Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 2-6460/11

провадження № 61-14479св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Московського районного суду м.

Харкова

від 20 грудня 2011 року у складі судді Оксененко В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І.

В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк", банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 24 жовтня 2007 року між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2175, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 477 000,00 грн на придбанням автомобіля зі сплатою 14,00 процентів річних на строк 60 місяців, кінцевим строком його повернення не пізніше 23 жовтня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 2175/1, за умовами якого поручитель зобов'язався перед банком у повному обсязі відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що позичальник умови кредитного договору належно не виконує у зв'язку з чим станом на 20 грудня 2011 року заборгованість за кредитним договором становить 469 197,41 грн, АТ "Ощадбанк" просив стягнути її солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня

2011 рокупозов АТ "Ощадбанк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь

АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 469 197,41 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 не виконувалися зобов'язання щодо погашення заборгованості у строки встановлені кредитним договором. Відповідно до вимог статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання винна особа повинна сплатити штрафні санкції, передбачені угодами та законодавством. Ураховуючи, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, у позичальника виникла заборгованість, розмір якої станом на 20 грудня

2011 року становить 469 197,41 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог банку про стягнення з відповідачів, як солідарних боржників, заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2012 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2011 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Суд першої інстанції встановив, що відповідачі є боржниками за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року № 2175, сума їх заборгованості перед банком становить 469 197,41 грн. Заочним рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 січня 2011 року задоволені вимоги банку про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль КРАЗ моделі 6233Р4, реєстраційний номер НОМЕР_1, білого кольору, 2007 року випуску, дата реєстрації 23 жовтня 2007 року, шасі НОМЕР_2, тип бетонозмішувач-С, що належав ОСОБА_1, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня

2007 року в розмірі 409 386,27 грн. Від реалізації цього транспортного засобу у січні 2013 року банк отримав 72 719,61 грн. Наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у непогашеній частині заборгованості, а тому застосування кредитором іншого законного способу захисту свого порушеного права не є подвійним стягненням заборгованості. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) від 18 вересня 2018 року.

Фактична реалізація предмета застави, на виконання заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 січня 2011 року, відбулася вже після ухвалення заочного рішення суду у даній справі. Як повідомила представниця банку відсотки після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не нараховувалися. Зменшення суми заборгованості за кредитним договором до 323
260,91 грн, що мало місце після ухвалення рішення суду першої інстанції, не є підставою для його скасування, оскільки зазначені питання регулюються на стадії його примусового виконання.

Апеляційний суд відхилив як необґрунтовані також посилання ОСОБА_1 на те, що він не був належним чином повідомлений про дату розгляду справи, внаслідок чого був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи в суді першої інстанції, вказавши, що зі змісту оскаржуваного судового рішення (матеріали справи знищені за закінченням терміну їх зберігання) убачається, що він був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення із заявою про перегляд заочного рішення суду, а також на його перегляд у апеляційному порядку, що свідчить про те, що його право на доступ до суду не порушено.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у якій він просив скасувати заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня

2011 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 вересня

2020 року, ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову

АТ "Ощадбанк" відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема, що судами застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 61-154цс18), та на неможливість спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді справи № 310/11534/13-ц (підпункт "б" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України та підпункту "б" частини 3 статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи.

Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не урахував, що на момент прийняття оскаржуваного рішення у справі вже існувало аналогічне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 січня

2011 року у справі № 2-9706/10, яке набрало законної сили, яким було вирішено питання про стягнення заборгованості за кредитним договором

від 24 жовтня 2007 року № 2175, укладеного між ним та банком. Рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави (рішення Московського районного суду м. Харкова

від 11 січня 2011 року у справі № 2-9706/10) ним добровільно виконано, а саме предмет застави реалізовано на аукціоні, залишок заборгованості ним погашено добровільно, однак у зв'язку зі значним проміжком часу, що сплив з моменту погашення кредиту, він не має можливості надати відповідні докази. У подальшому, у 2015 році, позивач пред'явив до примусового виконання виконавчий лист у справі № 2-6460/11, унаслідок чого державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міськрайонного управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 20 жовтня 2015 року про стягнення з нього на користь АТ "Ощадбанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 472 020,41 грн. Таким чином, унаслідок зазначених неправомірних дій позивача, з нього двічі стягнуто заборгованість за тілом кредиту та процентами, що суперечить положенням статті 61 Конституції України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, апеляційний суд не урахував, що у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені.

Зауважив, що ОСОБА_1 позбавлений можливості спростувати обставини встановлені судами у зазначеній справі, зокрема щодо наявності заборгованості перед АТ "Ощадбанк" за кредитним договором при розгляді іншої справи - №643/9810/19 за позовом АТ "Ощадбанк" до нього про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму заборгованості за кредитом, що відповідно до приписів підпункту "б" частини 3 статті 389 ЦПК України дає йому підстави клопотати про перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від АТ "Ощадбанк", у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що застава, так само як і іпотека, є похідним від основного зобов'язанням, яке слугує забезпеченням виконання обов'язків позичальника перед кредитором. У постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що після реалізації предмета застави у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 добровільно погасив залишок заборгованості, докази на підтвердження чого він позбавлений можливості надати за спливом значного проміжку часу після таких подій, не відповідають дійсності, та свідчать про зловживання ним процесуальними правами, що є підставою для застосування до ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 заходів процесуального примусу.

Крім того, вважав необхідним зауважити, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відкрито помилково у зв'язку з відсутність у апеляційного суду на час вирішення зазначеного питання повної інформації про обставини справи, зокрема про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про існування судового рішення суду першої інстанції ще у 2012 року, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду Харківської області

від 30 серпня 2012 року, якою відмовлено у прийняття його апеляційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 24 жовтня 2007 року між

АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2175, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 477 000,00 грн на придбанням автомобіля зі сплатою 14,00 процентів річних на строк

60 місяців, кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 23 жовтня

2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,

- 24 жовтня 2007 року між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 2175/1, за умовами якого поручитель зобов'язався перед банком у повному обсязі відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.

- 24 жовтня 2007 року між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладений договір застави № 2754, за умовами якого позичальник передав у заставу належний йому на праві власності автомобіль КРАЗ, реєстраційний номер

НОМЕР_1.

АТ "Ощадбанк" обґрунтовував позовні вимоги посилаючись на те, що станом на 20 грудня 2011 року заборгованість відповідачів, як солідарних боржників за кредитним договором, становить 469 197,41 грн.

Відповідно до Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду із зазначенням строку зберігання (наказ Державної судової адміністрації України України від 11 лютого 2010 року № 22), матеріали зазначеної цивільної справи було знищено за спливом строку зберігання у 2017 році.

Апеляційним судом встановлено, що до ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, 11 січня 2011 року Московський районний суд м. Харкова ухвалив заочне рішення у справі № 2-9706/10 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до

ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави, яким позов банку задовольнив, зокрема у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року № 2175 у розмірі 409 386,27 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 357 750,00 грн, строкова заборгованість за процентами - 8 477,78 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 30 018,15

грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів -

9 134,59 грн, пеня за прострочення терміну повернення тіла кредиту та процентів - 4 005,75 грн, звернув стягнення на предмет застави - автомобіль КРАЗ моделі 6233Р4, реєстраційний номер НОМЕР_1, білого кольору, 2007 року випуску, дата реєстрації 23 жовтня 2007 року, шасі НОМЕР_2, тип Бетонозмішувач-С, що належав на праві власності ОСОБА_1.

Аукціон з реалізації арештованого рухомого майна, що належало

ОСОБА_1, а саме: лот № 1 - автомобіль КРАЗ моделі 6233Р4, реєстраційний номер НОМЕР_1,2007 року випуску, тип бетонозмішувач-С, відбувся 10 січня 2013 року, переможець аукціону - ТОВ НВА "Перлина Поділля", ціна продажу лота: 93 100,00
грн без урахування ПДВ.

Від реалізації предмету застави АТ "Ощадбанк" отримав 72 719,61 грн, які були спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором, у тому числі: на погашення прострочених процентів - 8 212,37 грн, на погашення простроченого тіла кредиту - 64 507,24 грн.

З наданого АТ "Ощадбанк" розрахунку заборгованості за кредитним договором убачається, що станом на час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, після зарахування у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором грошових коштів, виручених від реалізації предмета застави, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 323 260,91 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до Частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2018 року № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів, первинно, а саме 19 березня 2010 року, АТ "Ощадбанк" звернувся до суду з позовом до заставодавця

ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет застави.

Оскільки станом на жовтень 2011 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 січня 2011 року у справі № 2-9706/10, про звернення стягнення на належний ОСОБА_1 предмет застави - автомобіль КРАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1, виконано не було, тобто не було реалізовано предмет застави, а отже заборгованість за кредитним договором не було погашено, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дату пред'явлення позову у зазначеній справі

(27 жовтня 2011 року), банк не був позбавлений права ставити питання про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як поручителя, солідарно заборгованості за кредитним договором.

Доводи заявника про те, що існування двох судових рішень: про звернення стягнення на предмет застави (справа № 2-9706/10) та про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 2-6460/11), має наслідком подвійне стягнення з нього заборгованості за одним і тим же кредитним договором є необґрунтованими, оскільки наявність заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 січня 2011 року про звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості

ОСОБА_1 за кредитним договором, не позбавляє кредитора права на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі невиконання рішення суду про звернення стягнення на предмет застави, або у разі недостатності суми вирученої від реалізації предмета застави для повного погашення суми заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, визначаючи обґрунтованим розмір заборгованості за кредитним договором станом на 20 грудня 2011 року у сумі 469 197,41 грн, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що пред'явивши позов про звернення стягнення на предмет застави, банк скористався наданим йому частиною 2 статті 1050 ЦК України правом дострокового стягнення заборгованості за кредитом, чим змінив строк виконання основного зобов'язання.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не урахуваввисновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана вказана такому рішенні в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та наведені вище норми матеріального права, судам при визначенні розміру заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року належало взяти за основу розмір заборгованості, визначений у заочному рішенні Московського районного суду м.

Харкова від 11 січня 2011 року № 2-9706/1, а саме 409 386,27 грн.

Установивши, що на час перевірки апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, визначений позивачем розмір заборгованості за кредитним договором зменшився до 323 260,91 грн, зокрема за рахунок грошових коштів, виручених від реалізації предмета застави, апеляційний суд безпідставно не розглянув можливості приведення, визначеного у рішенні суду розміру заборгованості за кредитним договором, у відповідність до її фактичного показника, визначеного у суді апеляційної інстанції представником АТ "Ощадбанк", що підтверджується наданим до апеляційного суду розрахунком заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого заборгованість позичальника по тілу кредита становить 323 260,91 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину 2 статті 1050 ЦК України (без урахування висновку щодо її застосування, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня

2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), унаслідок чого дійшли помилкового висновку про обґрунтованість визначеного судом розміру заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність зміни заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2011 року та постанови Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в частині визначеного судами попередніх інстанцій розміру заборгованості відповідачів за кредитним договором, з 469 197,41 грндо 323
260,91 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, сплачений у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір необхідно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (323 260,91 грн складає 68,90 проценти від заявлених позовних вимог), а тому відповідач має відшкодувати позивачеві витрати по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1945,05 грн (2 823,00 грн * 68,90 / 100), а позивач повернути відповідачеві суму судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, сплаченого відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг, що становить 3 072,87 грн ( (4 234,50 грн* 31,10 / 100) + (5 646,00 грн* 31,10 / 100), а отже у порядку взаємозаліку з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 127,79 грн на відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня

2011 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року змінити.

Зменшити розмір заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня

2007 року № 2175, стягнутої солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до 323 260,91 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь ОСОБА_1 1 127,79 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко