Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.09.2025 року у справі №461/6351/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 461/6351/23

провадження № 61-14106св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Позовну заяву обґрунтував тим, що 06 серпня 2010 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) порушена кримінальна справа № 145-0424 за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 30 травня 2011 року порушено кримінальну справу щодо нього за частиною першою статті 286 КК України та цього ж дня його притягнуто як обвинуваченого за частиною першою статі 286 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. У ході проведення досудового розслідування встановлено, що 28 липня 2010 року о 19 год 00 хв на вул. Крива Липа у м. Львові відбулася ДТП (наїзд на пішохода) за участю автомобіля «Chery Tiggo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під його керуванням та пішохода ОСОБА_3 , внаслідок якої остання отримала тілесні ушкодження. 10 липня 2011 року затверджено обвинувальний висновок щодо його обвинувачення та скеровано це висновок до Галицького районного суду м. Львова. 01 липня 2013 року постановою Галицького районного суду м. Львова кримінальну справу про його обвинувачення направлено на додаткове розслідування, запобіжний захід змінено або скасовано не було. 03 січня 2014 року відомості щодо кримінальної справи щодо нього як обвинуваченого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 120141400300000002 за частиною першою статті 286 КК України та розпочато проведення досудового розслідування. Відповідно до витягу з ЄРДР № 120141400300000002 від 03 січня 2014 року йому вручено повідомлення про підозру. Для захисту його прав і свобод його представник неодноразово направляв до уповноважених органів досудового розслідування та прокуратури клопотання щодо закриття кримінального провадження, скарги на бездіяльність органу досудового розслідування, адвокатські запити, з метою отримання інформації про розгляд кримінального провадження № 12014140030000002, а також про прийняте рішення в рамках цього кримінального провадження. Однак ані працівниками прокуратури, ані працівниками органів досудового розслідування у відповідь на вищевказані клопотання та запити вмотивованої відповіді надано не було. Крім того, його представник звертався з клопотанням до Личаківського районного суду м. Львова про встановлення строку для здійснення кримінального провадження у порядку, передбаченому статтями 28 114 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) від 02 червня 2021 року, і ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 18 червня 2021 року таке клопотання задоволено, встановлено строк тривалістю два календарні місяці з моменту отримання ухвали слідчого судді для вчинення процесуальних дій, які необхідні для закінчення досудового розслідування. 30 грудня 2021 року постановами про закриття кримінального провадження Львівського районного управління поліції № 1 Національної поліції у Львівській області (далі - Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області) та Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської обласної прокуратури, кримінальне провадження щодо нього, яке внесене до ЄРДР за № 12014140030000002 від 03 січня 2014 року, - закрито, у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України. При винесенні вищеописаних постанов, органами досудового розслідування встановлено, що зважаючи на суперечливі показання учасників та свідків ДТП, суперечливі висновки комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи, неможливості провести із потерпілою будь-які слідчі дії, в тому числі, слідчого експерименту, з метою відтворення механізму та обставин скоєння події, орган досудового розслідування дійшов висновку, що у такому випадку немає прямих доказів того, що 28 липня 2010 року мав місце факт ДТП, а саме наїзд автомобілем «Chery Tiggo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача як водія на пішохода ОСОБА_3 , а тому немає події кримінального правопорушення у цьому випадку.

Позивач наголошував, що на момент закриття кримінального провадження минуло 127 місяців з моменту притягнення його як обвинуваченого у вчиненні злочину до моменту закриття кримінального провадження щодо нього за відсутністю події злочину. Він перебував під незаконним кримінальним переслідуванням протягом 127 місяців, через що йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у спричиненні моральних втрат і страждань, внаслідок обмеження його конституційних прав, а саме: незаконного перебуванням під слідством, порушення нормальних життєвих зв`язків у зв`язку з необхідністю брати участь у слідчих діях як обвинувачений, звертатись для отримання правової допомоги для реалізації права на захист, також перебування під слідством за обвинуваченням у вчиненні злочину негативно вплинуло на його репутацію, ускладнились відносини між знайомими, колегами по роботі та родичами, відношення оточуючих до нього як до злочинця принижувало його людську гідність.

Вказував на те, що наведене підтверджується, серед іншого, довідкою про відсутність/наявність судимості, яку він отримував для працевлаштування, однак у зв`язку із наявністю запису про те, що останній перебував під слідством, вказане породжувало для нього відповідні негативні наслідки у виді відмови у працевлаштуванні.

Наголошував, що запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд порушував його нормальний ритм життя, обмежував пересування, вільний вибір місця проживання, а також право вільно залишати територію України.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь, шляхом безспірного списання з рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету, відшкодування моральної шкоди в розмірі 850 900,00 грн та витрати на професійну правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 січня 2024 року у складі судді Мисько Х. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, у розмірі 850 900,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн. Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв`язку безпідставним перебуванням під слідством і судом більше 10 років позивачу було завдано моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях, внаслідок обмеження його конституційних прав, порушення нормальних життєвих зав`язків через участь у слідчих діях як обвинуваченого, необхідністю звернення за правовою допомогою для реалізації права на захист, ускладнені відносини із знайомими, колегами по роботі та родичами, негативному впливі на його репутацію, тому, з урахуванням пункту 2 частини першої статті 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з огляду на ступінь душевних страждань позивача, їх тривалість та мінімальний розмір відшкодування, визначений частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР, на користь позивача з державного бюджету підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди у розмірі 850 900,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 12 763,50 грн судових витрат з оплати судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди. Сам факт перебування його під слідством, з чого виходив суд першої інстанції, та закриття кримінальної справи не є доказом завдання моральної шкоди, а сатисфакція, що слідством доведено відсутність факту ДТП із сторони позивача ОСОБА_1 . Однак цей факт за повідомленням потерпілої особи вимагав перевірки та проведення непоодиноких та різних слідчих дій відповідно до чинного КПК України, для встановлення істини у справі та причин отримання потерпілою особою ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не довів, який причинно-наслідковий зв`язок між діями слідчих органів, прокуратури та завданою шкодою, в чому вина.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції підійшов до вирішення зазначеного спору поверхово, формально, не зазначив, у чому саме пролягає моральна шкода позивача ОСОБА_1 через дії органів дізнання, слідства, прокуратури.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 646/5368/19, від 10 травня 2023 року у справі № 701/256/22, від 07 червня 2023 року у справі № 335/8532/21, від 04 липня 2023 року у справі № 750/5383/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц, від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22, від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не надав належної оцінки тому, що на момент закриття кримінального провадження за відсутністю події злочину минуло 127 місяців з моменту притягнення заявника як обвинуваченого у вчиненні злочину;

- не врахував, що моральна шкода, завдана заявнику, полягає в спричиненні йому моральних страждань, внаслідок довготривалого обмеження його конституційних прав, порушенням нормальних життєвих зав`язків через участь у слідчих діях як обвинуваченого, необхідності звертатись за правовою допомогою для реалізації права на захист, ускладненні відносин із знайомими, колегами по роботі та родичами, негативним впливом на його репутацію, значному обмеженні в його можливості залишати місце постійного проживання внаслідок підписки про невиїзд;

- проігнорував, що сам факт постійної небезпеки бути притягнутим до кримінальної відповідальності протягом майже 11 років є безумовним підтвердженням душевних страждань заявника, адже він не вчиняв жодного злочину, що було підтверджено постановами про закриття кримінального провадження Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області та Галицької окружної прокуратури м. Львова Львівської обласної прокуратури від 30 грудня 2021року;

- не врахував, що відсутність протиправності й винності дій у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, повинен доводити відповідач, з вини якого була завдана шкода;

- не звернув увагу на те, що провадження у кримінальній справі щодо заявника закрито у зв`язку з реабілітуючою підставою, що доводить його абсолютну невинуватість;

- не надав належну оцінку тому, що саме протиправне та необґрунтоване порушення розумних строків кримінального провадження зі сторони органів досудового розслідування стало єдиною причиною завдання заявнику моральної шкоди;

- не врахував, що зважаючи на доведеність протиправних винних дій зі сторони відповідачів та факту наявності моральної шкоди, завданої заявнику, причинно-наслідковий зв`язок, як елемент відшкодування моральної шкоди, також є доведеним; тощо.

У листопаді 2024 року Львівська обласна прокуратура та Головне управління Національної поліції у Львівській області через підсистему «Електронний суд» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргуОСОБА_1 , у яких, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 жовтня 2024 року касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2, на постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2024 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Галицького районного суду м. Львова матеріали справи № 461/6351/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У січні 2025 року матеріали справи № 461/6351/23 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2025 року № 600/0/226-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Лідовця Р. А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2025 року справу визначено для розгляду судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року справу № 461/6351/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 серпня 2010 року за фактом ДТП порушена кримінальна справа № 145-0424 за частиною першою статті 286 КК України.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що 28 липня 2010 року о 19 год 00 хв на вул. Крива Липа у м. Львові відбулася ДТП (наїзд на пішохода) за участю автомобіля «Cherу Tiggo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та пішохода ОСОБА_3 , яка отримала тілесні ушкодження.

30 травня 2011 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, які призвели до заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

У цей же день ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд.

01 липня 2011 року затверджено обвинувальний висновок щодо ОСОБА_1 та справу скеровано до Галицького районного суду м. Львова.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 01 липня 2013 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 направлено на додаткове розслідування, запобіжний захід не змінено та не скасовано.

03 січня 2014 року відомості по справі про обвинуваченого ОСОБА_1 внесено до ЄРДР за № 120141400300000002 за частиною першої статті 286 КК України та розпочато проведення досудового розслідування. Відповідно до витягу з ЄРДР від 03 січня 2014 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 18 червня 2021 року у справі № 463/6784/21 встановлено слідчому СВ ЛРУП ГУНП у Львівській області, який здійснює розслідування у кримінальному провадженні № 120141400300000002 від 03 січня 2014 року, процесуальний строк тривалістю два календарні місяці з моменту отримання ухвали слідчого судді для вчинення процесуальних дій, які необхідні для закінчення досудового розслідування.

Постановою старшого слідчого ВРЗСТ СВ Львівського РУП 31 ГУНП у Львівській області Басараба Б. В. від 30 грудня 2021 року закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР від 03 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

Постановою прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Верхоляка Р. Є. від 31 грудня 2021 року закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 120141400300000002 від 03 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

Підставою для закриття кримінального провадження були суперечливі показання учасників та свідків ДТП, суперечливі висновки комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи, неможливість провести із потерпілою, яка постійно проживала у Республіці Польща, слідчі дії, зокрема, слідчого експерименту, з метою відтворення механізму та обставин скоєння події, орган досудового розслідування дійшов до висновку, що у цьому випадку немає прямих доказів того, що 28 липня 2010 року мав місце факт ДТП, а саме наїзд автомобілем марки «Cherry Tiggo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 на пішохода ОСОБА_3 , тому події кримінального правопорушення у цьому випадку немає.

Також судами встановлено, що в ході розслідування кримінальної справи № 145-0424, яка тривала з 2010 року до 30 грудня 2021 року, органами досудового розслідування проводилась велика кількість процесуальних дій та призначалися експертизи: судова автотехнічна експертиза, судово-медична експертиза, судово-криміналістична експертиза; проводився допит позивача та інших осіб як свідків, слідчі дії з відтворення обстановки та обставин події, ускладнення у допиті потерпілої ОСОБА_3 , яка не могла ходити та перебувала значний період часу на лікуванні у Польщі та не повернувся в Україну, однак у надісланих листах по переписці вимагала встановлення винної особи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що у зв`язку безпідставним перебуванням під слідством у судом більше 10 років позивачу було завдано моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях, внаслідок обмеження його конституційних прав, порушення нормальних життєвих зав`язків через участь у слідчих діях як обвинуваченого, необхідністю зверненням за правовою допомогою для реалізації права на захист, ускладненні відносини із знайомими, колегами по роботі та родичами, негативному впливі на його репутацію, тому, з урахуванням пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з огляду на ступінь душевних страждань позивача, їх тривалість та мінімальний розмір відшкодування, визначений частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР, на користь позивача з державного бюджету підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди у розмірі 850 900,00 грн (6 700 грн х 127 місяців).

Натомість, скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд помилково виходив із того, що позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди. Сам факт перебування його під слідством, з чого виходив суд першої інстанції, та закриття кримінальної справи, не є доказом завдання моральної шкоди, а сатисфакція, що слідством доведено відсутність факту ДТП із сторони позивача ОСОБА_1 . Однак цей факт за повідомленням потерпілої особи вимагав перевірки та проведення непоодиноких та різних слідчих дій відповідно до чинного КПК України, для встановлення істини у справі та причин отримання потерпілою особою ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач не довів, який причинно-наслідковий зв`язок між діями слідчих органів, прокуратури та завданою шкодою, в чому вина.

Апеляційний суд не врахував, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». Аналогічна позиція викладена і у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Водночас апеляційний суд не звернув увагу на те, що у цій справі завдана позивачу моральна шкода полягає у спричиненні йому моральних страждань, внаслідок обмеження його конституційних прав; порушення нормальних соціальних зв`язків, через необхідність брати участь у слідчих діях як обвинувачений; звертатись за отриманням правової допомоги, для реалізації права на захист; перебуванням під слідством за обвинуваченням у вчиненні злочину, що негативно вплинуло на його репутацію; ускладнення відносин між знайомими, колегами по роботі та родичами; обмеження в можливості залишати місце постійного проживання внаслідок підписки про невиїзд.

Також апеляційний суд проігнорував, що кримінальне провадження щодо позивача ОСОБА_1 тривало загалом більше 10 років (127 місяців) та було закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, що є реабілітуючою підставою.

Протягом всього часу захисник позивача подавав до слідчих органів поліції та прокуратури численні клопотання та звернення з метою дотримання ними розумних строків розслідування кримінального провадження, передбачених КПК України, та закриття кримінального провадження, які належним чином не були враховані.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23).

Аналіз наявних у справі доказів свідчить про те, що тривалість кримінального провадження державними органами щодо позивача поза розумним сумнівом призвела до його моральних страждань, зумовлених невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність та є підставою для відшкодування йому моральної шкоди у розмірі та порядку, встановленому Законом № 266/94-ВР.

Крім того, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв`язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду цієї справи.

Отже, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідні доводи касаційної скарги та підстави відкриття касаційного провадження у цій справі, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою, шостою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та оскільки позивача звільнено від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір, який піддягав сплаті за розгляд справи судом касаційної інстанції у сумі 17 018,00 грн слід компенсувати державі за рахунок відповідачів, а саме по 5 672,67 грн з кожного.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року скасувати, рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 січня 2024 року залишити в силі.

Стягнути із Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України на користь держави судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі по 5 672,67 (п`ять тисяч шістсот сімдесят дві) грн 67 копійок з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець