Історія справи

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 601/2066/16

провадження № 61-12231св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач (заявник) - ОСОБА_4,

відповідачі: Кременецька районна державна адміністрація, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2017 року у складі судді Мочальської В. М. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Кузьми Р. М., Сташківа Б. І., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Кременецької районної державної адміністрації (далі - Адміністрація), ОСОБА_5, у подальшому уточненим, просила скасувати розпорядження Кременецької районної державної адміністрації від 27 вересня 2016 року

№ 488-од «Про встановлення опіки над дітьми-сиротами», встановити опіку над малолітніми дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, призначити її опікуном та передати дітей на її виховання.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що оскаржуваним рішенням призначено опікуном її племінників бабу дітей, ОСОБА_5, у зв'язку зі смертю їхніх батьків ОСОБА_9 та ОСОБА_10. Позивач вважає, що зазначене рішення порушує її права, оскільки вона також звернулася із заявою до Адміністрації про призначення її опікуном; вона є тіткою зі сторони батька дітей; надала усі необхідні документи; відповідачем порушений порядок розгляду її заяви, не враховано те, що протягом тривалого часу діти проживали з нею, між ними склалися близькі стосунки, діти потоваришували з її дочкою; вона є працевлаштованою та має постійне місце проживання; усі члени її сім'ї не заперечують проти проживання дітей у їхній родині.

На переконання позивача, у листі Адміністрації від 22 вересня 2016 року викладено неправдиву інформацію про те, що діти протягом останніх двох років проживають у сім'ї ОСОБА_5, однак з часу зміни місця проживання дітьми до дня розгляду її заяви минуло менше двох років. Також не враховано, що наявність окремої кімнати для різностатевих дітей шести, п'яти та чотирьох років не є обов'язковою, а також що у її будинку наявна можливість облаштування окремих кімнат для усіх дітей; не врахована думка дітей, діти не опитувалися за участю психолога та педагога. Після перебування у її сім'ї діти не хотіли залишати її дім і просили не віддавати ОСОБА_5, оскільки баба їх б'є, зловживає опікунськими правами. Також на момент прийняття рішення про призначення опікуном ОСОБА_5 не враховано, що місячний дохід її родини складає лише 1 457, 45 грн на двох осіб, її чоловік є безробітним, у житлі відсутні вода та санвузол. Натомість позивач працевлаштована, отримує щомісячну зарплату у розмірі не меншому за 2 100, 00 грн, її баба та дід отримують пенсію, мама постійно їздить на заробітки.

У листі щодо доцільності надання висновку щодо можливості ОСОБА_5 виконувати обов'язки опікуна зазначено, що її житловий будинок складається з чотирьох кімнат, що не відповідає дійсності. Також зазначено, що дітям відведено одну кімнату, однак не враховано того, що діти різностатеві. Наведене свідчить про те, що Комісія у справах дітей упереджено розглядала її заяву.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що малолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 є дітьми-сиротами. ОСОБА_5 є бабою дітей, яка має з ними кровне споріднення. Враховуючи те, що органу опіки та піклування вона разом із заявою про призначення її опікуном дітей надала необхідні документи відповідно до пункту 40 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», у тому числі довідку про доходи, довідку про наявність постійного місця проживання, щодо її матеріально-побутових умов та стану здоров'я, а також докази того, що передбачених законом обставин, які виключають можливість бути опікуном, не встановлено, суд зробив висновок про те, що оскаржуване розпорядження про призначення ОСОБА_5 опікуном малолітніх прийнято уповноваженим органом відповідно до вимог чинного законодавства та в інтересах дітей.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що наведені позивачем у апеляційній скарзі підстави щодо незаконності оскаржуваного рішення є необґрунтованими та недоведеними належними і допустимими доказами. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року, справу передати на новий розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, на переконання заявника, суди безпідставно не взяли до уваги той факт, що ОСОБА_5 не представила на розгляд Адміністрації документів, які б підтверджували її право власності чи право користування житловим приміщенням. ОСОБА_5 не має постійного заробітку, оскільки не отримує пенсію. Малолітній ОСОБА_6 у віці шести років не розмовляє, що може свідчити про психологічний дискомфорт у сім'ї відповідача, де проживає її чоловік, який зловживає алкогольними напоями. Отже для з'ясування причин дефектів мовлення необхідно призначити судову психолого-психіатричну експертизу.

Судом першої інстанції також не роз'яснено сторонам про необхідність проведення експертизи з метою з'ясування особистої прихильності дітей до позивача. Також заявник посилалася на те, що судами не враховано положення статті 213 Сімейного кодексу України, згідно із якими за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, в сім'ї якого виховується дитина.

У поданому відзиві ОСОБА_5 просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити у зв'язку з її необґрунтованістю та недоведеністю, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

У поданому відзиві Адміністрація просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити з огляду на її необґрунтованість та недоведеність, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення відповідачем дотримано вимог Порядку, а ОСОБА_5 надала усі необхідні документи для прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 11 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 05 березня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_9 та ОСОБА_10

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, а ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 року.

ОСОБА_5 є рідною бабою малолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 по лінії матері, ОСОБА_10 є її рідною дочкою. Позивач, ОСОБА_4, доводиться рідною тіткою малолітнім по лінії батька.

Згідно з листом від 26 вересня 2016 року № Д-615-060 23 вересня 2016 року Комісія з питань захисту прав дитини Адміністрації, розглянувши висновки Служби у справах дітей, заслухавши пояснення та свідчення обох сторін та врахувавши безпосереднє бажання дітей, ухвалила рішення встановити опіку над дітьми-сиротами ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, призначивши їхнім опікуном бабу ОСОБА_5 з підготовкою відповідного розпорядчого документа (розпорядження).

Згідно з листом Служби у справах дітей Адміністрації від 22 вересня 2016 року № 1143/2-02-28 до цього органу 26 серпня 2016 року звернулася ОСОБА_11 із письмовою заявою про призначення її опікуном над неповнолітніми ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_8

Соціально-правовий статус дітей-сиріт малолітнім ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 надано згідно з розпорядженням Адміністрації від 01 вересня 2016 року № 414-од «Про надання статусу дітей-сиріт».

Відповідно до довідки від 04 січня 2017 року № 03, виданою Шпиколосівською сільською радою Кременецького району Тернопільської області, довідкою № 1170 (виписка з домової книги про склад сім'ї та прописку) ОСОБА_5 зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 й її сім'я складається з таких осіб: ОСОБА_12 - чоловіка, ОСОБА_13 - дочки, онуків - ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 Онуки постійно проживають у її житловому будинку без реєстрації місця проживання з грудня 2013 року.

Рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Адміністрації від 23 вересня 2016 року про встановлення опіки погоджено висновок щодо можливості ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, виконувати обов'язки опікуна над дітьми-сиротами: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3; встановлено опіку над дітьми-сиротами з призначенням їхнім опікуном бабу ОСОБА_5 й покладенням на неї обов'язків опікуна, передбачених чинним законодавством. Відповідачу, ОСОБА_4, відмовлено у задоволенні заяви щодо призначення її опікуном та у погодженні висновку щодо можливості нею виконувати обов'язки опікуна над згаданими дітьми-сиротами.

Оскаржуване рішення ухвалено з урахуванням того, що діти на той час фактично мешкали у родині ОСОБА_5, у її будинку створені умови для дітей, з урахуванням прихильності дітей.

Розпорядженням Адміністрації від 27 вересня 2016 року № 488-08 встановлено опіку над дітьми-сиротами: ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та призначено їхнім опікуном ОСОБА_5

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Відповідно до статті 61 ЦК України орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу, за якими суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною або у разі обмеження її цивільної дієздатності.

За правилом статті 63 ЦК України опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

За статтею 64 ЦК України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

За правилом статті 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а

піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.

Визначення механізму провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, зокрема, набуття дитиною статусу дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, регулюється Порядком.

Згідно з пунктом 31 Порядку тимчасове влаштування дитини, яка залишилась без батьківського піклування, у межах своєї компетенції здійснюють служба у справах дітей за місцем виявлення дитини та уповноважений підрозділ органів внутрішніх справ. Дитина, у якої є родичі або інші особи, з якими у неї на момент залишення без батьківського піклування склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі) і які бажають залишити її на виховання у своїй сім'ї, може перебувати у їх сім'ї до прийняття рішення про влаштування дитини.

Відповідно до пункту 35 Порядку після встановлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, районна, районна у містах Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради за місцем походження такої дитини вживає вичерпних заходів до влаштування її в сім'ю громадян України (усиновлення, під опіку, піклування, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу). Під час визначення форми влаштування в інтересах дитини мають бути враховані обставини, за яких дитина втратила батьківське піклування, її життєвий шлях, родинні зв'язки, наявність братів та сестер, контакти із соціальним оточенням, стан здоров'я, освіта, інші потреби.

За пунктом 40 Порядку особа, яка виявила бажання взяти на виховання у сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, подає службі у справах дітей за місцем свого проживання: заяву; довідку про доходи за останні шість місяців або копію декларації про доходи, засвідчену в установленому порядку; документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням; копію свідоцтва про шлюб (для осіб, які перебувають у шлюбі); довідку про проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і рекомендацію центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо включення кандидатів до єдиного банку даних; копію паспорта; висновок про стан здоров'я заявника, складений за відповідною формою; довідку від нарколога та психіатра для осіб, які проживають разом із заявником; довідку про наявність або відсутність судимості для заявника, видану органами внутрішніх справ за місцем проживання заявника; письмову згоду всіх повнолітніх членів сім'ї, що проживають разом з особою, яка бажає взяти дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, під опіку, засвідчену нотаріально або написану власноручно в присутності посадової особи, яка здійснює прийом документів, про що робиться позначка на заяві із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові, підпису посадової особи та дати.

Відповідно до пункту 41 Порядку служба у справах дітей за місцем проживання особи, яка виявила бажання взяти на виховання в сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, з урахуванням результатів навчання у центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді: приймає зазначені у пункті 40 Порядку документи; реєструє осіб у журналі обліку потенційних опікунів; вносить відомості про особу до єдиного банку даних; протягом 10 днів після отримання заяви складає акт обстеження житлово-побутових умов, який додається до документів; готує висновок про доцільність (недоцільність) встановлення опіки та відповідність її/його інтересам дитини.

Згідно з пунктом 42 Порядку опіка, піклування над дитиною встановлюються рішенням районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради за наявності документів, зазначених у пункті 40 цього Порядку, або судом. Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

Відповідно до пункту 43 Порядку у разі призначення опікуна враховується бажання дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Бесіда з дитиною проводиться працівниками служби у справах дітей з урахуванням її віку, обставин, за яких вона втратила батьківське піклування, не принижуючи гідність дитини та осіб, які виявили бажання взяти її під опіку. За результатами бесіди складається довідка.

Згідно з пунктом 44 Порядку рішення про встановлення опіки, піклування приймається у місячний строк після подання заяви і документів, зазначених у пункті 40 Порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_5, яка є бабою дітей, має з дітьми кровне споріднення, діти постійно проживали разом із нею, надала необхідні документи відповідно до вимог Порядку, а тому підстави для задоволення позову були відсутні.

Доводи заявника щодо того, що ОСОБА_5 не надала доказів отримання постійного заробітку (доходу), спростовуються встановленими обставинами у справі, оскільки ОСОБА_5 органові опіки та піклування надала довідку про доходи, що було належним чином оцінено судами першої та апеляційної інстанцій.

Як встановлено судами, відповідно до довідки від 04 січня 2017 року № 03, виданої Шпиколосівською сільською радою Кременецького району Тернопільської області, ОСОБА_5 має постійне місце проживання, з огляду на що доводи касаційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_5 постійного місця проживання Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Стосовно доводів заявника про невирішення судами про призначення судових експертиз Верховний Суд виходить з врахування того, що матеріали справи не містять відповідних обґрунтованих клопотань про їхнє призначення. Оскільки особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами щодо предмета спору на власний розсуд, позивач зазначеним правом не скористалася, призначення судової експертизи для цієї категорії справ не є обов'язковим, Верховний Суд відхиляє як необґрунтований зазначений довід касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги щодо того, що на підставі статті 213 СК України ОСОБА_4 є переважне право на призначення її опікуном Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначена норма права стосується запровадження переваги перед іншими особами виключно у разі усиновлення дітей.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з міркувань найкращого забезпечення прав та інтересів малолітніх дітей, з врахуванням чого не знайшов підстав для висновку, що задоволення позову відповідатиме таким правам та інтересам, забезпечення яких гарантовано державою.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року підлягають залишенню без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик