Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.04.2020 року у справі №425/793/19

Постанова

Іменем України

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 425/793/19

провадження № 61-3392св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області та Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Рубіжанське ОУ ПФУ Луганської області), посилаючись на те, що 16 квітня 2014 року він вийшов достроково на пенсію як особа, яка під час перебування на державній службі була визнана інвалідом другої групи, і до 25 липня 2014 року перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська.

Після початку антитерористичної операції на території міста Луганська став на облік до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області та з серпня 2014 року почав отримувати пенсію по інвалідності.

З жовтня 2015 року Рубіжанське ОУ ПФУ Луганської області почало у неповному обсязі виплачувати йому пенсію.

Усупереч пункту 9 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, відповідач встановив йому ознаку працюючого пенсіонера з 30 листопада 2014 року і 08 жовтня 2015 року прийняв рішення № 131, згідно з яким починаючи з листопада 2015 року до лютого 2016 року включно безпідставно вирахував з його пенсії 1 525,84 грн і не дивлячись на офіційну обіцянку не повернув йому ці кошти до 25 березня 2016 року, а з починаючи з березня 2016 року на 7 місяців припинив виплачувати йому пенсію, позбавивши його як інваліда другої групи і вимушеного переселенця єдиного джерела доходу.

Навіть після ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року в наступному місяці у вересні відповідач не став виплачувати йому пенсію хоча б за вересень, і лише після втручання виконавчої служби відповідач поновив виплату пенсії в жовтні 2016 року, а також неправильно нарахував йому компенсацію втрати частини доходу внаслідок протиправного утримання в листопаді-грудні 2015 року та в січні-лютому 2016 року як працюючому пенсіонеру грошових коштів та не виплатив компенсацію втрати частини доходу внаслідок протиправної невиплати пенсії протягом 7 місяців, починаючи з березня 2016 року.

Протягом зазначеного часу він змушений був відстоювати свої порушені права та звертатися до відповідача, представники якого образливо, принизливо, не визнаючи своєї провини, поводилися із ним та не усували у добровільному порядку допущені ними порушення його прав, а згодом він був змушений неодноразово звертатися до суду за захистом своїх порушених прав щодо неправильного визначення розміру пенсії, неправомірного припинення виплати пенсії, відмови перерахувати розмір призначеної пенсії, неправильному обчисленні суми компенсації втрати ним частини доходу.

Вказані обставини неправомірних дій відповідача підтверджено судовими рішеннями, зокрема:

- постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 27 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року, якою визнано неправомірність припинення виплати йому пенсії з березня 2016 року;

- постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 грудня 2018 року, якою визнано неправомірними дії відповідача з приводу відмови у перерахунку йому пенсії на підставі Закону України "Про державну службу";

- постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, якою визнано неправомірними дії відповідача щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходу (пенсії) у зв'язку з припиненням виплати пенсії, починаючи з березня до 06 жовтня 2016 року;

- постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року та постановою Верховного суду від 12 червня 2019 року, якою визнано неправомірними дії відповідача щодо обчислення компенсації, яка була виплачена йому на виконання рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 27 травня 2016 року.

Маючи загальне захворювання з березня 2016 року його стан здоров'я погіршився, після отриманої відповіді відповідача про визнання помилки при визначенні розміру пенсії у нього стався нервово-емоційний зрив, а 16 березня 2016 року його було госпіталізовано до кардіологічного відділення із загостренням хвороби серця, яка за статистикою має високий рівень летальних випадків, і навіть знаходячись у лікарні, він продовжував листуватися із відповідачем.

Неотримання ним пенсії протягом 7 місяців призвело до неможливості реабілітації, придбання ліків та підтримання стану здоров'я, що призвело до його погіршення та госпіталізації 24 січня 2017 року до кардіологічного відділення, а 01 березня 2017 року після відповідного огляду медико-соціальна експертна комісія дійшла висновку, що його життєдіяльність значно обмежена та йому була призначена друга група інвалідності безстроково, у зв'язку з чим він більше не може працювати в Держатомрегулюванні України.

Крім того, не отримавши до 25 березня 2016 року належну йому пенсію та залишившись без засобів до існування, він був змушений здавати до ломбарду за ціною металобрухту золоті прикраси: 06 квітня 2016 року - сережку дружини за 408,12 грн; 08 квітня 2016 року - власну обручку, що крім матеріальних втрат завдало йому як чоловіку глибокі моральні та душевні страждання.

Позбавлення його єдиного засобу до існування, а саме безпідставного зменшення йому розміру пенсії він розцінює як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на мирне володіння своїм майном, а тривалі вищезазначені неправомірні дії відповідача позначилися на стані його здоров'я, яке він не міг підтримати внаслідок відсутності коштів.

З урахуванням вказаних обставин йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 210 000 грн з розрахунку по 30 000 грн за кожен місяць його страждань та поневірянь.

Неправомірними діями відповідача йому також завдано матеріальну шкоду, яку він оцінює у 3 201,63 грн і яка складається із: коштів на придбання ліків з 16 до 29 березня 2016 року в розмірі 1 257,58 грн та неможливості внаслідок позбавлення його пенсії своєчасно викупити із ломбарду власну обручку вагою 2,95 г, вартість якої з урахуванням ціни в ювелірному магазині міста Рубіжне за 1 грам золота у ювелірному виробі (обручці) 1 190 грн становить 3 510,50 грн, а він отримав в ломбарді за неї як за металобрухт золота 1 566,45 грн, різниця становить 1
944,05 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 3 201,63 грн та моральну шкоду в розмірі 210 000 грн.

Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2019 року залучено до участі у справі як співвідповідача Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів заподіяння відповідачем, внаслідок припинення пенсійних виплат в 2016 році, як матеріальної шкоди, яка полягає на думку позивача з придбання ним в період з 16 до 29 березня 2016 року ліків на суму 1 257,58 грн, а також здачу ювелірних коштовностей до ломбарду на суму 1 944,05 грн, так і моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Рішеннями Рубіжанського міського суду Луганської області, Донецького адміністративного суду та Верховного Суду відновлено порушені відповідачем права позивача, однак будь-яких інших обставин, зокрема щодо завдання позивачу шкоди, причинного зв'язку між такою шкодою та діями відповідача не встановлено. На виконання рішення судів відповідачем ще до звернення позивача з цим позовом до поновлено виплати пенсії.

Тобто виконання постанов Рубіжанського міського суду Луганської області від 27 травня 2016 року, від 28 лютого 2017 року та від 30 червня 2017 року відповідачем не було тривалим.

Позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 210 000 грн, надавши суду тільки витяги зі своєї амбулаторної медичної картки із зверненнями до лікаря-кардіолога, результати ультразвукової діагностичної системи екстрокраніальних судин від 20 січня 2017 року та довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААА № 5099059 від 02 березня 2017 року, хоча позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір моральної шкоди в кожному окремому випадку.

Постановою Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління Пенсійного Фонду України у місті Рубіжному Луганської області в розмірі 45 500 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, апеляційний суд врахував характер та обсяг завданої моральної шкоди, тривалість часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалість часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, за умови наявності у позивача другої групи інвалідності, дійшов висновку про доведеність завдання Рубіжанським ОУ ПФУ Луганської області моральної шкоди позивачу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем квитанції про придбання товарів медичного призначення і ліків 16,20,23 березня 2016 року, а також епікриз на ім'я позивача про перебування його на лікуванні у кардіологічному відділенні з 16 до 29 березня 2016 року не є достатніми доказами того, що вказане лікування було викликано виключно протиправними діями відповідача, які не є збитками у розумінні статей 22, 1166 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2020 року Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області подало касаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління Пенсійного фонду України у місті Рубіжному Луганської області, в розмірі 45 500 грн і залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

У березні 2020 року Рубіжанське ОУ ПФУ Луганської області подало касаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині стягнення з держави на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області мотивована тим, що позивачем не доведено факту завдання йому відповідачем немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача, як і не доведено самі негативні зміни у житті.

Також позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, у зв'язку з чим ці вимоги є необґрунтованими.

Безпідставне стягнення бюджетних коштів створює загрозу економічним інтересам держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання коштів державного або місцевого бюджету, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів, у тому числі захищених.

Касаційна скарга Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області мотивована тим, що апеляційний не навів жодних доказів, на підставі яких зробив висновки, не врахував також те, що всі судові рішення фактично виконані задовго до звернення з цим позовом до суду.

Апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 виплачено компенсацію втрати частини доходу (пенсії) у зв'язку з припиненням виплати пенсії та сплачено компенсацію за несвоєчасність здійснення таких виплат.

Сам по собі факт неотримання ОСОБА_1 пенсії впродовж 7 місяців 2016 року не підтверджує того, що його було позбавлено єдиного джерела існування, оскільки в цей період ним отримувалася допомога переміщеним особам на проживання. Крім того, заробітна плата та пенсія, які отримувала дружина позивача є об'єктом права спільної сумісної власності, що свідчить про перебування позивача у період з 01 березня 2016 року до 06 жовтня 2016 року на утриманні дружини ОСОБА_2.

Саме по собі твердження позивача про завдання йому відповідачем як матеріальної шкоди, так і моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру не є достатніми доказами того, що їх було викликано виключно протиправними діями відповідача.

Встановлений апеляційний судом розмір моральної шкоди є незрівнянно великим у порівнянні з розміром сплаченої компенсації.

Шкода завдана органами Пенсійного фонду України компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне судове рішення виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, тому позов мав бути пред'явлений до держави в особі Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

28 липня 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області, в якому просив її відхилити, посилаючись на те, що неправомірні дії Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області були тривалими і призвели до моральної шкоди, яка підтверджена письмовими доказами. Оскаржувана постанова апеляційного суду є правильною по суті та законною, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

29 та 31 липня 2020 року ОСОБА_1 подав відзиви на касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області, в яких просив відхилити касаційну скаргу, посилаючись на те, що викладені обставини підтверджені письмовими доказами та не спростовані особою, яка подає касаційну скаргу. Вина Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області та причинно-наслідковий зв'язок між припиненням виплати пенсії по інвалідності на 7 місяців, невиконанням судового рішення у справі № 425/1472/16-а протягом вересня 2016 року, та загостренням у нього серцево-судинних хвороб, які призвели до другої за 2016 рік госпіталізації, є очевидними і доведеними доказами.

Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга не містить доказів того, що при винесенні оскаржуваного судового рішення не повністю були з'ясовані обставини у справі, або були порушені норми процесуального права та/або неправильно застосовані норми матеріального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Рубіжанського міського суду Луганської області.

19 серпня 2020 року справа № 425/793/19 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених ~law26~, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 29 жовтня 2014 року № 917000026 і перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області з 2014 року.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 27 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з березня 2016 року та визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області щодо зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії як працюючому пенсіонеру, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області поновити останньому виплату пенсії з березня 2016 року, а також виплатити ОСОБА_1 утримані в листопаді-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року як з працюючого пенсіонера грошові кошти з урахуванням компенсації втрати частини доходу.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 грудня 2018 року, постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року скасовано, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області з приводу відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно з Законом України "Про державну службу", а також зобов'язано здійснити останньому з 29 грудня 2015 року перерахунок пенсії в розмірі 80 % від суми заробітної плати з урахуванням всіх складових заробітної плати, які зазначені у довідках про складові заробітної плати № 34-02/223 від 16 квітня 2014 року та № 34-02/224 від 16 квітня 2014 року, які видані Південно-східною державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, дії Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області визнано протиправними та зобов'язано виплатити ОСОБА_1 743,29 грн компенсації втрати частини доходу (пенсії), яка передбачена частиною 2 статті 46 Закону України "Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі постанови Рубіжанського міського суду Луганської області від 27 травня 2016 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року № 425/1472/16-а поновлено з 01 березня 2016 року виплату пенсії по інвалідності, борг по перерахунку за період з 01 березня 2016 року до 30 вересня 2016 року в розмірі 43 749 грн буде виплачено в жовтні 2016 року, однак про нарахування компенсації втрати частини доходу нічого не зазначено.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, дії Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області щодо несвоєчасної виплати позивачу частини доходів визнано протиправними та зобов'язано виплатити ОСОБА_1 67,88 грн компенсації.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 -2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Разом з тим, згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16 та від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18.

Крім того, упункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що "згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 2 статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення."

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про завдання позивачу протиправними діями та бездіяльністю Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області значних моральних страждань та приниження його гідності, вину вказаного органу, а також причинний зв'язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд апеляційної інстанції з урахуванням фактичних обставин справи, принципів розумності, співмірності та справедливості зробив обґрунтований висновок про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 45 500 грн.

Також правильним є висновок апеляційного суду про те, що шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з огляду на таке.

Вищенаведеною статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями органу державної влади, відшкодовується державою.

Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини 2 статті 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. частини 2 статті 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені частини 2 статті 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відшкодування моральної шкоди частини 2 статті 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Доводи касаційної скарги Рубіжанського ОУ ПФУ Луганської області про те, що встановлений апеляційний судом розмір моральної шкоди є незрівнянно великим у порівнянні з розміром сплаченої компенсації, не заслуговують на увагу, оскільки зміна розміру відшкодування шкоди виходить за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною 1 статті 400 ЦПК України, оскільки потребує оцінки/переоцінки доказів у справі.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання постанови Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року. Тому у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її виконання.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь майнової шкоди в касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління Державної казначейської служби України у місті Рубіжному Луганської області та Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 рокузалишити без змін.

Поновити виконання постанови Луганського апеляційного суду від 30 січня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький