.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування правильного по суті судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що у порушення вимог статей 10, 11, 74-76, 169 ЦПК України 2004 року його жодного разу не було повідомлено про розгляд справи, справу розглянуто у його відсутність, чим порушено принцип змагальності та диспозитивності цивільного процесу.

Крім того, при визначенні розміру аліментів судами не встановлено жодної обставини, передбаченої статтею 182 СК України, а саме, що його місячний дохід становить не більше 7 000,00 грн, на його утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей та непрацююча дружина, яка здійснює догляд за дітьми.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судами установлено, що з 16 жовтня 1999 року сторони у справі знаходилися у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилося троє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

У 2004 році відповідач покинув її з дітьми та виїхав із с. Шабо і з цього часу припинив надавати будь-яку матеріальну допомогу на утримання дітей.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України (у редакції на час ухвалення рішення суду першої інстанції) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитини за жодних обставин не може бути меншим за неоподаткований мінімум доходів громадян.

Згідно з вимогами статті 183 СК України (у редакції на час ухвалення рішення суду першої інстанції) частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що відповідач зобов'язаний утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Доводи касаційної скарги про те, що при визначенні розміру аліментів судами не враховано, що на його утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей та непрацююча дружина, яка здійснює догляд за ними не заслуговують на увагу, оскільки на момент ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач знаходився у шлюбі з позивачем, а двоє інших дітей народилися у 2009 та 2011 роках, а тому зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду. При цьому, відповідач не позбавлений права, у встановленому законом порядку, звернутися до суду із позовом про зменшення розміру аліментів, посилаючись на зміну матеріального та сімейного стану.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу у його відсутність, чим порушив принцип змагальності та диспозитивності цивільного процесу, в цьому випадку не заслуговують на увагу, оскільки справа розглянута у 2004 році, а направлення справи на новий розгляд порушить принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик