Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 357/732/19

провадження № 61-19186св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Головного територіального управління юстиції у Київській області Приймак Альона Петрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2019 року в складі судді Ярмола О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області ГТУЮ у Київській області) Приймак А. П., в якому просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_3 .

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 , після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме, 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 .

Зазначила, що ОСОБА_4 з матір`ю позивача ОСОБА_5 , перебуваючи в законному шлюбі, отримали трьохкімнатну квартиру, яка в подальшому приватизована її батьками. Після продажу квартири в 2010 році мати сплатила батькові його частку в розмірі 7 тис. дол. США. Після розлучення батьків позивач постійно спілкувалася з батьком та бабусею, які проживали в квартирі АДРЕСА_1 та підтримувала з ними родинні стосунки. Незадовго до смерті батька в позивача з дружиною батька виник спір, який призвів до напружених сімейних стосунків і як наслідок стосунки позивача з батьком обірвалися. Звертала увагу на те, що неодноразово намагалась зв`язатись з відповідачем по справі з метою налагодження стосунків та отримання інформації про батька, який свого власного телефонного засобу не мав.

Вказувала, що 06 листопада 2018 року звернулась до Відділу реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, Білоцерківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області з метою перевірки інформації щодо смерті батька та їй повторно видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Зазначала, що належить до спадкоємців першої черги і є єдиною дитиною померлого, тому в порядку передбаченому чинним законодавством України має право на прийняття спадщини. З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом звернулась до державного нотаріуса Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області ГТУЮ у Київській області - Приймак А. П. та 06 грудня 2018 року за

№ 2830/01-16 повідомлена, що на підставі статті 1272 ЦК України вона вважається такою, що спадщину не прийняла, оскільки в порядку, передбаченому чинним законодавством України, а саме статті 1970 ЦК України, не звернулась для її прийняття у шестимісячний строк. Вважає, що причини пропуску вказаного строку є поважними, адже вона не мала фізичної змоги звернутись до органів нотаріату з метою оформлення та вчинення будь яких дій щодо подачі заяви про прийняття спадщини у зв`язку з хворобою.

Вказувала, що в Другій Білоцерківській міській державній нотаріальній конторі Київської області відкрита спадкова справа за № 169/2016, про яку позивача як спадкоємця щодо майна померлого батька не повідомляли.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини без поважних причин, оскільки обставин, які були б пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини не встановлено, належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку суду не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги щодо поважності причин пропуску строку не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, в якій заявник, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що перешкодою для прийняття спадщини та причиною пропуску строку для прийняття спадщини є те, що позивач не мала фізичної змоги звернутися до органів нотаріату, оскільки хворіла, стаціонарно лікувалася з приводу алкоголізму. Крім цього, доглядала хвору матір - ОСОБА_5 , яка в 2017 році померла.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 357/732/19 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Позивач ОСОБА_1 є дочкою померлого ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_2 є дружиною померлого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області ГТУЮ у Київській області- Приймак А. П. позивачу надано роз`яснення № 2830/01-16 від 06 грудня 2018 року щодо неможливості видати останній свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , оскільки, із спадкодавцем на час відкриття спадщини вона не проживала, заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк не подавала, додатковий строк для прийняття спадщини судом не визначався.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 169/2016 щодо майна померлого ОСОБА_4 , спадкоємцем за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, є його дружина - ОСОБА_2 .

Інших заяв про прийняття спадщини матеріали спадкової справи не містять.

Згідно із довідкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 позивач ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 в період з 21 червня 2016 року по 04 вересня 2016 року; з 01 серпня 2017 року по 21 серпня 2017 року; згідно із довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «Наркологічний центр «Статус» позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у наркологічному центрі «Статус» в період з 03 вересня 2018 року по 21 вересня 2018 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За роз`ясненнями пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не реалізував право на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні (висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 385/483/17, від 06 червня 2018 року в справі № 592/9058/17-ц, від 03 жовтня 2019 року в справі № 641/3592/18, від 21 жовтня 2019 року в справі № 662/1724/18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що такі обставини, як проживання поза межами м. Біла Церква, необізнаність про смерть батька, стаціонарне лікування в період з 21 червня 2016 року по 04 вересня 2016 року, що в межах шестимісячного строку для прийняття спадщини, не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у позивача не існувало вагомих перешкод для подання нею заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним ОСОБА_1 у апеляційний скарзі, які обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує

суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов