Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.02.2025 року у справі №760/4216/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 760/4216/24

провадження № 61-16881св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року у складі колегії суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2

про визнання неукладеним договору позики.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є одним із засновників Обслуговуючого кооперативу «Орсей Україна-2» (далі - ОК «Орсей Україна 2») та у період

з 28 жовтня 2021 року до 18 січня 2023 року був його керівником. На той час

ОСОБА_2 був інвестором, з яким попередній керівник зазначеного кооперативу Леськів Є. С. 17 жовтня 2019 року уклав договір про пайову участь для інвестування коштів у розмірі 298 606,00 доларів США у будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими комерційними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 . Організацію та ведення цього будівництва повинен був здійснювати ОК «Орсей Україна 2».

Валютні кошти в розмірі 298 606,00 доларів США від ОСОБА_2 були отримані керівником кооперативу Леськівим Є. С. 17 жовтня 2019 року, переведені за курсом гривні до долара США. ОСОБА_2 надані дві квитанції до прибуткового касового ордеру № 1.1.1 на суму 4 786 732,50 грн та № 1.1.2. на суму 2 827 720,50 грн, у яких значиться підпис ОСОБА_3 від імені ОК «Орсей Україна 2» та ОСОБА_2 за призначенням (підстава: внесення вступного та пайового внеску згідно з договором про пайову участь в ОК «Орсей Україна 2»; розподіл персоніфікованого пайового сертифікату від 17 жовтня 2019 року).

Зазначав, що будівництво не було розпочато, роботи щодо підготовки будівельної документації і самого майданчика для будівництва затягнулися, а тому

ОСОБА_2 звернувся до керівника ОК «Орсей Україна 2» Леськіва Є. С. з вимогою повернути йому усі внесені в будівництво кошти в сумі 298 606,00 доларів США, про що свідчать відповідні заяви на повернення коштів.

У зв`язку з відсутністю на той час у кооперативі всієї суми коштів ОК «Орсей Україна 2» повернув відповідачеві лише частину коштів у розмірі 50 000,00 доларів США, а щодо іншої частини коштів у розмірі 248 606,00 доларів США було

прийнято рішення повернути їх пізніше. Ці обставини також підтверджуються

і самим ОСОБА_2 у заяві від 12 жовтня 2022 року, поданій до органу поліції.

Вказував, що у 2021 році ОСОБА_2 вдався до примушування із погрозою застосування насильства до виконання ним, ОСОБА_1 , як керівником

ОК «Орсей Україна 2» цивільно-правового зобов`язання, пов`язаного із раніше укладеним договором з ОК «Орсей Україна 2» про пайову участь для інвестування коштів у розмірі 298 606,00 доларів США в будівництво.

Спочатку ОСОБА_2 добився від нього шляхом примушування із погрозою застосування насильства підписання розписки від 11 жовтня 2021 року про повернення йому в строк до двох місяців 248 606,00 доларів США, крім того

2 % за кожний місяць, що в сумі складає 258 550,00 доларів США, за інвестиційним договором за адресою: АДРЕСА_1 ,

до 11 грудня 2021 року.

Після цього ОСОБА_2 з урахуванням того, що йому ОК «Орсей Україна 2» не були повернуті кошти у визначені у розписці строк та розмірі, 14 грудня 2021 року повторно прибув до нього як керівника кооперативу та з погрозами

та залякуванням, застосуванням фізичного насильства, які призвели до нервово-емоційного стресу, пред`явив йому один друкований аркуш паперу з текстом договору безвідсоткової позики на суму 258 550,00 доларів США з вимогою

його підписання. Після підписання роздрукованого тексту договору він,

ОСОБА_1 , ознайомився з його текстом та виявив, що це договір безвідсоткової позики, а не зобов`язальний лист (розписка), яку він раніше давав ОСОБА_2 про повернення внесених у 2019 році інвестиційних коштів до кооперативу для ведення будівництва.

Посилаючись на те, що договір безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року

за наведених обставин був ним підписаний , але кошти в сумі 258 550,00 доларів США в якості позики насправді йому не передавалися, позивач просив

суд визнати договір безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року, підписаний сторонами ОСОБА_2 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником неукладеним.

06 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів наявності обставин, на які посилався, як на підставу своїх вимог, не довів факту

не отримання коштів, а також примушування його до підписання договору безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року.

Щодо заяви про залишення позову без розгляду, поданої до суду першої інстанції 06 червня 2024 року, то відмовляючи у її задоволенні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що правові підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду та застосування положення пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України відсутні. Апеляційний суд зазначив, що за таких обставин суд першої інстанції, виконавши вимоги ЦПК України, обґрунтовано продовжив судовий розгляд справи та вирішив спір по суті позовних вимог ОСОБА_1 з ухваленням судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року,

в якій заявник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року і залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

08 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 910/22824/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18 (провадження № 61-2228св20), від 05 жовтня 2021 року у справі № 308/13199/17 (провадження № 61-7977св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 903/126/21, від 04 квітня 2022 року у справі № 441/1609/19 (провадження № 61-20050св21), від 03 лютого 2023 року у справі № 683/1861/19 (провадження № 61-12483св22).

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заявник зазначає, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним, а тому за наявності його заяви поданий ним позов не підлягав розгляду по суті, оскільки це не узгоджується

з нормою пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, яка передбачає, що суд зобов`язаний залишити подану заяву без розгляду, якщо позивач звернувся

з таким клопотанням (заявою) у встановленому законом порядку та до початку розгляду справи по суті.

Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 17 жовтня 2019 року № 1.1.1. ОСОБА_2 вніс вступний та пайовий внесок за договором № 1.1.1. про пайову участь в ОК «Орсей Україна 2» і розподілі персоніфікованого пайового сертифікату від 17 жовтня 2019 року без ПДВ суму у розмірі 4 786 732,50 грн (а. с. 33).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 1.1.2 від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_2 вніс вступний та пайовий внесок за договором № 1.1.2. про пайову участь в ОК «Орсей Україна 2» і розподілі персоніфікованого пайового сертифікату від 17 жовтня 2019 без ПДВ суму у розмірі 2 827 720,50 грн (а. с. 33).

Із заяв ОСОБА_2 від 02 червня 2021 року, поданих на ім'я голови ОК «Орсей Україна 2» Лесківа Е. С., вбачається, що ОСОБА_2 просив розірвати договір № 1.1.1. від 17 жовтня 2019 року та повернути кошти у розмірі 187 715,00 доларів США, та просив розірвати договір № 1.1.2. від 17 жовтня 2019 року та повернути кошти у розмірі 110 891,00 доларів США (а. с. 47, 47 зворот).

Відповідно до розписки від 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 зобов`язався повернути ОСОБА_2 суму у розмірі 258 550,00 доларів США до 11 грудня 2021 року, а за фактом настання цієї події буде розірваний договір інвестування за адресою: АДРЕСА_1 , на суму 258 550,00 доларів США (а. с. 37, зворот).

14 грудня 2021 року ОСОБА_2 як позикодавець та ОСОБА_1 як позичальник уклали договір безвідсоткової позики, відповідно до умов якого позикодавець передає позичальникові безпроцентну позику на суму 258 500,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений пунктом 3 цього договору строк, тобто до 22 лютого 2022 року.

Відповідно до пункту 2 договору безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року позика передається при підписанні договору. Підписання договору свідчить про факт передачі коштів (а. с. 38).

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року (справа № 752/5046/22), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року у розмірі 258 550,00 доларів США та судовий збір у розмірі 12 405,00 грн (а. с. 25, 93-96).

22 жовтня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій, зокрема, просив: внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення головою ОК «Орсей Україна 2» на момент укладення договорів № 1.1.1. та № 1.1.2. про пайову участь в ОК «Орсей Україна 2» від 17 жовтня 2019 року Леськівим Є. С. , його працівниками та головою ОК «Орсей Україна 2» ОСОБА_1 ; розпочати досудове розслідування з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно голови ОК «Орсей Україна 2» на момент укладення договорів № 1.1.1. та № 1.1.2. про пайову участь в ОК «Орсей Україна2» від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_3 , його працівників та голови ОК «Орсей Україна 2» ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 190 та частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України (а. с. 39-47).

22 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою (повідомленням) про вчиненні кримінальні правопорушення, в якій повідомив про вчинення проти нього злочинів, передбачених частиною третьою статті 355, частиною другою статті 383 Кримінального кодексу України громадянином ОСОБА_2 , який подав завідомо неправдиве повідомлення про злочини від 12 жовтня 2022 року за частиною четвертою статті 190 та частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України. Окрім того, ОСОБА_2 також вчинив примушування із погрозою застосування насильства до виконання цивільно-правового зобов'язання ОСОБА_1 як керівником ОК «Орсей Україна 2», пов'язаного із раніше укладеним ОСОБА_2 (17 жовтня 2019 року) договором з ОК «Орсей Україна2» про пайову участь для інвестування коштів у розмірі 300 000,00 доларів США в будівництво, зокрема, шляхом примушування із погрозою застосування насильства до підписання спочатку розписки від 11 жовтня 2021 року про повернення йому 258 550,00 доларів США за інвестиційним договором за адресою: АДРЕСА_1 , із місячним терміном повернення цієї суми - до 11 грудня 2021 року, а потім 14 грудня 2021 року повторне примушування із погрозою застосування насильства до підписання договору безвідсоткової позики (а. с. 29-32).

Звертаючись у лютому 2024 року до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що договір безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ним, ОСОБА_1 , був підписаний, але кошти в сумі 258 550,00 доларів США в якості позики насправді йому не передавалися.

У судовому засіданні, яке відбулося 05 червня 2024 року за участю представника позивача ОСОБА_4 , відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , суд першої інстанції закрив підготовче засідання та розпочав розгляд справи по суті, про що постановлена протокольна ухвала. На стадії оголошення позовних вимог суд задовольнив клопотання представника позивача ОСОБА_4 про оголошення перерви у судовому засіданні до 07 червня 2024 року (а. с. 123-126).

06 червня 2024 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла заява від позивача ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України (а. с. 128-129).

Суд першої інстанції закінчив розгляд справи з ухваленням рішення від 07 червня 2024 року, яким вирішено спір по суті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням положень статті 400 ЦПК України щодо меж касаційного оскарження судові рішення переглядаються лише в межах доводів та вимог касаційної скарги. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно

до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частиною третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи

по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Тлумачення пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить про те, що указаний припис процесуального закону передбачає залишення без розгляду позову за заявою позивача до початку розгляду справи по суті.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються

без розгляду (частина друга статті 126 ЦПК України).

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі,

яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України).

Завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (частина перша статті 189 ЦПК України).

Пунктом 1 частини другої статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про залишення позовної заяви без розгляду.

У цій справі ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання неукладеним договору позики та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 24 квітня 2024 року (а. с. 59-60). У підготовчому засіданні брали участь сторони та їх представники.

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 23 травня 2024 року

(а. с. 70-72).

У зв'язку з неявкою учасників справи в засідання 23 травня 2024 року здійснено повторний виклик сторін у підготовче засідання на 05 червня 2024 року (а. с.116).

У підготовчому засіданні, яке відбулося 05 червня 2024 року, за участі представника позивача Маркович В. О., відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , суд закрив підготовче провадження та відкрив розгляд справи по суті, про що постановлена протокольна ухвала.

Відповідно до частини третьої статті 217 ЦПК України з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

05 червня 2024 року під час розгляду справи по суті на стадії оголошення позовних вимог суд задовольнив клопотання представника позивача ОСОБА_4 про оголошення перерви у судовому засіданні до 07 червня 2024 року (а. с. 123-126).

06 червня 2024 року до Святошинського районного суду міста Києва від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про залишення позову без розгляду, яка

обґрунтована тим, що закріплене за позивачем право на подання заяви про

залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу, сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. ОСОБА_1 в заяві також просив розгляд справи за його позовом

до ОСОБА_2 про визнання неукладеним договору позики проводити за

відсутності позивача та його представника (а. с. 128-129).

Таким чином, з огляду на положення частини третьої статті 217 ЦПК України розгляд цієї справи по суті почався 05 червня 2024 року.

Заява ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України подана позивачем 06 червня 2024 року, тобто після початку розгляду справи по суті.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду та застосування приписів пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виконавши вимоги ЦПК України, 07 червня 2024 року обґрунтовано продовжив судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження та вирішив спір по суті позовних вимог ОСОБА_1 з ухваленням судового рішення від 07 червня 2024 року.

Щодо доводів касаційної скарги У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 910/22824/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18 (провадження № 61-2228св20), від 05 жовтня 2021 року у справі № 308/13199/17 (провадження № 61-7977св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 903/126/21, від 04 квітня 2022 року у справі № 441/1609/19 (провадження № 61-20050св21), від 03 лютого 2023 року у справі № 683/1861/19 (провадження № 61-12483св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 910/22824/17 зазначено, що згідно з протоколом судового засідання від 29 березня 2018 року, цього ж дня суд першої інстанції без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05 квітня 2018 року. При цьому позивач 04 квітня 2018 року, тобто, до початку розгляду справи по суті, через відділ діловодства суду подав заяву про залишення позовної заяви ПАТ «Сигнаївський комбінат хлібопродуктів» без розгляду, що встановлено і судами попередніх інстанцій. Верховний Суд не погодився з висновками судів про те, що розгляд справи по суті розпочинається з дати закриття підготовчого засідання у випадку призначення справи до розгляду по суті на іншу дату, ніж дата закриття підготовчого засідання та постановлення відповідної ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. На цій підставі суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишив позов без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18 (провадження № 61-2228св20) суд касаційної інстанції вказав, що уцій справі встановлено, що: ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 16 січня 2019 року відкрито провадження у справі; ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 01 березня 2019 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки призначено у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні; розгляд справи по суті не розпочато; ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Верховний Суд зазначив, що позивач вправі розпоряджатися своїм позовом на власний розсуд і в тому числі і клопотати перед судом про залишення позову без розгляду. Тому, зважаючи на те, що представником позивача подане відповідне клопотання до розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що зазначена позовна заява має бути залишена без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 308/13199/17 (провадження № 61-7977св21) зазначено, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України, для залишення позову без розгляду, оскільки подати заяву про залишення позову без розгляду є правом позивача, який на власний розсуд розпоряджається своїми правами, таке право є абсолютним і не залежить від волі інших учасників процесу. При цьому надане позивачу право на подання такої заяви не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв`язку з якими така заява подана. Також встановлено, що розгляд справи по суті не розпочато.

У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 903/126/21 розглядався спір за позовом Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» до Фермерського господарства «Західний Буг», ОСОБА_1 про стягнення суми. З урахуванням вимог щодо меж касаційного оскарження в суді касаційної інстанції вирішувалося питання належного виконання відповідачем свого договірного зобов`язання, яке є дійсним.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2022 року у справі № 441/1609/19 (провадження № 61-20050св21) зазначено, що заявник ОСОБА_1 подав заяву про залишення скарги без розгляду, що є його правом, визначеним ЦПК України, розгляд справи по суті не проводився, тому скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця залишено без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 683/1861/19 (провадження № 61-12483св22) суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вказав, що ухвала місцевого суду про залишення позову без розгляду відповідає положенням пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки відповідне клопотання подане представниками позивача у підготовчому засіданні, а тому підлягає задоволенню.

Таким чином, посилання на постанови Верховного Суду, надані заявником як приклад застосування норми пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є нерелевантним, оскільки порівнювані правовідносини різняться встановленими обставинами справ щодо вирішення питання про залишення позову без розгляду.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, правильне дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, § 2).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального праваєбезпідставними, не спростовують висновків судів і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої

та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська