Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 755/8686/17

провадження № 61-8444св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач)- ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пестич Лариса Василівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клименко Володимир Сергійович

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в складі колегії суддів Мельника Я. С., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_3, який згідно заповіту від 03 липня 2014 року заповів все своє майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках.

Постановою нотаріуса №81/02-31 від 21 травня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа. Позивачка вказує, що ОСОБА_2 не надає нотаріусу правовстановлюючий документ на квартиру, оскільки вважає позивача неналежним спадкоємцем.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті її діда ОСОБА_3.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивувала тим, що є донькою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.06 грудня 2005 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким квартиру АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у рівних долях.

Зазначала, що вказаний заповіт її батько за життя не змінював, а складений 23 липня 2014 року заповіт не відповідав його волевиявленню та є недійсним.

Посилалася на те, що заповіт від 23 липня 2014 року посвідчений не за місцем реєстрації ОСОБА_3, не прочитаний вголос заповідачем і свідками, а також підписаний ОСОБА_5 без зазначення передбачених законом підстав для підписання заповіту іншою особою. Уважає, що похилий вік батька не міг вважатися законною підставою для підписання заповіту іншою особою.

За таких обставин ОСОБА_2 просила визнати заповіт ОСОБА_3 від 23 липня 2014 року недійсним.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження з присвоєнням справі унікального номеру 755/8686/17.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції встановив порушення вимог частини 5 статті 1253 ЦК України, якою передбачено, що свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому, однак свідок ОСОБА_6 засвідчила, що заповіт вона не читала. Суд виходив також із того, що вказуючи причини, з яких ОСОБА_3 не зміг підписати заповіт, нотаріус зазначив лише про похилий вік заповідача, що не підтверджує наявність у нього фізичної вади або хвороби, через які він не міг власноручно підписати правочин.

За таких обставин суд першої інстанції зробив висновок про нікчемність заповіту ОСОБА_3 від 23 липня 2014 року на підставі частини 1 статті 1257 ЦК України, що має наслідком відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд установив, що позивачка не надала доказів на підтвердження наявності передбачених частиною 2 статті 1257 ЦК України підстав для визнання заповіту недійсним як такого, що не відповідав волевиявленню заповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 рокув частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті її діда ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд установив, що допитані в суді першої інстанції свідки підтвердили волевиявлення заповідача на складення заповіту, факт прочитання заповіту вголос та фізичну неможливість його підписання особисто самим ОСОБА_3 внаслідок тремтіння рук.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо нікчемності заповіту від 23 липня 2014 року, оскільки він по формі, порядку його посвідчення, відображення в ньому дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності належних та допустимих доказів не надано.

З огляду на відсутність обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту, апеляційний суд визнав за ОСОБА_1 право власності на майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3.

Аргументи учасників справи

22 квітня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року та просила її скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 та розподілу судових витрат, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки показанням допитаних у суді першої інстанції свідків, які підтвердили невідповідність заповіту ОСОБА_3 від 23 липня 2014 року за формою та порядком посвідчення вимогам закону.

Уважає, що нотаріус допустив порушення порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, заповіт не зачитувався свідками вголос, а всі дії щодо посвідчення заповіту вчиняла дружина померлого - ОСОБА_7.

Зазначає, що не встановивши наявність у заповідача будь-яких фізичних вад або хвороби, які б заважали йому власноручно підписати заповіт, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про складення заповіту з дотриманням форми та порядку його посвідчення.

У червні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Указувала, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин і поданих сторонами доказів.

Зазначала, що посвідчуючи заповіт нотаріус діяв у відповідності з установленим законом порядком вчинення нотаріальних дій; заповіт підписаний іншою особою за дорученням заповідача в зв'язку з його похилим віком та тремтінням рук; волевиявлення заповідача підтвердили в судовому засіданні свідки, які були присутні при посвідченні заповіту.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що аргументи, викладені у відзиві, жодним чином не спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення форми та порядку посвідчення заповіту.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що постанова Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним у касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі, клопотання ОСОБА_2 задоволено: зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року до завершення розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3. За життя він склав заповіт від 06 грудня 2005 року, відповідно до якого заповів належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 сину ОСОБА_4 та дочці ОСОБА_2, а належну йому на праві власності земельну ділянку на території Шибенської сільської ради Бородянського району Київської області - онукам ОСОБА_8 та ОСОБА_9

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, онукою ОСОБА_3 та племінницею ОСОБА_2.

23 липня 2014 року ОСОБА_3 склав новий заповіт, відповідно до якого заповів все своє майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних долях. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко В. С., зареєстрований в реєстрі за № 1258. У заповіті зазначено, що в зв'язку з похилим віком ОСОБА_3 та на його прохання заповіт посвідчений за місцем знаходження заповідача: АДРЕСА_2 і записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3. У зв'язку з похилим віком ОСОБА_3 за його дорученням текст заповіту підписано ОСОБА_5; заповіт повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписання в присутності запрошених ним свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_6

06 березня 2015 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2. З аналогічною заявою ОСОБА_1 звернулася 31 березня 2015 року.

21 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постановою приватного нотаріуса КМНО Пестич Л. В. № 81/02-31 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Апеляційний суд установив, що допитані в суді першої інстанції свідки підтвердили волевиявлення заповідача на складення заповіту, факт прочитання заповіту вголос та фізичну неможливість його підписання особисто самим ОСОБА_3 через тремтіння рук.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

За змістом частини 3 статті 1254 ЦК України кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

У справі, що переглядається, заявлено вимогу про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом. З урахуванням доводів та пояснень сторін установленню в цій справі підлягав факт наявності або відсутності підстав для кваліфікації заповіту ОСОБА_3 від 23 липня 2014 року як нікчемного.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний ", "є недійсним".

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що "відповідно до частиною 2 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Підстави нікчемності заповіту визначені в частині 1 статті 1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частині 1 статті 1257 ЦК України (частина 2 статті 207 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що "правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію".

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини 4 статті 207 ЦК України).

Аналіз абзацу 1 частини 4 статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною 4 статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов'язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину.

У справі, що переглядається, встановивши, що підписання заповіту іншою особою відповідало волевиявленню заповідача, а також фізичну неможливість підписання правочину особисто самим ОСОБА_3 через тремтіння рук, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність передбачених законом підстав для кваліфікації заповіту як нікчемного.

За відсутності обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту ОСОБА_3 від 23 липня 2014 року, апеляційний суд обґрунтовано визнав за ОСОБА_1 право на Ѕ частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин та наданих сторонами доказів, зокрема показань свідків, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без дотримання норм матеріального або процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в оскарженій частині - без змін із поновленням її дії.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування та розподілу судових витрат залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов