Історія справи

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 759/1206/17

провадження № 61-40св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року у складі судді Ул'яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Олійника В. І., Кулішенка Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є працівником приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», а він є клієнтом цього банку. У зв'язку з цим між ними склалися товариські відносини. У вересні 2016 року відповідач звернулася до нього з проханням надання їй у позику грошових коштів. Оскільки він знаходився за кордоном і між сторонами було досягнуто угоду про укладення у майбутньому договору позики, 13 вересня 2016 року він здійснив міжнародний переказ і перерахував ОСОБА_3 кошти у розмірі 60 000,00 дол. США. Однак, договір позики сторонами укладено не було, оскільки вони не досягли угоди щодо істотних умов цього правочину. Добровільно повернути кошти ОСОБА_3 відмовляється.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03 липня 2017 року, просив суд стягнути з ОСОБА_3 безпідставно отримані кошти у розмірі 60 000,00 дол. США.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 60 000,00 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 320,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана поверну потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки спірні кошти утримуються відповідачем за відсутності будь-яких правових підстав для цього, то вони відповідно до статті 1212 ЦК України вважаються безпідставному отриманими та підлягають поверненню позивачу.

Доводи відповідача, що отримані кошти є дарунком позивача не ґрунтуються на законі, оскільки згідно з частиною п'ятою статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Однак, доказів укладення такого договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, відповідачем не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишенобез задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Встановивши, що позивач на підставі попередньої домовленості щодо укладення у майбутньому договору позики перерахував відповідачу кошти у розмірі 60 000,00 дол. США, однак у подальшому договір позики між сторонами укладено не було, відповідач продовжує утримувати кошти, добровільного їх не повертає, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що перераховані на користь відповідача кошти підлягають поверненню, як безпідставно набуті.

Твердження відповідача, що отримані від позивача кошти є благодійною допомогою, не знайшли свого підтвердження, оскільки доказів наявності між сторонами таких домовленостей або укладення договору про благодійницьку пожертву, як того вимагає Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», суду не надано.

Також безпідставними є доводи відповідача, що кошти у розмірі 60 000,00 дол. США є сімейною підтримкою зі сторони позивача, оскільки сторони у сімейних відносинах не перебувають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не встановили дійсний намір позивача при перерахуванні коштів позивачу. Судами не враховано, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разу виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Конструкція вказаної статті свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Так, кошти у розмірі 60 000,00 дол. США були перераховані позивачем відповідачу та її дочці в якості матеріальної допомоги, з призначенням платежу - «Сімейна підтримка», що свідчить про відсутність правових підстав для повернення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовивши у долученні до матеріалів справи відзиву, поданого 25 травня 2018 року, фактично позбавив відповідача права подати свої заперечення проти позову ОСОБА_1 та докази на їх підтвердження.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що спірні кошти підлягають поверненню позивачу, оскільки будь-яких правових підстав для їх набуття та утримання відповідачем немає. Крім того, безпідставними є твердження відповідача, що суд першої інстанції позбавив її можливості надати свої заперечення проти позову, оскільки такі заперечення були подані відповідачем у листопаді 2017 року. При цьому, подання відзиву на стадії розгляду справи по суті суперечить вимогам процесуального законодавства.

Доводи особи, яка подала заяву

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в обґрунтування якої зазначив, що у справі, що переглядається, Київський апеляційний суд дійшов висновку, що отримані відповідачем кошти на підставі статті 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу як безпідставно отримані. Разом з тим, у справі № 369/8126/17 за участю цих же сторін, Київський апеляційний суд вважав, що підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України немає. Вказане свідчить про існування виключної правової проблеми, для вирішення якої справу на підставі частини п'ятої статті 403 ЦПК України необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 вересня 2016 року ОСОБА_1 здійснив через платіжну систему Banistmo App міжнародний переказ коштів у розмірі 60 000,00 дол. США на користь ОСОБА_3

17 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 60 000,00 дол. США через недосягнення згоди щодо істотних умов договору позики, який сторони планували укласти. Ця вимога отримана ОСОБА_3 27 березня 2017 року, однак кошти не повернуті.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутноcті таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановивши, що майно, а саме грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США, набуті ОСОБА_3 , з якою ОСОБА_1 не пов'язаний договірними правовідносинами щодо такого майна, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем повернути отримане майно, оскільки воно є безпідставно набутим.

Доводи касаційної скарги, що кошти у розмірі 60 000,00 дол. США були перераховані позивачем відповідачу та її дочці в якості матеріальної допомоги, з призначенням платежу - «Сімейна підтримка» на правильність висновків судів не впливають, оскільки вказані обставини були предметом дослідження судів та їм надана належна правова оцінка.

Так, судом установлено, що відповідач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема перебування з позивачем у фактичних шлюбних відносинах, чи інших сімейних стосунках або наявності у позивача обов'язків, визначених Сімейним кодексом України, щодо фінансового забезпечення відповідача, чи її дочки.

Також безпідставними є доводи заявника, що суд першої інстанції позбавив її можливості надати свої заперечення проти позову ОСОБА_1 , оскільки відмовив у долучені до матеріалів справи відзиву, поданого її представником 25 травня 2018 року.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року відкрито провадження у справі та запропоновано відповідачеві подати свої письмові заперечення по суті заявлених вимог.

У листопаді 2017 року відповідачем подала заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 (а. с. 106-109, т. 1). Вказане свідчить, що відповідач скористалася своїм правом на подання заперечень проти позову.

При цьому суд на підставі положень частини сьомої статті 178 ЦПК України обґрунтовано відмовив у приєднанні до матеріалів справи відзиву, поданого представником відповідача 25 травня 2018 року, оскільки суд вже перейшов до розгляду справи по суті.

Підстав, визначених частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів не вбачає. Так, під правовою проблемою слід розуміти поширені суперечливі ситуації, що характеризуються протилежними підходами до розуміння тих чи інших подій, станів, процесів, явищ чи об'єктів і, які вимагають формування рекомендації чи пропозиції, застосування якої дозволить досягнути вирішення відповідної проблеми. При цьому, неоднакове застосування Київським апеляційним судом положень статті 1212 ЦК України у двох різних справах, на яке вказує представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , не свідчить про наявність виключної правової проблеми.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.