Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.10.2022 року у справі №755/259/21

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 755/259/21

провадження № 61-8064св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня

2022 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позов мотивував тим, що позивач є власником земельної ділянки, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222487001:01:004:5067, площею 0,1709 га. Водночас, позивач зазначав, що колишній власник даної земельної ділянки - ОСОБА_2 протиправно перешкоджає позивачу у вільному доступі та користуванні нею, що і стало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача звільнити земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222487001:01:004:5067, площею 0,1709 га, та не чинити перешкоди позивачу в доступі та використанні вищенаведеної земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від

21 червня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 на праві власності земельною ділянкою (кадастровий номер: 3222487001:01:004:5067), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1709 га, шляхом її звільнення ОСОБА_2 та зобов`язано не чинити будь-яких перешкод ОСОБА_1 у доступі та використанні земельної ділянки.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що у діях відповідача наявні порушення прав позивача, що полягають у обмеженні правомочностей останнього на вільне користування своєю власністю - земельною ділянкою, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222487001:01:004:5067, площею 0,1709 га, позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач чинить перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 серпня 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від

21 червня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка перебуває в іпотеці за діючим іпотечним договором та діючим кредитним договором де іпотекодавцем земельної ділянки є ОСОБА_2 , а іпотекодержателем банк. Приватний виконавець у відповідності до законодавства не отримав згоду від іпотекодержателя, чим порушив права банку. Заявниця вказує, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку видані ОСОБА_1 з порушенням норм чинного законодавства.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 рокупоновлено

ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Зупинено дію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 червня

2022 року до закінчення касаційного провадження.

22 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: 3222487001:01:004:5067, площею 0,1709 га, що підтверджується свідоцтвом від 09 червня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 грудня 2020 року.

Листом-повідомленням за вих. № 26/06-01 від 26 червня 2020 року позивачем було проінформовано відповідача щодо переходу права власності на майно та висловлено прохання звільнити земельну ділянку до 08 липня 2020 року.

Листом-повідомленням від 06 липня 2020 року відповідач повідомила про відсутність підстав для повернення земельної ділянки, оскільки остання є складовою частиною іншої земельної ділянки, перебуває під іпотекою, тому, її реалізація була незаконною.

09 липня 2020 року, прибувши до місцезнаходження майна, позивач не зміг потрапити на територію земельної ділянки, через перешкоджання останньому у доступі до його володіння з боку невідомих осіб, з приводу чого ОСОБА_1 було подано до Чабанівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУ Національної поліції в Київській області заяву про вчинення кримінального правопорушення за вих. № 09/07-01 від 09 липня 2020 року.

14 липня 2020 року позивач повторно направив до відповідача Лист-повідомлення за вих. № 14/07-01, в якому навів спростування тверджень щодо незаконної реалізації земельної ділянки та вимагав звільнити її до 21 липня 2020 року

Однак, відповідачем не було виконано вимогу про звільнення земельної ділянки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов).

При цьому, власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Підставою для подання такого позову є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада

2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Встановивши факт порушення наявного у позивача права власності, шляхом вчинення перешкод в доступі до земельної ділянки , яка належить позивачу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи заявника наведені у касаційній скарзі стосуються правомірності набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку, що не є предметом спору у цій справі, а відтак не можуть бути прийняті Верховним Судом.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 червня

2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська