Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.06.2019 року у справі №453/749/17

Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 453/749/17

провадження № 61-10464св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Славська селищна рада Сколівського району Львівської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Славська селищна рада Сколівського району Львівської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні спільним майном.

Позовна заява мотивована тим, що їй, разом із членами сім`ї - третіми особами у справі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 в указаному житловому будинку.

У 2004-2006 роках ОСОБА_2 здійснив реконструкцію власної квартири, збільшивши її площу за рахунок горища, яке є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку і належить на праві спільної сумісної власності усім співвласникам багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 . Реконструкція квартири здійснена ОСОБА_7 без дозволу на виконання будівельних робіт, що видається органами державної архітектурно-будівельної інспекції, без містобудівних умов та обмежень на проектні роботи, що видаються органами архітектури, без затвердженої проектної документації та без згоди інших співвласників будинку. ОСОБА_7 було замуровано вікно над загальною сходовою клітиною, у результаті чого природне освітлення у денний час не потрапляє на неї. Крім того, ним неякісно виконано стропильну систему та примикання покрівлі даху реконструйованої частини квартири до існуючого покриття даху багатоквартирного будинку, внаслідок чого під час дощу та танення снігу протікає покриття над кухнею в її квартирі. Також ОСОБА_2 замурував газопроводи у цегляні опорні стовпи, чим обмежив доступ для їх обслуговування та призвів до порушення правил безпеки систем газопостачання. Внаслідок реконструкції квартири АДРЕСА_1 обмежено доступ мешканців цього будинку до горища та можливості його використання за призначенням.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні горищем у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_3 , шляхом знесення самочинно здійсненої відповідачем ОСОБА_2 добудови розміром 7,04 м х 4,7 м на другому поверсі, 3,3 м х 7,0 м на другому та мансардному поверсі до зазначеного багатоквартирного будинку; у користуванні сходовою кліткою шляхом встановлення над нею вікна та газопроводами шляхом демонтажу цегляних опорних стовпів за рахунок коштів відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Микитина В. Я. позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні горищем у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_3 шляхом знесення ОСОБА_2 самочинно здійсненої добудови розміром 7,04 м х 4,7 м на другому поверсі, 3,3 м х 7,0 м на другому та мансардному поверсі до зазначеного багатоквартирного будинку; у користуванні сходовою кліткою у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_3 шляхом встановлення ОСОБА_2 над нею вікна; у користуванні газопроводами у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_3 шляхом демонтажу ОСОБА_2 цегляних опорних стовпів за власні кошти.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі належних і допустимих доказів судом установлено, що відповідачем самочинно, без погодження з іншими співвласниками багатоквартирного будинку, здійснено реконструкцію належної йому на праві власності квартири та збільшено її площу за рахунок горища, яке є допоміжним приміщенням будинку та перебуває у спільній власності мешканців цього будинку, що порушує права позивача на вільне володіння і користування майном (допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку та його конструкціями).

На підставі вказаного та відповідно до частини другої статті 16 ЦК України відповідач зобов`язаний відновити становище, що існувало до порушення, та усунути позивачу перешкоди у здійсненні нею права користування і розпорядження допоміжними приміщеннями та технічними конструкціями у багатоквартирному будинку, шляхом знесення самочинно здійснених добудови, а також у користуванні газопроводом шляхом демонтажу цегляних опорних стовпів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає, оскільки проведена відповідачем реконструкція, у результаті якої було здійснено дві добудови, не є самочинною, тому відсутні підстави для знесення цього будівництва, визначені статтею 376 ЦК України. Крім того, позивачем не надано доказів того, що у неї існують перешкоди у користуванні частиною приміщень, захоплених відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не врахував, що вона є співвласником багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 і її право спільної сумісної власності у цьому багатоквартирному будинку порушено відповідачем внаслідок здійснення ним самочинної реконструкції належної йому на праві власності квартири з розширення її площі за рахунок горища без дозволу на виконання будівельних робіт. Також апеляційний суд не звернув увагу на те, що частина горища, захоплена відповідачем, використовуються для обслуговування будинку, тому на вчинення будь-яких дій щодо цього приміщення необхідна згода усіх співвласників багатоквартирного будинку.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок АДРЕСА_3 має два поверхи та складається із чотирьох квартир, а також приміщень загального користування.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 01 грудня 1993 року, виданого виконавчим комітетом Славської селищної ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру від 01 грудня 1993 року, виданим виконавчим комітетом Славської селищної ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та членам її сім`ї, у тому числі ОСОБА_2

08 липня 2002 року виконавчим комітетом Славської селищної ради Сколівського району Львівської області ОСОБА_2 було надано дозвіл на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_4 та капітального ремонту цієї квартири і горища над нею після погодження зі Сколівською архітектурно-планувальною групою.

17 березня 2006 року Інспекцією Державної архітектурно-будівельної інспекції Сколівської районної державної адміністрації ОСОБА_2. надано дозвіл на виконання будівельних робіт на реконструкцію квартири з добудовою мансарди по АДРЕСА_3 .

Відповідно до акта перевірки виконання будівельних робіт реконструкції житлової квартири з добудовою мансарди по АДРЕСА_3 , у зв`язку з недотриманням державних стандартів, грубим порушенням будівельних норм і правил під час будівництва, Інспекція Державної архітектурно-будівельної комісії Сколівської районної державної адміністрації припинила дію дозволу № 15 від 17 березня 2006 року та анулювала його. Станом на час обстеження іншого законного дозволу (декларації) на початок виконання будівельних робіт забудовником ОСОБА_2 виконавчому комітету Славської селищної ради не надано.

Актом комісії Славської селищної ради від 12 квітня 2017 року встановлено факт реконструкції квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що здійснена відповідачем реконструкція квартири у розумінні статті 376 ЦК України не є самочинним будівництвом, тому відсутні підставі для його знесення.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув увагу на те, що предметом і підставою позову було усунення позивачу перешкод у користуванні майном, яке перебуває у спільній сумісній власності.

Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011, у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 , положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво - або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, у справі за конституційним зверненням ОСОБА_12 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював загальновизнані стандарти захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

У пункті 51 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що труднощі тлумачення застосовного законодавства протягом перехідного періоду стали предметом розгляду Конституційного Суду України, який дав роз`яснення цього питання, визнавши наявність у власників приватизованих квартир автоматичного права часткової власності на допоміжні приміщення відповідного будинку.

У справі, що переглядається, судом установлено факт реконструкції ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 та горища багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 з добудовою мансарди.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Апеляційний суд на вказані вимоги закону уваги не звернув, належним чином доводи позивача про захоплення відповідачем частини допоміжного приміщення багатоквартирного будинку не перевірив.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що горище, захоплене відповідачем, використовувалося як елемент вентиляційної системи будівлі, що перешкоджало випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій. Через вікно, яке знаходилось над сходовою клітиною та було замуроване відповідачем, у денний період до місць загального користування потрапляло природне освітлення. Крім того, судом установлено, що відповідач замурував газопроводи, які використовуються мешканцями багатоквартирного будинку, у цегляні опорні стовпи, чим обмежив доступ для їх обслуговування.

Таким чином, встановивши, що спірне допоміжне приміщення використовується для обслуговування будинку та у цьому приміщенні знаходиться технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки на вчинення будь-яких дій щодо цього приміщення необхідна згода усіх співвласників багатоквартирного будинку, якої відповідачем отримано не було.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 280,00 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасувати.

Заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович