Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2020 року у справі №382/264/19

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 382/264/19

провадження № 61-4390св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротун В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи - Жоравська сільська рада Яготинського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Жоравська сільська рада Яготинського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 05 листопада 2005 року до 24 вересня 2008 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 .

Сімейне життя подружжя не склалося через непорозуміння та часті конфлікти.

У період з 2007 до 2015 року ОСОБА_1 з донькою проживали у її батьків за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що ОСОБА_2 ухилявся від сплати аліментів, мав заборгованість, але пізніше сплачував аліменти у відповідному розмірі.

Зауважила, що під час судового розгляду про стягнення аліментів ОСОБА_2 подав зустрічний позов про оспорювання батьківства та виключення відомостей про нього з актового запису про народження дитини. Під час розгляду справи було призначено судово-генетичну експертизу, за результатами якої підтверджено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3

З 2007 року відповідач не цікавиться дитиною, її фізичним та духовним розвитком, матеріально не забезпечує. Дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.

Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Відповідач з дочкою бажає спілкуватись, проти позбавлення його батьківських прав заперечує. Не погоджуючись з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходив із того, що він є непереконливим, ґрунтується лише на констатації факту відсутності спілкування батька з дитиною та не враховує об`єктивні для відповідача фактори, які ускладнюють його безпосередню участь у вихованні доньки. При цьому висновок взагалі не містить інформації стосовно доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 рокурішення Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2019 року скасовано, позовні вимоги задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, оскільки ОСОБА_2 ухилявся від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , беручи до уваги думку малолітньої ОСОБА_3 , висловлену під час розгляду справи в суді першої інстанції, зважаючи на те, що при розгляді цієї категорії справ рішення ухвалюється з першочерговим дотриманням інтересів дитини, то наявні підстави для застосування статті 164 СК України та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 та від 16 січня 2019 року у справі № 199/5032/16-ц, відповідно до яких позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Також зазначає, що суди не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька дитини, так і для дитини. Зменшення спілкування батька з дитиною саме по собі не свідчить про ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, оскільки ці обставини зумовлені не його волею, а пов`язані з тим, що мати дитини створює перешкоди у спілкуванні. Стверджує, що надавав доньці матеріальну допомогу.

Доводи інших учасників справи

У травні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що оскаржене судове рішення є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зазначала, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 382/264/19, витребувано її з Яготинського районного суду Київської області та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року справу прав призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 листопада 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3 .

З моменту реєстрації шлюбу та до серпня 2007 року позивач разом з малолітньою донькою проживали без реєстрації у будинку відповідача за адресою: АДРЕСА_2 .

Після розпаду їх сім`ї позивач з донькою із ІНФОРМАЦІЯ_4 до ІНФОРМАЦІЯ_5 проживала у своїх батьків в АДРЕСА_1 .

Відповідач звертався із зустрічним позовом до ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ), в якому оспорював факт батьківства щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після того як ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ) звернулась із позовом про стягнення аліментів.

Рішенням Яготинського районного суду від 06 березня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про оспорювання батьківства відмовлено за безпідставністю, позов ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ) задоволено, стягнено з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини доходу.

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_3 не є його донькою, в ході розгляду справи № 2-24/2008 було спростовано висновком генетичної експертизи від 08 лютого 2008 року.

Малолітня ОСОБА_3 перебувала на обліку в Жоравському фельдшерському пункті Яготинського району у період з 2006 року до 2015 року, її лікуванням і доглядом займалася мати.

Із вересня 2008 року до вересня 2012 року дитина відвідувала дитячий садок, а з 01 вересня 2012 року до 01 червня 2015 року навчалася в Опорному загальноосвітньому навчальному закладі «Жоравський НВК ЗОШ I - III ступенів - ДНЗ».

Із 2015 року позивач разом з донькою проживає у с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, оскільки повторно зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 . Вони мають власне житло, в якому створені належні умови для нормального проживання та виховання доньки.

Починаючи з 4-го класу дівчинка навчається у м. Києві в спеціалізованій школі I - III ступенів із поглибленим вивченням англійської мови № 165.

Позивач працює у Київській міській лікарні № 6 та в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Амі клініка» (за сумісництвом) на посадах рентгенолаборанта, має постійний дохід.

ОСОБА_2 є військовослужбовцем та з 09 жовтня 2009 року і до сьогодні перебуває на службі в Службі безпеки України, неодноразово брав участь в АТО, має нагороди та відзнаку Президента України, позитивно характеризується за місцем роботи.

ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання малолітньої доньки і за період з 01 вересня 2018 року до 28 лютого 2019 року з його заробітної плати утримано 9 183,12 грн, заборгованості зі сплати аліментів немає.

У висновку Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки зазначено, що орган опіки та піклування на теперішній час вважає за доцільне позбавити батька батьківських прав.

У судовому засіданні апеляційний суд з`ясував, що ОСОБА_2 з 2008 року до моменту звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом не бачився з донькою, зв`язок не підтримував, вихованням та утриманням доньки не займався, її життям, здоров`ям і навчанням не цікавився, за період навчання дівчинки батько жодного разу не відвідував батьківські збори.

З матеріалів справи відомо, що малолітня ОСОБА_3 в судовому засіданні 04 липня 2019 року не виявила бажання спілкуватись з батьком, висловилась на підтримку позовних вимог, на запитання представника органу опіки вказувала, що батько з нею не спілкувався, його доводи щодо передавання подарунків на свята заперечувала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час розгляду судами спору) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються

про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку

до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори,

як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення

від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним

чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Встановивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшов помилкового висновку, що бездіяльність ОСОБА_2 при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір`ю.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

У цій справі суди не встановили обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини,

її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. СК України розрізняє обов`язки батька з виховання (стаття 150 СК України) та обов`язки батька з матеріального утримання (аліментні зобов`язання, передбачені статтями 180, 181, 185 СК України). Однією з підстав для позбавлення батьківських прав відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, а не з її утримання.

Крім того, оскільки батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Покладаючи в основу рішення про задоволення позову висновок органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області стосовно доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд апеляційної інстанції не врахував, що батько проживає окремо від дитини, проти позбавлення батьківських прав заперечує, надавав матеріальну допомогу, отже, вказаний висновок не підтверджує, що ОСОБА_2 , який не має негативних характеристик, свідомо та остаточно знехтував своїми обов`язками щодо дитини, втратив цікавість до неї, а інтереси дитини вимагають застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батька батьківських прав.

Статтею 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 164, 166 СК України та дійшов помилкового висновку, що неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , яка проживає з матір`ю, за обставин цієї справи свідчить про необхідність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки застосування такого крайнього заходу може бути спричинене винятково захистом інтересів дитини.

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а належних та допустимих доказів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, які були б законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивач не надала.

За таких обставин суд першої інстанції, відмовляючи в позові, дійшов правильного висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і його слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року скасувати.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун