Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2018 року у справі №1522/12101/12

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 1522/12101/12

провадження № 61-15432св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року у складі судді Кічмаренка С. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року

у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2010 року він передав ОСОБА_2 у борг суму еквівалентну 150 000,00 євро в підтвердження чого останній власноруч написав розписку, в якій зобов`язався повернути йому зазначений борг у тримісячний строк, тобто до 02 листопада

2010 року.

Зазначав, що ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконав та не повертає кошти.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу суму боргу з урахуванням індексу інфляції - 5 439 414, 80 грн та 3% річних - 228 784,95 грн, а всього

стягнути 5 668 199,75 грн.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2014 року позов задоволено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року вищезазначене заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням індексу інфляції - 5 439 414, 80 грн, та 3% річних - 228 784,95 грн, а всього стягнуто 5 668 199,75 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач не повернув позивачу суму боргу у зазначений строк, то відповідно до

статті 1050 ЦК України він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тому вказана сума боргу з урахуванням індексу інфляції -5 439 414, 80 грн та 3% річних - 228 784,95 грн, а всього підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 5 668 199,75 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 12 грудня 2016 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторонами були дотримані усі вимоги норм чинного законодавства щодо укладення договору позики, а факт отримання грошей відповідачем не спростований, у зазначений строк відповідач борг не повернув та ухиляється від виконання зобов`язань, тому суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , в особі представника - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 522/12101/12 з Приморського районного суду м. Одеси.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій незаконні та не обґрунтовані, та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.

Апеляційний суд Одеської області приймаючи постанову від 21 лютого 2018 року визначив встановленим факт написання та укладення ОСОБА_2 розписки від 02 серпня 2010 року, оскільки такий факт (обставини) підтверджуються висновком судово-почеркознавчої експертизи. Проте, такий висновок судово-почеркознавчої експертизи самим судом апеляційної інстанції був визнаний неповним.

Вважав, що апеляційний суд, приймаючи постанову у справі, не встановив обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, що призвело до порушення законних прав та інтересів

ОСОБА_2 , що апеляційними судом також необґрунтовано було відхилено клопотання його представника про заміну експертної установи, якій було доручено проведення судової експертизи, яке було мотивовано тим, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 07 лютого 2018 року

№ 4409/Я-1020/1/9.2 визначення відносної давності (часу) документа проводиться лише Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, у зв`язку з чим, Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, якому було доручено проведення повторної комплексної почеркознавчої та технічної експертизи, не може дати повних висновків на поставлені у ній запитання.

Крім того, апеляційним судом було розглянуто у порядку спрощеного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального провадження. Таким чином, вважав, що апеляційний суд ухвалюючи

21 лютого 2018 року рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, обмежив його право на здійснення його процесуальних прав з метою захисту його законних прав та інтересів.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму еквівалентну 150 000,00 євро, що підтверджується письмовою розпискою.

Згідно розписки ОСОБА_2 зобов`язався повернути суму боргу в три місячний термін, тобто до 02 листопада 2010 року.

В зазначений строк відповідач борг не повернув та ухиляється від виконання зобов`язань.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана представником ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення частково не відповідають.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник, як передбачено частиною першою статті 1049 ЦК України, зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої та другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (пункт 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України

від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періодів порівнянні з базовим.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 27 січня 2016 року № 6-771цс15, від 22 березня 2017 року №6-2311цс16.

Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписки, за змістом якої ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті 150 000,00 євро, суди помилково застосували до таких грошових зобов`язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення в частині відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, визначеного у євро, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Отже, правильно встановивши обставини справи, суди при вирішенні справи в частині стягнення суми індексу інфляції неправильно застосували норми матеріального права.

При цьому, суди зробили правильний висновок про те, що оскільки сторонами були дотримані усі вимоги норм чинного законодавства щодо укладення договору позики, а факт отримання грошей відповідачем не спростований, у зазначений строк відповідач борг не повернув та ухиляється від виконання зобов`язань, тому дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення суми боргу за спірним договором позики та 3 % річних.

Посилання відповідача на те, що апеляційними судом необґрунтовано було відхилено клопотання його представника про заміну експертної установи, якій було доручено проведення судової експертизи, у зв`язку з тим, що Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, якому було доручено проведення повторної комплексної почеркознавчої та технічної експертизи, не може дати повних висновків на поставлені у ній запитання не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи міститься висновок судово-почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що підпис на розписці від 02 серпня 2010 року виконано самим ОСОБА_2 , який не був спростований в ході розгляду справи, а тому суд обґрунтовано прийняв його до уваги як достатній та допустимий доказ, надавши йому належну оцінку у сукупності з іншими доказами для вирішення зазначеного спору.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанції, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального

права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення індексу інфляції з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року

в частині стягнення зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індексу інфляції за договором позики скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції за договором позики у розмірі 5 439 414,80 грн відмовити.

У решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня

2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта