Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.05.2018 року у справі №545/2141/17

Постанова

Іменем України

18 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 545/2141/17-ц

провадження № 61-17932св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Кривчун Т. О., Бондаревської С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_5 про визнання поруки такою, що припинена.

Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір поруки, відповідно до умов якого позивач поручився за виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором від 31 липня

2008 року № PLOKGK0000000014. Відповідно до умов договору поруки порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту.

Вказував, що заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором

№ PLOKGK0000000014 виникла 22 квітня 2009 року, із позовом про її стягнення ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось лише у вересні 2015 року, тобто після спливу 5 річного строку з дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором. До квітня 2014 року банк будь-яких вимог та претензій до нього не пред'являв, а тому вважає, що дія поруки припинилась.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просиввизнати поруку такою, що припинена за договором поруки від 31 липня 2008 року, який укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненою поруку за договором поруки від 31 липня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що умови кредитного договору порушено боржником

22 квітня 2009 року, а отже, порука припинилась 22 квітня 2014 року, тобто до пред'явлення банком вимоги про стягнення заборгованості.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а вимог про визнання поруки припиненою щодо окремих періодичних платежів боржника за кредитним договором ОСОБА_4 не заявляв.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Полтавської області

від 07 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не досліджені у повному обсязі матеріали судової справи, а висновок апеляційного суду про те, що порука не припинилася не ґрунтується на нормах чинного законодавства та правових позиціях Верховного Суду України.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 31 липня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір поруки відповідно до умов якого позивач поручився за виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором від 31 липня

2008 року № PLOKGK0000000014.

Відповідно до умов кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_5 кредит на суму 35 617,90 доларів США на термін до 31 липня 2038 року (пункт 8.1 кредитного договору) зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (пункт 8.1 кредитного договору).

Згідно із пунктом 2 договору поруки позивач відповідає перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і

ОСОБА_5, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до умовам кредитного договору (пункти 3.1, 3.3) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Згідно із пунктом 12 договору поруки від 31 липня 2008 року порука припиняється після закінчення 5 років із дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Нормативно-правове обґрунтування.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як що ж сторони у договорі визначили інший строк дії поруки, відповідно застосовується строк, визначений за домовленістю сторін що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок апеляційного суду про те, що сторони у договорі поруки встановили строк дії поруки - п'ять років від дня настання терміну повернення кредиту, враховуючи, що термін кредитування сторони узгодили до

31 липня 2038 року, а банк в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості пред'явив 23 вересня 2015 року, тобто в межах п'ятирічного строку дії поруки, отже, відсутні підстави для визнання поруки припиненою.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не досліджені у повному обсязі матеріали судової справи, а висновок апеляційного суду про те, що порука не припинилася не ґрунтується на нормах чинного законодавства та правових позиціях Верховного Суду України, є безпідставними, оскільки такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г.І. Усик