Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2018 року у справі №344/1744/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 344/1744/17

провадження № 61-45251св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Івано-Франківська міська рада,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2018 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Івано-Франківської міської ради та просила: визнатиза нею право користування земельною ділянкою загальною площею 0,0747 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (обслуговування приймального пункту № 9), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з конфігурацією та межами відповідно до плану відведення земельної ділянки; визнати незаконним та скасувати рішення Івано- Франківської міської ради від 26 травня 2015 року в частині надання дозволу ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 в межах існуючої споруди площею 0, 0225 га; визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 28 січня 2016 року № 40-3 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 0225 га для обслуговування приймального пункту № 9 на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір оренди землі від 28 січня 2016 року, укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що вона є власником приймального пункту №9 загальною площею 220, 3 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 19 серпня 2011 року.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 26 травня 2015 року їй надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах існуючої споруди. В подальшому 28 січня 2016 року міською радою прийнято рішення №40-3, яким, в тому числі, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0225 га для обслуговування приймального пункту з передачею її в оренду ОСОБА_1 . Того ж дня між сторонами укладено договір оренди цієї земельної ділянки. Вважає, що вказані рішення органу місцевого самоврядування та договір оренди прийнято з перевищенням повноважень, в порушення вимог статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, оскільки попередньому власнику для обслуговування цього приймального пункту було передано в оренду земельну ділянку площею 0,0747 га.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано- Франківської області від 29 серпня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент набуття позивачем права власності на приймальний пункт договір оренди землі від 03 квітня 2006 року, укладений між Івано-Франківською міською радою та попереднім власником приймального пункту ОСОБА_3 , припинив свою дію, належних та допустимих доказів поновлення договору оренди спірної земельної ділянки нею не надано, тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 0,0747 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (обслуговування приймального пункту №9). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішень міської ради, визнання недійсним договору оренди землі суди виходили з того, що позивач не надала належні та допустимі докази, що зазначені рішення міської ради та укладений нею договір оренди землі суперечать цивільному законодавству, порушують її права або інтереси.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2018 року і постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що у первісного власника приймального пункту № 9 ОСОБА_3 право оренди земельної ділянки площею 0, 747 га виникло з дня підписання договору оренди, а саме 03 квітня 2006 року. У ОСОБА_4 , яка придбала у ОСОБА_3 приймальний пункт № 9, право оренди вищевказаної земельної ділянки виникло 27 листопада 2007 року, тобто з дати укладення нею договору купівлі-продажу приймального пункту № 9. В свою чергу у ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки площею 0, 0747 га виникло 19 серпня 2011 року, тобто з дня укладення з ОСОБА_4 договору дарування приймального пункту № 9.

Суди попередніх інстанцій вказану обставину не врахували і дійшли помилкового висновку, що договір оренди землі від 03 квітня 2006 року, укладений між Івано- Франківською міською радою та ОСОБА_3 , припинив свою дію з 09 травня 2009 року у зв'язку із закінченням строку його дії.

Власник приймального пункту № 9, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вживав необхідні заходи для укладення нового договору оренди земельної ділянки площею 0, 0747 га, однак саме з вини відповідача не був укладений новий договір оренди земельної ділянки зазначеною площею для обслуговування приймального пункту № 9.

Позивач як власник приймального пункту № 9 звернулася до міського голови м. Івано-Франківська із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою земельної ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлового приміщення площею 0, 0747 га, отримала дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах існуючої споруди, тобто площею 0, 0225 га, хоча відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі» їй повинні були надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0747 га, тобто на таких умовах, які були у первинного власника приймального пункту № 9 ОСОБА_3 .

Подання ОСОБА_1 17 вересня 2015 року заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0225 га було зумовлене наданням відповідачем дозволу на затвердження проекту землеустрою на земельну ділянку зазначеною площі замість земельної ділянки площею 0, 0747 га, як було вказано у заяві.

В порушення вимог ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», ОСОБА_1 надана в оренду земельна ділянка для обслуговування приймального пункту № 9 площею 0, 0225 га, яка дорівнює площі приймального пункту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

06 листопада 2018 року справа № 344/1744/17 надійшла до Верховного Суду.

Івано-Франківська міська рада направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 03 квітня 2006 року між Івано-Франківською міською радою та підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі пункту 1.18 рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 20 лютого 2006 року передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування (оренду) земельну ділянку на АДРЕСА_1 -Франківську площею 0,0747 га відповідно до плану (схеми) розташування. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування приймального пункту. Строк дії договору встановлено терміном на три роки. Пунктом 6.3.1. договору передбачено, що він припиняється у разі закінчення терміну, на який його було укладено.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2007 року ОСОБА_3 відчужила підприємцю ОСОБА_4 приймальний пункт № 9, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня ОСОБА_3 надала згоду на передачу в оренду спірної земельної ділянки підприємцю ОСОБА_4 на підставі набуття нею у власність вказаного приймального пункту.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року «Про надання (вилучення) земельних ділянок фізичним та юридичним особам» надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_4 орієнтовною площею 0,0747 га (в тому числі під будівлею 0,0220 га, під площадками 0,0527 га) на АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення за рахунок орендованої земельної ділянки підприємця ОСОБА_3 . При цьому рішення містить вказівку з посиланням на статтю 125 ЗК України щодо заборони приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

19 серпня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В., за умовами якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар приймальний пункт АДРЕСА_3 .

Відповідно до листа Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 13 березня 2017 року №11.1-07/177 земельна ділянка площею 0, 0747 га на АДРЕСА_1 передана в оренду підприємцю ОСОБА_3 з терміном дії договору до 09 травня 2009 року. На новий термін договір оренди землі з нею не поновлювався.

Відповідно до положень статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час укладення договору дарування, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю, споруду.

Встановивши, що на момент набуття позивачем права власності на приймальний пункт договір оренди землі від 03 квітня 2006 року, укладений з ОСОБА_3 як попереднім власником приймального пункту, припинив свою дію, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, спірна земельна ділянка позивачу у справі у користування не виділялася, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволені вимоги про визнання права користування земельною ділянкою площею 0,0747 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (обслуговування приймального пункту №9).

Встановлено, що 06 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до міського голови міста Івано-Франківська із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0747 га, розташованої в АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлового приміщення.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 26 травня 2015 року №1769-54 їй надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за цією адресою, орієнтовною площею в межах існуючої споруди; вид використання земельної ділянки (функціональне призначення): для обслуговування приймального пункту № 9.

На підставі цього рішення Івано-Франківським міськрайонним виробничим відділом Івано-Франківської РФ ДП «Центр ДЗК» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови та території АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного проекту 24 липня 2015 року Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, відповідно до якого погоджено документацію із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки (оренда) на АДРЕСА_1 площею 0,0225 га для обслуговування приймального пункту № 9.

10 серпня 2015 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у вищезазначеному розмірі погоджено відділом Держземагенства у м. Івано- Франківську.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 вересня 2015 року №НВ-2601374222015 ОСОБА_1 є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,0225 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання земельної ділянки: для обслуговування приймального пункту № 9, кадастровий номер 2610100000:20:005:0071, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Івано-Франківська.

17 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до міського голови міста Івано- Франківська із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0225 га та передачі її в оренду терміном на 5 років.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 28 січня 2016 року №40-3 «Про розгляд клопотань і юридичних осіб земельних питань» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок з передачею їх в оренду згідно додатку № 2. При цьому у пункті 16 Додатку № 2 до рішення зазначено прізвище ОСОБА_1 , площа земельної ділянки 0,0225 га, вид використання земельної ділянки (функціональне призначення): для обслуговування приймального пункту №9; вид цільового призначення (згідно КВЦПЗ): для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; кадастровий номер 2610100000:20:005:0071.

На підставі цього рішення 28 січня 2016 року між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (03.15 згідно КВЦПЗ), яка знаходиться у АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:20:005:0071, загальною площею 0,0225 га, у тому числі під забудовою 0,0225 га. Договір укладено терміном на п`ять років, термін дії до 28 січня 2021 року.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні вказується орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (стаття 203 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61- 16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Суди встановивши, що позивач належними та допустимими доказами не довела порушення її прав на час прийняття рішень Івано-Франківської міської ради від 26 травня 2015 року та від 28 січня 2016 року, а також з урахуванням того, що ОСОБА_1 у заяві про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 просила передати їй у оренду земельну ділянку саме площею 0,0225 га терміном на 5 років, тобто, це відповідало її внутрішній волі, дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та визнання незаконними та скасування рішень міської ради.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2018 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 ,, залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук