Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 507/1084/17

провадження № 61-35730св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватне підприємство «Комуна»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного підприємства «Комуна» на постанову апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного підприємства «Комуна» (далі - ПП «Комуна») про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди землі.

Позов мотивований тим, що 14 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ПП «Комуна» було укладено два договори земельних ділянок, які належать їй на праві приватної власності на підставі державного акту серії № 264728 від 10 серпня 2005 року, терміном на 49 років. В указаному договорі були прописані умови розрахунку.

22 лютого 2013 року ОСОБА_1 захворіла та потрапила до Любашівської районної лікарні з діагнозом: церебральний атеросклероз з гіпертонією, дискуляторна енцелофалопатія 2 ст. цефалічний, астеноневротичний синдром, де 28 лютого 2013 року вона нібито-то із керівником ПП «Комуна» підписали додаткову угоду, згідно умов якої позивач отримала 20 000 грн одноразово. Позивач знаходилася під впливом тяжкої для неї обставини і, погодившись з цією пропозицією на вкрай невигідних для себе умовах, передала ПП «Комуна» земельну ділянку в користування, за суму яка майже в чотири з половиною рази менше дійсної вартості землі.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди землі, укладений 28 лютого 2013 року між позивачем та ПП «Комуна».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що під час підписання оспореного договору від 28 лютого 2013 року мали місце тяжкі для позивачки обставини та правочин вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Позивачем не надано доказів про те, що лікарем дійсно було рекомендоване хірургічне втручання, на яке ОСОБА_1 отримала кошти від ПП «Комуна», задля чого вона уклала договір про внесення змін до договору оренди. А невигідність умов не може бути окремою підставою для визнання договору недійсним на підставі статті 233 ЦК України. Лікування в неврологічному відділенні у березні 2013 року, під час якого позивач отримувала транквілізатори, які можуть призводити до тимчасового зниження уваги та пояснення позивача в судовому засіданні про те, що вона не зовсім розуміла, на яких умовах підписала договір, суд до уваги не прийняв, оскільки, для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статті 233 ЦК України, особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Тому суд зробив висновок, що підстави для застосування положень статті 233 ЦК України та визнання оспорюваного договору недійсним відсутні. Окрім цього, суд вказав, що вимог про визнання недійсним іншого договору про внесення змін до договору оренди землі площею 0,76 га позивач не заявляла.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року рішення Любашівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними договори про внесення змін до договорів оренди землі, загальною площею 4,17 га, від 14 серпня 2012 року, укладені 28 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ПП «Комуна». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наявні в матеріалах справи документи та надані сторонами під час розгляду справи докази з достовірністю та об'єктивно свідчать про наявність у позивачки ОСОБА_1 під час укладення договору про внесення змін до основних договорів про оренду землі тяжких обставин - знаходження на стаціонарному лікуванні хвороби з діагнозом: церебральний атеросклероз з гіпертонією, дискуляторна енцелофалопатія 2 ст. цефалічний, астеноневротичний синдром та встановлено діагноз: асептичний некроз головки правої стегнової кістки, правочин був вчинений нею добровільно саме для усунення та зменшення тяжких обставин, вона це усвідомлювала, але вимушена була вчинити правочин через тяжкі обставини, та доведено нею вкрай невигідні умови вчинення правочину й за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аргументи учасників справи

У травні 2018 року ПП «Комуна» подало касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду справи ухваливши рішення яким скасував два договори, а саме: договір про внесення змін до договору оренди землі площею 3.41 га від 14 серпня 2012 року, зареєстрованого 11 вересня 2012 року за № 512330004001751 та договір про внесення змін до договору оренди землі площею 0.76 га від 14 серпня 2012 року, зареєстрованого 11 вересня 2012 року за № 512330004001755, вказавши загальну площу земельної ділянки 4.17 га. Позовні вимоги позивачем не збільшувались. Судом апеляційної інстанції не перевірено обставини справи, не надано оцінки показанням свідка, чоловіка позивача, який вказував, що позивач дійсно, вона хворіла у 2013 році і у цей період кошти на лікування у них були. Суд у рішенні зазначає діагноз (асептичний некроз головки правої стегнової кістки), який було встановлено 29 травня 2013 року, через три місяці після підписання договору. У судовому засіданні позивач пояснювала, що у березні 2013 року вона лікувала голову, а гроші їй потрібні були на операцію ноги. Однак доказів, які б підтвердили необхідність проведення операції ноги, позивачем до суду надано не було. ПП «Комуна» вважає, що позивачем не доведено, що під час підписання оспорюваного договору мали місце тяжкі для ОСОБА_1 обставини та правочин вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що позивач є власником земельної ділянки загальною площею 4,17 га (0,76 га та 3,41 га), яка розташована на території Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області.

14 серпня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та ПП «Комуна» було укладено два договори оренди землі, площею 0,76 га та площею 3,41 га. Договори укладено на 49 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Вказані договори зареєстровані у відділі Держкомзему в Любашівському районі Одеської області 11 вересня 2012 року.

28 лютого 2013 року ОСОБА_1 та ПП «Комуна» підписали два договори про внесення змін до договорів оренди землі від 14 серпня 2012 року. Відповідно до пункту 1 договору сторони домовилися внести наступні зміни до договору оренди землі площею 0,76 га: у пункт 9 «у грошовій за наступні 49 років в розмірі 2 000,00 грн», у пункті 11 «одноразово» та пункті 13 «не переглядається». Згідно пункту 1 договору сторони домовилися внести наступні зміни до договору оренди землі площею 3,41 га: у пункт 9 «у грошовій за наступні 49 років у розмірі 20 000,00 грн», у пункт 11 «одноразово» та пункт 13 «не переглядається».

При скасуванні рішення суду першої інстанції та задоволенні позову апеляційний суд зробив висновок, що позивачем доведено вчинення оспореного правочину під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є:

а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин;

б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Суд першої інстанції, на підставі довідки Любашівської ЦРЛ № 594 від 21 липня 2017 року, встановив, що позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні із 22 лютого 2013 року по 05 березня 2013 року та із 06 березня 2013 року по 21 березня 2013 року.

Суд першої інстанції, на підставі довідки Любашівської ЦРЛ від 04 жовтня 2017 року № 817, встановив, що стан ОСОБА_1 на момент госпіталізації, тобто 22 лютого 2013 року був середньої важкості та на момент виписки тобто 05 березня 2013 року - задовільний. ОСОБА_1 призначалися денні транквілізатори, які можуть призводити до тимчасового зниження уваги та короткочасної пам'яті, на момент перебування в стаціонарі хвора дієздатна. ОСОБА_1 29 травня 2013 року амбулаторно оглянута лікарем - травматологом, призначено амбулаторне лікування, на стаціонарному лікуванні по даному захворюванню в 2013 року не перебувала та хірургічне лікування хворій не пропонувалося на момент огляду.

Встановивши, що відсутні підстави для визнання договору про внесення змін до договору оренди землі, укладений між позивачем та ПП «Комуна» 28 лютого 2013 року недійсним, суд першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову. Натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Комуна» задовольнити.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року скасувати.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2017 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат