Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2020 року у справі №235/5611/19

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 235/5611/19

провадження № 61-10509св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Дочірне підприємство "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Канурної О. Д., Никифоряка Л. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем по справі перебувала у трудових відносинах з 16 лютого 2017 року, працюючи на посаді провідного фахівця з договірної роботи юридичного відділу.

Наказом директора ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" ОСОБА_4 від 12 серпня 2019 року № 19-вк її було звільнено з посади провідного фахівця з договірної роботи у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивачка категорично не погоджується з правомірністю звільнення та наказом, вважає його вчиненим з особистих мотивів, незаконним, прийнятим всупереч нормам законодавства, що порушує її законні права та інтереси з наступних підстав.

Відповідно до запису у трудовій книжці вона з 16 лютого 2017 року працювала на посаді провідного фахівця з договірної роботи юридичного відділу підприємства.

Але записів про її переведення на посаду провідного фахівця з договірної роботи поза межами юридичного відділу у трудовій книжці немає, тобто її звільнено з посади, яку вона фактично не займала.

22 березня 2019 року позивачка отримала письмове повідомлення про скорочення, яке датоване 18 березня 2019 року. З цього повідомлення позивачці стало відомо, що наказом відповідача від 06 березня 2019 року № 21 "Про внесення змін в штатний розпис працівників апарату управління ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні догори України" та штатним розписом, введеного в дію з 15 березня 2019 року, посада провідного фахівця з договірної роботи була скорочена.

Запропонувати їй іншу роботу немає можливості у зв'язку з відсутністю вакансії за її фахом, в зв'язку з чим вона підлягає звільненню з 20 травня 2019 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Враховуючи, що її фактично попередили про наступне вивільнення вже після введення в дію штатного розпису, послалась на те, що відповідачем порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України. Оскільки з 15 березня 2019 року у штатному розписі посада провідного фахівця з договірної роботи вже фактично не існувала, її повинні були інформувати за 2 місяці до введення в дію штатного розпису.

Вважає цей штатний розпис таким, що не має юридичної сили, оскільки його погоджено не уповноваженими Законом або Статутом особами - т. в. о. голови правління та т. в. о. директора.

Отримавши вказане повідомлення, 10 квітня 2019 року позивачка направила на адресу відповідача письмову заяву про незаконність попередження про її звільнення, посилаючись на те, що порушено вимоги статей 42, 184 КЗпП України щодо неврахування відповідачем її переважного права залишення на роботі, оскільки вона самостійно виховує малолітню дитину віком до 7 років, є одинокою матір'ю та в її сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком.

В подальшому позивачка отримала від відповідача два письмових повідомлення від 23 квітня 2019 року, в яких її доводи щодо порушення статей 42, 184 КЗпП України підприємством були відхилені, але було запропоновано перевести її на посаду юрисконсульта 1 категорії філії "Автодор № 3" ДП "Донецький облавтодор", яка територіально розташована у місті Бахмуті Донецької області. При цьому їй не були запропоновані інші вакантні посади, які були в управлінському апараті підприємства на той час: першого заступника директора, заступника директора з економічних питань, уповноваженого з антикорупційної діяльності, начальника відділу безпеки праці, цивільного захисту, механізації та енергозабезпечення, які вона могла займати за своїм фахом та освітою.

14 травня 2019 року відбулось засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації апарату ДП "Донецький облавтодор", де, незважаючи на доводи позивача, профспілкою було надано згоду на її звільнення з посади фахівця з договірної роботи, тобто з посади, яку вона не займала.

Оскільки її звільнення відбулось 12 червня 2019 року, тобто протягом майже 3 місяців з дня одержання згоди, то відповідачем грубо порушено вимоги частини 8 статті 43 КЗпП України, згідно з якими власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудових договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу профспілкової організації.

Посилаючись на частину 2 статті 235 КЗпП України, позивач зазначила, що відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати незаконного звільнення і до фактичного поновлення на роботі.

При стягненні суми середнього заробітку просила врахувати довідку про її середній заробіток на займаній посаді провідного фахівця з договірної роботи, згідно з якою її середньомісячна заробітна плата на посаді становила 21 619,43
грн.

Також позивач просила стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 20 000,00
грн, оскільки внаслідок незаконного звільнення вона була позбавлена права на працю, вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя та сім'ї. Незаконне звільнення підірвало її авторитет та ділову репутацію серед працівників. Вона перенесла нервовий стрес і з цього приводу 14 серпня 2019 року зверталася до амбулаторії № 1 Покровської ЦРЛ, де їй була надана медична допомога та вона вимушена була лікуватись амбулаторно.

Крім того, позивач просила стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 12 серпня 2019 року № 19-вк ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "Державна Акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про звільнення ОСОБА_1, провідного фахівця з договірної роботи у зв'язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "Державна Акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Стягнено з ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК" "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення з 12 серпня 2019 року по день ухвалення рішення суду - в розмірі 78 246,85 грн без урахування суми податків й інших обов'язкових платежів, моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.

Стягнено з ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "Державна Акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40
грн, на користь держави судовий збір в розмірі 1 550,87 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць в розмірі 7 270,78
грн та поновлення на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачки з посади провідного фахівця з договірної роботи відповідачем не було дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки за наявності інших вакантних посад, набору нових працівників, не було запропоновано позивачці всі вільні посади, які вона може займати з урахуванням її кваліфікації, освіти, досвіду, що свідчать про незаконність звільнення позивачки з посади, і, як наслідок - незаконність наказу від 12 серпня 2019 року № 19-ВК.

Стягуючи з відповідача на користь позивача 1000,00 грн моральної шкоди, суд першої інстанції врахував глибину та тривалість заподіяних позивачці моральних страждань, вимоги розумності та справедливості.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення на користь позивачки витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що немає доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, детального опису виконаних адвокатом робіт та їх розрахунку, часу витраченого на їх виконання, що унеможливлює суд оцінити реальність адвокатських послуг (їх дійсність та необхідність), а також визначити критерій розумності їхньої вартості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задоволено.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка не довела, що її звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру її звільнення.

Позивачкою не надано доказів на те, що нею була прийнята пропозиція на заміщення якоїсь із запропонованих вакантних посад, але їй у цьому було відмовлено відповідачем. Також суд врахував, що позивачці була запропонована вакантна посада юрисконсульта 1 категорії у філії "Автодор № 3" ДП "Донецький облавтодор", яка відповідала її кваліфікації. Належних та допустимих доказів на те, що позивачка має відповідну кваліфікацію для заняття наявних у відповідача вакантних посад ОСОБА_1 не надала. Отже, позивачці були запропоновані всі вакантні посади, які вона як працівник могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а тому порушень її права суд не вбачав.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року, а рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2020 року залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення, з урахуванням уточненої касаційної скарги, заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми матеріального права - статті 40, 42, 49-2 КЗпП України та порушив норми процесуального права, не врахувавши висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Також зазначає, що твердження відповідача щодо відсутності у неї відповідної освіти для вакантних посад є надуманим та не ґрунтується на вимогах закону.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України, згідно з якою обов'язок доказування при вирішенні трудових спорів покладений на роботодавця, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що нібито позивачка повинна доводити суду, що за своїм фахом та спеціальністю вона може займати посади, які їй не були запропоновані відповідачем.

Як і в суді першої інстанції, так й в апеляційній скарзі, відповідачем належним чином не доведено, що жодна з вакантних посад не відповідає фаху та спеціальності позивачки, а судом апеляційної інстанції цим фактам не надано належної оцінки, а тому при звільненні з посади провідного фахівця з договірної роботи відповідачем не було дотримано вимоги статей 49-2 КЗпП України, оскільки при наявності інших вакантних посад, набору нових працівників не було запропоновано позивачці всі вільні посади, які вона може займати з урахуванням її кваліфікації, освіти, досвіду.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2020 року ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Також відповідач зазначає, що враховуючи той факт, що з 06 лютого 2020 року до цього часу посаду директора ДП "Донецький облавтодор" займає ОСОБА_3, із штатного розпису посада провідний фахівець з договірної роботи не виводилась з моменту її поновлення, ОСОБА_1 займає посаду провідний фахівець з договірної роботи з 03 липня 2020 року відповідно до наказу ДП "Донецький облавтодор", то спір про право відсутній.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, де працювала з 16 лютого 2017 року на посаді провідного фахівця з договірної роботи юридичного відділу, а з 01 червня 2017 року була переведена на посаду провідного фахівця з договірної роботи, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача та копією наказу про переведення від 31 травня 2017 року № 16-к (а. с. 14-20,60, т. 1).

Пунктом 3.3 Статуту ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" передбачено, що засновником підприємства є ПАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України". Згідно з пунктом
3.11 Статуту засновник погоджує структуру, штатний розпис підприємства (в тому числі філій та інших відокремлених підрозділів підприємства), а також ліміт на утримання апарату управління та фінансовий план підприємства, порядок оплати праці, заохочення та стягнення керівників підприємства (а. с. 69-77, т.1).

Наказом від 06 березня 2019 року № 21 з метою оптимізації виробничої структури, перерозподілу функціональних обов'язків ДП "Донецький облавтодор" вніс зміни в штатний розпис працівників апарату управління, яким серед інших скоротив штатну одиницю провідного фахівця з договірної роботи (а. с. 113, т. 1).

З копії штатного розпису працівників апарату управління ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 15 березня 2019 року, погоджені з керівником АТ "ДАК "Автомобільні дороги України", встановлено, що із штатного розпису підприємства від 15 березня 2019 року посаду провідного фахівця з договірної роботи виключено (а. с. 141, т.1).

Згідно з наказом ДП "Донецький облавтодор" від 14 березня 2019 року № 25 з 15 березня 2019 року введено в дію штатний розпис працівників апарату управління ДП "Донецький облавтодор" та штатний розпис працівників відділу матеріально-технічного забезпечення ДП "Донецький облавтодор" у зв'язку з внесенням змін у штатні розписи працівників підприємства (а. с. 142, т. 1).

18 березня 2019 року складено акт про те, що провідному фахівцю з договірної роботи ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з повідомленням про скорочення від 18 березня 2019 року у зв'язку зі скороченням та виведенням зі штатного розпису посади провідного фахівця з договірної роботи та штатним розписом, введеним в дію з 15 березня 2019 року, засвідчити факт ознайомлення особистим підписом, на що ОСОБА_1 відповіла відмовою; текст повідомлення про скорочення було зачитано позивачу уголос (а. с. 68, т. 1).

22 березня 2019 року ОСОБА_1 власноручним підписом засвідчила, що вона ознайомлена з повідомленням про скорочення від 18 березня 2019 року та штатним розписом (а. с. 21, т. 1). З тексту повідомлення встановлено, що запропонувати іншу роботи немає можливості в зв'язку з відсутністю вакансій за її фахом.

Листом від 23 квітня 2019 року 01-24/402 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що на даний час їй пропонується посада юрисконсульта 1 категорії філії "Автодор № 3" ДП "Донецький облавтодор" з посадовим окладом 7 480,00 грн (а. с. 24-25, т. 1).

З інформації, наданої відповідачем на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, встановлено, що на момент вивільнення позивача у період з 18 березня 2019 року до 12 серпня 2019 року в апараті ДП "Донецький облавтодор" були ще вакантні посади, зокрема:

у філії "Автодор № 4" ДП "Донецький облавтодор" в період з 18 березня 2019 року до 12 серпня 2019 року була вакантна посада начальника дільниці, яка була вакантна на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій (а. с. 138, т. 1);

в апараті ДП "Донецький облавтодор" з 18 березня 2019 року до 29 березня 2019 року була вакантна посада головного інженера ДП "Донецький облавтодор", з 18 березня 2019 року до 30 червня 2019 року була вакантна посада заступника директора з економічних питань, з 18 березня 2019 року до 01 квітня 2019 року - посада інженера виробничо-технічного відділу, з 18 березня 2019 року до 12 серпня 2019 року - посада заступника головного бухгалтера з бухгалтерського обліку, з 18 березня 2019 року до 12 серпня 2019 року - посада начальника відділу безпеки праці, цивільного захисту, механізації та енергозабезпечення (а. с. 153, т. 1);

у філії "Автодор № 1" ДП "Донецький облавтодор" за зазначений період часу були прийняті на вакантні посади інженер 2 кат, майстер, 10 дорожніх робітників, водій, два сторожа (а. с. 160-161, т. 1);

у філії "Автодор № 3" ДП "Донецький облавтодор" заповнювались вакантні посади інженера 1 категорії, провідного бухгалтера, бухгалтера 1 категорії, заступника начальника філії (а. с. 165, т. 1);

у філії "Автодор № 5" в період з 18 березня 2019 року до 12 серпня 2019 року була вакантна посада начальника виробництва (а. с. 166, т. 1);

у філії "Автодор № 6" в зазначений період були заповнені вакантні посади бухгалтера 1 категорії, інженера з охорони праці, лаборанта, водія автотранспортних засобів, машиніста автогрейдера, дорожнього робітника (а. с. 170, т. 1);

у філії "Автодор № 8" за зазначений період були вакантними посади начальника планово-виробничого відділу, інженера з безпеки руху, начальника дільниці, водія АТЗ, дорожнього робітника, майстра, провідного бухгалтера (а. с. 171-174, т. 1).

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації апарату ДП "Донецький облавтодор" від 14 травня 2019 року була отримана згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 (а. с. 97-98, т. 1).

Згідно наказом ДП "Донецький облавтодор" від 12 серпня 2019 року № 19-ВК ОСОБА_1 звільнено з посади провідного фахівця з договірної роботи, 12 серпня 2019 року у зв'язку зі скороченням штату (пункту 1 статті 40 КЗпП) (а. с. 36, т.1).

З копії листків непрацездатності, встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняних у період з 15 травня 2019 року по 09 серпня 2019 року (а. с. 99-106, т. 1).

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 наголосила, що пропозицію відповідача зайняти вакантну посаду юрисконсульта 1 категорії у філії "Автодор № 3" ДП "Донецький облавтодор", яка територіально розташована у місті Бахмуті Донецької області, вона не прийняла, через значну віддаленість запропонованого місця роботи від її місця проживання.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80, 104, 105, 106, 107, 108, 109, 110, 111 ЦК України, статтях 62, 63, 64, 65, 66, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92 ГК України. Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Положеннями частин 2 , 3 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Згідно з частиною 1 статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до частин 1 -3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених частин 1 -3 статті 49-2 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що "за приписами частини 1 статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків".

Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" дійсно відбулась зміна в організації виробництва і праці та наказом ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 06 березня 2019 року № 21 з метою оптимізації виробничої структури, перерозподілу функціональних обов'язків було ліквідовано, зокрема, штатну одиницю провідного фахівця з договірної роботи, яку обіймала позивачка.

Штатним розписом працівників апарату управління ДП "Донецький облавтодор" ВАТ
"ДАК "Автомобільні дороги України" від 15 березня 2019 року, погодженого з керівником АТ "ДАК "Автомобільні дороги України", підтверджено, що посаду провідного фахівця з договірної роботи скорочено.

Матеріали справи доводять, що відповідач, урахувавши необхідність дотримання інтересів позивачки у захисті її трудових прав, вимоги наведених норм матеріального права виконав, повідомивши 18 березня 2019 року позивачку про майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачки з посади провідного фахівця з договірної роботи відповідачем не було дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки за наявності інших вакантних посад, набору нових працівників, не було запропоновано позивачці всі вільні посади, які вона може займати з урахуванням її кваліфікації, освіти, досвіду, що свідчить про незаконність звільнення позивачки з посади, і, як наслідок - незаконність наказу від 12 серпня 2019 року № 19-ВК.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачці була запропонована наявна вакансія, яка відповідала її кваліфікації, за наявності якої їй дійсно не пропонувалися інші посади, які позивачка не могла посідати за фахом.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Як встановили суди відповідачем було запропоновано позивачці лише одну посаду юрисконсульта 1 категорії філії "Автодор № 3" ДП "Донецький облавтодор" з посадовим окладом 7 480,00 грн, яка територіально розташована у місті Бахмуті Донецької області, від якої вона відмовилася.

Крім того, суди встановили, що на момент вивільнення позивачки у період з 18 березня 2019 року до 12 серпня 2019 року в апараті ДП "Донецький облавтодор" були ще вакантні посади, з якими позивачку не було ознайомлено та які їй не пропонувались.

Об'єктивних доказів неможливості (за освітою, фахом або досвідом роботи) запропонувати вказані посади позивачці або відмови останньої від запропонованих посад матеріали справи не містять.

Тому посилання апеляційного суду на те, що відповідач не пропонував інші посади позивачці у зв'язку з тим, що вона не могла посідати їх за фахом, ґрунтуються на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачці були запропоновані зазначені вакантні посади, доказів того, що жодна з вакантних посад не відповідає фаху та спеціальності позивачки, яка має вищу юридичну освіту, має досвід роботи, працювала на підприємстві відповідача не лише на посаді провідного фахівця з договірної роботи юридичного відділу, а й на посаді провідного фахівця з договірної роботи, що вона не може виконувати цю роботу з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Виходячи з зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачці були запропоновані всі вакантні посади, які вона могла займати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а тому порушень її права та вимог статті 49-2 КЗпП України не встановив.

Враховуючи те, що відповідачем було запропоновано лише одну вакантну посаду, за наявності на підприємстві інших вакантних посад, та відповідачем не надано доказів того чи могла позивачка обіймати вакантні посади, з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а також мотивованої відмови позивачки від запропонованої посади, не може свідчити про належне виконання роботодавцем вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Тому висновки суду першої інстанції про те, що при звільненні позивачки з посади провідного фахівця з договірної роботи відповідачем не було дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки при наявності інших вакантних посад, набору нових працівників не було запропоновано позивачці всі вільні посади, які вона може займати з урахуванням її кваліфікації, освіти, досвіду, є правильними та обґрунтованими.

Виходячи з вищевикладеного, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Щодо доводів відповідача у відзиві на касаційну скаргу про те, що спір про право відсутній, оскільки із штатного розпису посада провідний фахівець з договірної роботи не виводилась з моменту її поновлення, ОСОБА_1 займає посаду провідного фахівця з договірної роботи з 03 липня 2020 року відповідно до наказу ДП "Донецький облавтодор", не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки, крім вимог про поновлення на роботі, ОСОБА_1 заявляла ще вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивачка не подавала заяву про відкликання її касаційної скарги, або заяви про відмови у позові.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача.

Апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та допустив порушення норм процесуального права, внаслідок чого безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 1 536,80 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року скасувати.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі 1 536,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук