Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №127/7259/19

Постанова

Іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/7259/19

провадження № 61-16824св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2019 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Сала Т. Б., Міхасішина І. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про встановлення факту родинних відносин, зобов`язання вчинити певні дії.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

13 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася у Вінницький міський суд Вінницької області з позовом до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про встановлення факту родинних відносин, зобов`язання відповідача врахувати факт родинних відносин позивача з ОСОБА_2 при розгляді звернень із заявами про отримання права постійного проживання в Україні та/чи отримання громадянства України.

Позов мотивувала тим, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Російської Федерації, уродженка с. Оленек, Оленекського району, Якутія, звернулася до відповідача управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області за консультацією з приводу отримання посвідки про право постійного проживання в Україні. Підставою такого звернення став той факт, що мати позивача - ОСОБА_2 (прізвище до укладення шлюбу ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Російської Федерації, уродженка с. Іванівці Тиврівського району Вінницької області, вже має посвідку на постійне проживання в Україні. Однак управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області не визнало факту родинних стосунків між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у зв`язку з відмінностями у написанні прізвища.

Позивач зазначала, що ОСОБА_2 19 травня 1974 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , зареєстрований Жахнівською сільською радою Тиврівського району Вінницької області. Після укладення шлюбу дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_2 ». У 1986 році подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_5 переїхали на постійне проживання в с. Оленек, Оленекського району, Якутська АРСР, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка. У подружжя ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_1 , якій в Оленекському ЗАГСІ було видано свідоцтво про народження на прізвище ОСОБА_1 . Таке ж написання прізвищ вказано і у батьків « ОСОБА_2 » і « ОСОБА_5 ». Усі подальші документи як громадян Російської Федерації ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були видані на прізвище « ОСОБА_1 ».

У 2004 році ОСОБА_2 переїхала на постійне проживання на свою батьківщину в смт Тиврів Вінницької області. 12 лютого 2016 року ОСОБА_2 отримала посвідку на постійне проживання на території України за № НОМЕР_3. Під час оформлення даного документу співробітниками міграційної служби було зазначено прізвище українською мовою « ОСОБА_2 », що відповідало в написанні із вказаним у свідоцтві про одруження від 19 травня 1974 року. При цьому у паспорті громадянки Російської Федерації прізвище вказано російською мовою « ОСОБА_1 ». У 2009 році позивач переїхала проживати у м. Вінницю, де навчалася у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова. У всіх документах, які були видані на її ім`я, зокрема у посвідці на тимчасове проживання на території України, було вказано прізвище « ОСОБА_1 ». Остання посвідка на тимчасове проживання була видана 15 червня 2018 року, її дійсність визначена до 30 жовтня 2018 року.

Відповідно до експертного висновку доктора філологічних наук ОСОБА_6 прізвища ОСОБА_2 (свідоцтво про укладення шлюбу , записи ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ; посвідка на постійне проживання, запис ОСОБА_2 ) і ОСОБА_1 (паспорт громадянина Російської Федерації, запис російською мовою ОСОБА_2 ) є ідентичними у документах однієї родини. Ураховуючи вказаний експертний висновок, написання прізвища у свідоцтві про народження заявниці ОСОБА_1 не є помилкою, а проявом ідентичності прізвищ ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в межах однієї родини. Підтвердженням ідентичності прізвищ ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є написання латинськими літерами прізвища ОСОБА_2 , матері заявниці ОСОБА_1 , в її закордонному паспорті громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 та в посвідці на постійне проживання в Україні ОСОБА_2. Тобто ідентичне написання. З трудової книжки на ім`я « ОСОБА_2 », що видана 16 березня 1972 року і заповнена російською мовою, відомо, що 16 березня 1972 року ОСОБА_2 була зарахована на посаду медсестри хірургічного відділення Тиврівської ЦРБ. Її прізвище на « ОСОБА_2 » було змінене на підставі свідоцтва про шлюб від 19 травня 1974 року серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 « ОСОБА_2 » була звільнена за статтею 38 КЗпП УРСР у зв`язку зі зміною місця проживання (запис № 5). Запис № 6 від 21 травня 1987 року в трудовій книжці свідчить «Принята постовой медсестрой в Оленекском противотубдиспансере». В трудовій книжці, виданій на прізвище « ОСОБА_2 », внесене виправлення однієї літери в написанні прізвища, а саме літера «и» шляхом закреслення замінена літерою «е». Таким чином написання прізвища стало « ОСОБА_1 », очевидно відповідно до документів громадянства, виданих в Російській Федерації. У період роботи «постовой медсестрой в Оленекском противотубдиспансере» у ОСОБА_2 ОСОБА_2 (записаної в трудовій книжці на той час « ОСОБА_2 ») народилася дочка ОСОБА_1 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є обставиною, яка підтверджує їхній родинний зв`язок. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 « ОСОБА_2 » є матір`ю « ОСОБА_1 » згідно із написанням їх прізвищ в документах, виданих органами Російської Федерації.

За таких обставин позивач просила суд встановити факт наявності родинних відносин як дочки і матері між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що народилася в с. Оленек, Оленекського району, Якутія і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що народилася у с. Іванівці Тиврівського району Вінницької області УРСР та зобов`язати управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області врахувати факт родинних відносин ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ОСОБА_2 при розгляді звернень ОСОБА_1 із заявами про отримання права постійного проживання в Україні та/чи отримання громадянства України

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, позов задоволено частково. Встановлений факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Оленек Оленекського району, Якутія, є рідною донькою ОСОБА_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася в с. Іванівці Тиврівського району Вінницької області. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати залишені за позивачем.

Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження, а її позовна вимога ґрунтується на вимогах закону. Іншої можливості внести виправлення у відповідні документи, що засвідчують факт родинних відносин, у позивача немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Вінницького міського суду Вінницької області.

31 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі судді Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд помилково розглянув дану справу в порядку позовного провадження, адже відповідно до статей 293, 315 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а в даному випадку факту родинних відносин, мають розглядатися в окремому провадженні. Вказує про незазначення ОСОБА_1 які її права порушені управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області та чому його визначено відповідачем.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_2 19 травня 1974 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , який було зареєстровано Жахнівською сільською радою Тиврівського району Вінницької області. Після укладення шлюбу дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_2 ». У 1986 році подружжя ОСОБА_2 переїхало на постійне проживання в с. Оленек, Оленекського району, Якутська АРСР, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася дочка ОСОБА_1 , якій в Оленекському відділі ЗАЦС було видано свідоцтво про народження на прізвище « ОСОБА_1 ». Таке ж написання прізвищ вказано й батьків « ОСОБА_2 » і « ОСОБА_5 ». У 2004 році ОСОБА_2 переїхала на постійне проживання на свою батьківщину в смт Тиврів.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 18 вересня 1991 року, « ОСОБА_2 » є матір`ю « ОСОБА_1 » згідно із написанням їх прізвищ в документах, виданих органами Російської Федерації (а. с. 11).

12 лютого 2016 року ОСОБА_2 отримала посвідку на постійне проживання на території України за № НОМЕР_3. Під час оформлення даного документу співробітниками міграційної служби було зазначено її прізвище українською мовою ОСОБА_2 , що відповідало в написанні вказаному у свідоцтві про одруження від 19 травня 1974 року. При цьому у паспорті громадянки Російської Федерації прізвище вказано російською мовою « ОСОБА_1 » (а. с. 12, 13).

З 2009 року позивач ОСОБА_1 переїхала проживати у м. Вінницю, де навчалася у Вінницькому національному медичному університеті ім. Пирогова М. І . У всіх документах, які були видані на її ім`я, зокрема у посвідці на тимчасове проживання на території України, було вказано прізвище позивач « ОСОБА_1 ». Остання посвідка на тимчасове проживання була видана 15 червня 2018 року та була дійсна до 30 жовтня 2018 року (а. с. 8 - 10).

Відповідно до експертного висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз від 30 жовтня 2018 року № 056/517-л прізвища ОСОБА_2 (свідоцтво про укладення шлюбу , записи ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ; посвідка на постійне проживання, запис ОСОБА_2 ) і ОСОБА_1 (паспорт громадянина Російської Федерації, запис російською мовою ОСОБА_2 ) є ідентичними у документах однієї родини (а. с. 15).

Підтвердженням ідентичності прізвищ ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є написання латинськими літерами прізвища ОСОБА_2 , матері заявниці ОСОБА_1 , в її закордонному паспорті громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 та в посвідці на постійне проживання в Україні ОСОБА_2, тобто ідентичне написання.

ОСОБА_1 зверталася у Вінницький міський суд Вінницької області в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту родинних відносин, за участі заінтересованої особи управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області. Втім ухвалою цього суду від 13 лютого 2019 року заява ОСОБА_1 на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України залишена без розгляду, їй роз`яснено її право подати позов на загальних підставах, у зв`язку з наявністю спору з управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області (а. с. 41).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначено статтею 315 ЦПК України, він не є вичерпним.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Частиною шостою статті 294 ЦПК України передбачено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Верховний Суд визнає позицію відповідача у справі процесуально необґрунтованою, зумовленою хибним трактуванням норм процесуального права, що визначають порядок звернення особи із заявами по суті справи, проте встановивши, що під час звернення ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту родинних відносин представником заінтересованої особи, а саме управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області подано клопотання про залишення заяви без розгляду через наявність спору про право між сторонами та повного заперечення щодо задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин, а відтак відсутністю можливості у інший спосіб реалізувати свої права, а ніж шляхом звернення до суду із заявою в порядку позовного провадження для вирішення питання про встановлення факту родинних відносин з матір`ю, слід вважати правильним залучення саме управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області у даному випадку як належного відповідача у справі.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки щодо встановлення факту родинних відносин позивача та її матері.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська