Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №522/1905/17

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 522/1905/17

провадження № 61-18823св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -товариство з обмеженою відповідальністю "Ізокерам",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ізокерам", яка підписана представником Хоменко Яною Іванівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року у складі судді: Домусчі Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" (далі - ТОВ "Ізокерам") звернулось із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 у період з 25 червня 2014 року по 04 березня 2015 року обіймав посаду директора ТОВ "Ізокерам". Рішенням господарського суду Одеської області від 12 листопада 2014 року в справі № 916/3494/14 призначення ОСОБА_2 на посаду директора товариства визнано недійсним з 25 червня 2014 року, тобто з самого призначення, тому ОСОБА_2 незаконно обіймав посаду директора та вчиняв дії від імені товариства. 12 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ТОВ "Ізокерам", в особі директора ОСОБА_2, уклали договір № 1 про надання безпроцентної позики на суму 120 000 грн. 12 серпня 2014 року з рахунку ТОВ "Ізокерам" на картку відповідачки було перераховано грошові кошти у сумі - 120 000 грн. волевиявлення позивача (позикодавця) не було вільним при вчиненні вищевказаного договору, оскільки з боку ТОВ "Ізокерам" уповноважена особа вказаний договір не підписувала і не погоджувала його умови.

Позивач зазначав, що відповідної ліцензії у ТОВ "Ізокерам" на благодійність не має, оскільки основним видом діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Крім того, як підставу для визнання правочину недійсним посилалось на те, що 24-25 червня 2014 року відбулось рейдерське захоплення ТОВ "Ізокерам". 26 червня 2014 року Реєстраційною службою ОМУЮ було внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - проведено зміни в переліку засновників (учасників) юридичної особи - виключено учасника ТОВ "Кераміт", дані зміни були внесені на підставі протоколу №3/2014 загальних зборів учасників ТОВ "Ізокерам" від 25 червня 2014 року, тобто, фактичним власником було повністю втрачено контроль над діяльністю ТОВ "Ізокерам ". За даним фактом ТОВ "Кераміт" звернулось до правоохоронних органів та до господарського суду. Рішенням господарського суду Одеської області від 11.12.2014 року по справі № 916/3243/14 визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Ізокерам" від 25 червня 2014 року, оформлене протоколом № 3/2014 від 25 червня 2014 року, про виключення ТОВ "Кераміт" з числа учасників товариства.

Рішення господарського суду набрало законної сили 05 лютого 2015 року. Також, рішенням Господарського суду Одеської області від 12 листопада 2014 року призначення ОСОБА_2 на посаду директора товариства по суті визнано недійсним з 25 червня 2014 року, тобто з самого призначення, а тому останній незаконно обіймав посаду директора та вчиняв дії від імені товариства. І саме між ОСОБА_2, як директором ТОВ, та ОСОБА_1 12 серпня 2014 року було укладено спірний договір №1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року. Між тим, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, директором товариства на час укладення спірного договору був ОСОБА_3. У свою чергу, ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення спірного правочину, оскільки не був призначений на посаду директора в установлений законом та установчими документами товариства порядку. Отже, договір позики не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а саме - відсутня у сторін необхідна цивільна дієздатність; відсутнє волевиявлення учасника правочину та невідповідність його внутрішній волі учасника; форма вчинення правочину не відповідає вимогам закону

Позивач вказував, що кошти згідно договору № 1 про надання безпроцентної позики ОСОБА_1 отримала без належної на те правової підстави. Датою безпідставного набуття коштів є 12 серпня 2014 року, а тому за період з дати укладення спірного договору по 12 грудня 2016 року просили стягнути з відповідачів 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційні втрати у розмірі 89 760 грн.

ТОВ "Ізокерам", з урахуванням уточнення позовних вимог, просило:

визнати договір № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ "Ізокерам", в особі директора ОСОБА_2., та ОСОБА_1, недійсним;

стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі - 120
000 грн, 3% річних в розмірі - 8 100 грн, інфляційні втрати в розмірі - 89 760
грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року позов ТОВ "Ізокерам" задоволено частково.

Визнано договір № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ "Ізокерам", в особі директора ОСОБА_2, та ОСОБА_1 недійсним.

В частині позовних вимог ТОВ "Ізокерам" про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, як безпідставно набутих коштів у розмірі - 120 000 грн, 3% річних та інфляційних втрат -відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

рішенням господарського суду Одеської області від 12 листопада 2014 року в справі № 916/3494/14 за позовом ТОВ "Ізокерам" було визнано недійсним з моменту прийняття рішення загальних зборів учасників ТОВ "Ізокерам" від 24 червня 2014 року про звільнення з посади директора ОСОБА_3, видалення з ЄДР запису про нього, як про керівника та про особу, уповноважену без довіреності вчиняти дії від імені товариства, в тому числі підписувати договори та призначення з 25 червня 2014 року на посаду директора ТОВ "Ізокерам" ОСОБА_2, внесення до ЄДР відповідних змін про нього, як про керівника та особу, уповноважену без довіреності вчиняти дії від імені товариства, в тому числі підписувати договори, оформленого протоколом № 2/2014 загальних зборів учасників ТОВ "Ізокерам", проведених за участю ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ТОВ "Кераміт", в особі представника ОСОБА_5. Вказане рішення суду набрало законної сили 29 січня 2015 року та було залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 29 січня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 01 квітня 2015 року.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Як встановлено судом та не спростовано відповідачами, призначення ОСОБА_2 на посаду директора товариства було визнано недійсним з 25 червня 2014 року, тобто на час укладення спірного правочину 12 серпня 2014 року відповідач не мав на відповідних повноважень на підписання спірного договору №1 про надання безпроцентної позики. Тому суд зробив висновок про обґрунтованість вимог позивача в частині визнання договору № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року недійсним;

при відмові в задоволенні позовних вимог ТОВ "Ізокерам" в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь товариства безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000 грн, 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760 грн, суд першої інстанції вказав, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Зазначена правова позиція, висловлена ВС у постанові від 20 червня 2018 року по справі № 752/13032/16-ц. Оскільки оспорюваний договір про надання позики визнано недійсним, товариство має право на звернення до суду з вимогами про повернення коштів як безпідставно набутих;

ОСОБА_1 повернула товариству усю запозичену суму коштів достроково. Згідно бухгалтерської довідки ТОВ "Ізокерам" № 1/0409 від 04 вересня 2018 року, за випискою з банківського рахунку ТОВ "Ізокерам" ОСОБА_1 повернуто грошові кошти: 08 вересня 2014 р. - 5360 грн, 10 вересня 2014 року - 1500 грн, 29 вересня 2014 року - 1600 грн, 03 листопада 2014 року - 9800 грн, 13 листопада 2014 року - 200
грн, 13 листопада 2014 року - 1700 грн, 15 грудня 2014 року - 12 000 грн, 18 січня 2015 року - 9600 грн. Таким протягом 2014-2015 років ОСОБА_1 перерахувала на рахунок товариства кошти у сумі 41 760 грн. Залишок у сумі 78 240 грн повернуті ОСОБА_1 готівкою через касу товариства, що підтверджується наданими до суду копіями квитанції до прибуткових касових ордерів ТОВ "Ізокерам". ОСОБА_1 станом на 29 січня 2015 року повернуто позику, отриману за Договором № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладеним між ТОВ "Ізокерам" та ОСОБА_1, у повному обсязі та достроково. Тому підстави для повторного стягнення з відповідачів на користь товариства коштів у сумі 120 000
грн як безпідставно набутих у суду відсутні, як і підстав для нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2018 року у складі судді: Домусчі Л. В., у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов ТОВ "Ізокерам" було вирішено у межах позовних вимог та з урахуванням вимог, заявлених учасниками справи. Окремих позовних вимог щодо застосування наслідків недійсного правочину від сторін під час розгляду справи судом не надходило. Під час розгляду справи було встановлено факт повернення ОСОБА_1 на користь товариства усієї суми позичених коштів, які були передані їй за договором № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, який у свою чергу був визнаний судом недійсним. Тому підстав для приведення сторін договору у первісним стан не має.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Ізокерам" та апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

судовими рішеннями господарських судів призначення ОСОБА_2 на посаду директора ТОВ "Ізокерам" було визнано недійсним з 25 червня 2014 року, тобто, з самого призначення. Зі змісту частини 5 статті 82 ЦПК України вбачається, що саме обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Але саме висновок судового рішення, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Отже правильним є висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позову в частині визнання Договору № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року недійсним з огляду на те, що призначення ОСОБА_2 на посаду директора ТОВ "Ізокерам" було визнано недійсним з 25 червня 2014 року, тобто на час укладення спірного правочину 12 серпня 2014 року відповідач не мав на відповідних повноважень на підписання спірного договору №1 про надання безпроцентної позики. Доводи ОСОБА_2 про суперечність висновків суду, які полягають в тому, що визнавши договір позики недійсним не застосував наслідки його недійсності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки кошти за договором позики були повернуті;

апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 повернула ТОВ "Ізокерам" усю позичену суму коштів достроково. Згідно бухгалтерської довідки ТОВ "Ізокерам" № 1/0409 від 04 вересня 2018 року, за випискою з банківського рахунку ТОВ "Ізокерам" ОСОБА_1 повернуто грошові кошти: 08 вересня 2014 р. - 5360 грн, 10 вересня 2014 року - 1500 грн, 29 вересня 2014 року - 1600 грн, 03 листопада 2014 року - 9800 грн, 13 листопада 2014 року - 200 грн, 13 листопада 2014 року - 1700 грн, 15 грудня 2014 року - 12 000 грн, 18 січня 2015 року - 9600 грн. Таким протягом 2014-2015 років ОСОБА_1 перерахувала на рахунок товариства кошти у сумі 41 760 грн. Залишок у сумі - 78 240 грн. були повернуті відповідачкою готівкою через касу товариства, що підтверджується наданими до суду копіями квитанції до прибуткових касових ордерів ТОВ "Ізокерам", а саме: квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 19 від 04 вересня 2014 р. повернуто 6 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 23 від 10 вересня 2014 року повернуто 1 100 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 25 від 11 вересня 2014 року повернуто 4 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 28 від 30 вересня 2014 року повернуто 300 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 29 від 01 жовтня 2014 року повернуто 7 900 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 30 від 13 листопада 2014 року повернуто 7 500 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 31 від 14 листопада 2014 року повернуто 8 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 32 від 17 листопада 2014 року повернуто 4 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 33 від 15 грудня 2014 р. повернуто 7 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 34 від 16 грудня 2014 року повернуто 8 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 35 від 17 грудня 2014 року повернуто 4 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 36 від 19 грудня 2014 року повернуто 6 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 1 від 05 січня 2015 року повернуто 700 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 2 від 13 січня 2015 року повернуто 500 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 3 від 19 січня 2015 року повернуто 8 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" №4 від 20 січня 2015 року повернуто 3 340 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 6 від 29 січня 2015 року повернуто 4 700 грн (Т. 2 а. с. 5-14);

за правилами частини 3 статті 82 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Між тим згідно частини 7 статті 82 ЦПК України, якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.

Згідно протоколів судових засідань від 29 серпня 2018 року та від 06 вересня 2018 року, наведені докази долучено до матеріалів справи саме через те, що в судовому засіданні 29 серпня 2018 року представником позивача було визнано факт часткового погашення боргу відповідачкою. Отже 29 серпня 2018 року фактично зазнав змін предмет позову. 29 серпня 2018 року в судовому засіданні судом першої інстанції було оголошено перерву та встановлено строк для надання відповідачкою суду саме цих письмових доказів, які у встановленим судом строк (06 вересня 2018 року) і встановленим законом порядку було відповідачкою надано до суду першої інстанції в судовому засіданні (Т. 1 а. с. 262-264, Т. 2 а. с. 15-17). З огляду на викладене та на те, що матеріали справи зауважень щодо протоколу судового засідання, в порядку статті 249 ЦПК України не містять, доводи апеляційної скарги ТОВ "Ізокерам" щодо подання зазначених доказів з порушенням правил статті 83 ЦПК України безпідставні. Тому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо незаконності повторного стягнення з ОСОБА_1 позики, яку вона повернула позивачу. Вимога позовної заяви та апеляційної скарги ТОВ "Ізокерам" про стягнення безпідставно набутих коштів задоволенню не підлягає. Вимоги про відшкодування збитків у зв'язку із вчиненням недійсного правочину позовна заява не містить.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ТОВ "Ізокерам" подало касаційну скаргу, яка підписана представником Хоменко Я. І., в якій просило: рішення першої інстанції в частині відмови в позові ТОВ "Ізокерам" про стягнення грошових коштів з урахуванням інфляції та трьох процентів річних скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; стягнути з відповідачів на користь ТОВ "Ізокерам" суму сплаченого судового збору за подання касаційної скарги в розмірі по 3146,41 грн з кожного з відповідачів. При цьому посилалося на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення невірного рішення по суті, а апеляційний суд не усунув ці порушення. Провадження по справі було розпочато в лютому 2017 року. 15 червня 2017 року відповідачем ОСОБА_1 було подано заперечення на позовну заяву (а с. 46-48 т. 1) в якому ОСОБА_1 зазначила про повернення на рахунок ТОВ "Ізокерам в "Райффайзен Банк Аваль" грошових коштів в розмірі 41 760 грн. У відзиві від 07 серпня 2018 року (а. с. 98-97 т. 1) представник обох відповідачів ОСОБА_6 також стверджує про повернення ОСОБА_1 на рахунок Позивача грошових коштів в розмірі 41 760 грн.

Зазначає, що відповідачі протягом півтора року не надавали суду доказів повернення грошових коштів за договором № 1 про безвідсоткову позику, більш того в своїх запереченнях та відзиві посилались лише на часткове повернення грошових коштів на банківський рахунок підприємства і жодного разу не згадували про наявність оплати в повному обсязі. А потім, в останньому судовому засіданні, після спливу півтора року від початку розгляду даної справи принесли докази по справі і почали посилатись на дані обставини, як підстави заперечень; проти позову. Такий порядок речей є недопустимим. Відповідачами пропущено строк подання доказів та не додано підтвердження надіслання даних доказів іншим учасникам, зокрема позивачу. Відповідачі не заявляли клопотань щодо поновлення їм строку на подання доказів та не обґрунтовували причини неподання цих доказів вчасно разом з відзивом. Позивач в судовому засіданні 06 вересня 2018 року заперечував щодо можливості долучення доказів та посилався на пропуск позивачем строку подання доказів а також неотримання даних доказів завчасно від відповідачів, про що свідчать заперечення проти клопотання про долучення доказів (а. с. 2-3 т. 2). Суд не прийняв до уваги дані доводи позивача та не врахував, вказаних норм процесуального права також те, що докази можуть надаватись сторонами на стадії підготовчого провадження, а після початку розгляду справи по суті подання доказів є неможливим. Таким чином, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права (стаття 83 ЦПК України) та замість того щоб відмовити в задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів (прибутково-касових ордерів) судом дані докази долучено та на основі цих доказів ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Таким чином порушення порядку прийняття доказів призвело до ухвалення по суті невірного рішення по справі.

Вказує, що суд апеляційної інстанції послався на те, що представником позивача було визнано факт часткового погашення боргу, тому фактично зазнав змін предмет позову. Такі висновки апеляційного суду не відповідають обставинам справи: позивач в судовому засіданні підтвердив, що на рахунок підприємства надходили коти від ОСОБА_1, але представник позивача не змінював позовних вимог не зменшував їх та ні в якому разі не змінював предмет спору. По-перше, на даній стадії судового процесу зміна підстав або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог уже було неможливим оскільки ЦПК дає таке право позивачу тільки до закінчення підготовчого засідання. По-друге, надання пояснень щодо часткового погашення відповідачкою суми боргу не означав відмову від позову, оскільки відмова від позову чи його частини мала б оформлюватись відповідно до вимог статті 206 ЦПК України відмова від позову має бути оформлена або в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві і за результатами розгляду такої заяви суд постановляє ухвалу. Матеріали справи не містять заяви про відмову від позову а не цілком а ні в частині, ухвали про часткове закриття провадження по справі також суд не постановляв.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "Ізокерам" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000 грн, 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760 грн залишити без змін. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У січні 2020 року ОСОБА_1 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що представник ТОВ "Ізокерам" після численних прохань (на протязі 10 місяців розгляду справи) надав до суду розрахунок суми позовних вимог, з якого вперше були виключені кошти, сплачені (повернуті) ОСОБА_1 на банківський рахунок ТОВ "Ізокерам" на загальну суму 41 760 грн та ставилось питання лише про решту 78 240 грн. Після отримання оновленого розрахунку відповідачем був наданий розрахунок з доказами повернення позивачу заявлених ним коштів, згідно нового розрахунку з копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів ТОВ "Ізокерам". Також надано оригінали цих документів для безпосереднього дослідження у суді. Тільки позивач має повний і безперешкодний доступ до своїх банківських рахунків. Двічі заявляючи одні й ті самі позовні вимоги представники ТОВ "Ізокерам" вимагали від ОСОБА_1 кошти, до яких входили поверненні до 18 січня 2015 року через "Райффайзен Банк Аваль" на рахунок позивача на суму 41 760 грн.

Зазначає, що після надання нового розрахунку позовних вимог відповідачу стало очевидно, що позивач приховує від суду факт повернення решти позики в сумі 78
240 грн через касу підприємства. Тому в той же день були надані докази повернення цих сум. 06 вересня 2018 року під час дослідження наданих суду оригіналів квитанцій до прибутково-касових ордерів, складених в період з вересня 2014 року по січень 2015 року у представника позивача не було жодних заперечень щодо цих документів. На момент укладення договору № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ "Ізокерам" в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1. ОСОБА_2 був керівником ТОВ "Ізокерам" та відомості про це були зазначені у ЄДР.

У січні 2020 року ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Відзив мотивований тим, що згідно виписки з ЄДР від 11 липня 2014 року ОСОБА_2 є керівником ТОВ "Ізокерам" без обмежень представництва підприємства. Контракт з ОСОБА_2, як директором ТОВ "Ізокерам", від 02 липня 2014 року не був розірваний, відповідно до вимог КЗпП України. Строк його дії сплив тільки 02 липня 2019 року. У статті 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки контракт ТОВ "Ізокерам" є правомірним і не визнаний судом недійсним ОСОБА_2, юридично був директором ТОВ "Ізокерам" до 02 липня 2019 року.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року: клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2. про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Ізокерам" задоволено; продовжено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Ізокерам"; призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 12 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Ізокерам" в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір № 1 про надання безпроцентної позики, предметом якого є передання у власність позичальнику (ОСОБА_1) грошових коштів на безпроцентній основі у розмірі 120 000 грн.

Згідно пункту 6 договору строк повернення позики складає 5 років, тобто до 12 серпня 2019 року.

12 серпня 2014 року з рахунку ТОВ "Ізокерам" на картку відповідача було перераховано грошові кошти у сумі 120 000 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, визнано договір № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ "Ізокерам", в особі директора ОСОБА_2, та ОСОБА_1 недійсним. У цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржуються та не переглядаються.

Суди встановили, що згідно бухгалтерської довідки ТОВ "Ізокерам" № 1/0409 від 04 вересня 2018 року за випискою з банківського рахунку ТОВ "Ізокерам" ОСОБА_1 було повернуто грошові кошти: 08 вересня 2014 року - 5 360 грн, 10 вересня 2014 року - 1 500 грн, 29 вересня 2014 року - 1 600 грн, 03 листопада 2014 року - 9 800
грн, 13 листопада 2014 року - 200 грн, 13 листопада 2014 року - 1 700 грн, 15 грудня 2014 року - 12 000 грн, 18 січня 2015 року - 9 600 грн. Таким протягом 2014-2015 років відповідач перерахувала на рахунок товариства кошти у сумі 41
760 грн.

Залишок у сумі 78 240 грн були повернуті відповідачем готівкою через касу товариства, що підтверджується копіями квитанції до прибуткових касових ордерів ТОВ "Ізокерам ", а саме: квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 19 від 04 вересня 2014 року повернуто 6 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 23 від 10 вересня 2014 р. повернуто 1 100 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 25 від 11 вересня 2014 року повернуто 4 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 28 від 30 вересня 2014 року повернуто 300 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 29 від 01 жовтня 2014 року повернуто 7 900 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 30 від 13 листопада 2014 року повернуто 7 500 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 31 від 14 листопада 2014 року повернуто 8 000
грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 32 від 17 листопада 2014 року повернуто 4 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 33 від 15 грудня 2014 року повернуто 7 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 34 від 16 грудня 2014 року повернуто 8 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 35 від 17 грудня 2014 року повернуто 4 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 36 від 19 грудня 2014 року повернуто 6 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 1 від 05 січня 2015 року повернуто 700 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 2 від 13 січня 2015 року повернуто 500 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 3 від 19 січня 2015 року повернуто 8 000 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 4 від 20 січня 2015 року повернуто 3 340 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру ТОВ "Ізокерам" № 6 від 29 січня 2015 року повернуто 4 700 грн.

Апеляційний суд зазначив, що згідно частини 7 статті 82 ЦПК України, якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Згідно протоколів судових засідань від 29 серпня 2018 року та від 06 вересня 2018 року, наведені докази долучено до матеріалів справи саме через те, що в судовому засіданні 29 серпня 2018 року представником позивача було визнано факт часткового погашення боргу відповідачкою. Отже, 29 серпня 2018 року фактично зазнав змін предмет позову. 29 серпня 2018 року в судовому засіданні судом першої інстанції було оголошено перерву та встановлено строк для надання відповідачкою суду саме цих письмових доказів, які у встановленим судом строк (06 вересня 2018 року) і встановленим законом порядку було відповідачем надано до суду першої інстанції в судовому засіданні (Т. 1 а. с. 262-264, Т. 2 а. с. 15-17). Оскільки матеріали справи зауважень щодо протоколу судового засідання, в порядку статті 249 ЦПК України не містять, доводи апеляційної скарги ТОВ "Ізокерам" щодо подання зазначених доказів з порушенням правил статті 83 ЦПК України безпідставні.

При відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів в розмірі - 120 000 грн, 3% річних в розмірі - 8 100 грн, інфляційних втрат в розмірі - 89 760 грн, суди зазначили про те, що ОСОБА_1 повернула ТОВ "Ізокерам" усю позичену суму коштів достроково.

Зазначений висновок суди зробили на підставі бухгалтерської довідки ТОВ "Ізокерам" № 1/0409 від 04 вересня 2018 року за випискою з банківського рахунку ТОВ "Ізокерам" та копій квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Згідно частин 1 , 3 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 7 , 8 статті 83 ЦПК України).

У пункті 1 частини 1 статті 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що:

"учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України).

За змістом вимог частин 3 , 4 статті 83 ЦПК України, відповідач повинен подати докази разом з поданням відзивом на позовну заяву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких не може бути подано доказ у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина 1 статті 126 ЦПК України).

Принципи змагальності сторін та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом є складовими основних засад цивільного судочинства. Зокрема принцип змагальності сторін покладає на кожну із них обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд лише сприяє їм у реалізації процесуальних прав.

Принцип диспозитивності полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 126 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 статті 126 ЦПК України випадках. Збирання доказів не є обов'язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен ураховувати як вимоги статті 83 ЦПК України щодо строків подання доказів, так і вимоги частини 1 статті 44 ЦПК щодо обов'язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, а також виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у судовому засіданні 29 серпня 2018 року представником позивача було визнано факт часткового погашення боргу відповідачем, що підтверджується звукозаписом судового засідання 29 серпня 2018 року;

протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2018 року оголошено перерву для надання оригіналів щодо перерахування коштів від ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 262-264);

у протоколі судового засідання від 29 серпня 2018 року зазначено, що згідно протокольної ухвали від 27 листопада 2017 року прийнято уточнений позов (Т. 1, а. с. 262-264);

ТОВ "Ізокерам" надано довідку від 04 вересня 2018 року № 1/0409 про те, що ОСОБА_1 було повернуто грошові кошти у розмірі 41 760 грн. Інша частина суми у розмірі 78 240 грн на рахунок ТОВ "Ізокерам" не надходила (Т. 2, а. с. 1);

ТОВ "Ізокерам" 06 вересня 2018 року звернулося із клопотанням про відмову у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів (Т. 2, а. с. 2,3);

ОСОБА_1 06 вересня 2018 року надано розрахунок із додатками копій квитанцій до прибуткових касових ордерів (Т. 2, а. с. 5-11);

протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року згідно статей 83, 222 ЦПК України задоволено клопотання ОСОБА_1 про долучення до справи копій квитанцій до прибуткових касових ордерів разом із розрахунком та відмовлено у задоволенні клопотання позивача щодо неприйняття доказів у зв'язку із порушенням строків, оскільки суд враховую, що тільки у минулому судовому засідання факт часткового погашення боргу був визнаний позивачем (Т. 2, а. с. 15-17).

Згідно частин 1 -3 статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у частин 1 -3 статті 49 ЦПК України: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені частин 1 -3 статті 49 ЦПК України. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином визнання представником позивача у судовому засіданні 29 серпня 2018 року факту часткового погашення боргу відповідачем не є зміною предмета або підстав позову у розумінні частини 3 статті 49 ЦПК України, тому до спірних відносин не підлягає застосуванню частини 7 статті 83 ЦПК України.

За таких обставин суд першої інстанції прийнявши від відповідача ОСОБА_1 нові докази, не обговорив причини пропуску строку для їх подачі, не навів мотивів для поновлення строку для їх подачі.

В апеляційній скарзі ТОВ "Ізокерам" зазначало, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного рішення (Т. 2, а. с. 52-58), зокрема, статтю 83 ЦПК України. Проте суд апеляційної інстанції помилково послався на те, що 29 серпня 2018 року фактично зазнав змін предмет позову.

Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в оскарженій частині скасувати та справу в цій частині передати до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ізокерам", яка підписана представником Хоменко Яною Іванівною, задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000 грн, 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760 грн скасувати.

Передати справу № 522/1905/17 в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000 грн, 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760 грн на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов