Історія справи

Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1579/11

провадження № 61-34078св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Комунальний заклад освіти «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу освіти «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2012 року в складі судді Чулініна Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу освіти «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» (далі - КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені ОлесяГончара»), про стягнення заборгованості з оплати праці та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунків при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з 08 квітня 2004 року до 18 вересня 2006 року працював у КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара». Після звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунок, заборгувавши йому 564,68 грн за заміну 63 уроків, 580,39 грн за невикористані щорічні додаткові відпустки за відпрацьовані два роки, 4 083,33 грн за проведену позакласну роботу з фізичного виховання, 1 765,76 грн за проведені спецкурси, 3 302,2 грн за підвищення місячного окладу станом на липень 2011 року, а також не виплатив 1 045 грн щорічної грошової винагороди за 2004-2006 навчальні роки всупереч частини дев'ятої статті 57 Закону України «Про освіту» та 2 925,99 грн вихідної допомоги при звільненні за власним бажанням за порушення його трудових прав внаслідок безпідставного застосування до нього дисциплінарних стягнень. Також вказував на незаконність наказів відповідача від 14 квітня 2006 року № 43 та від 06 травня 2006 року 53-к про оголошення йому зауваження, суворої догани та попередження про неповну професійну відповідальність як дисциплінарних стягнень, в яких розповсюджена ганебна інформація про нього, що порочить його ділову репутацію.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив: стягнути з КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» зазначені ним суми разом з середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільнені до дня ухвалення рішення суду; змінити формулювання наказу про скасування дисциплінарних стягнень з відшкодуванням завданої йому моральної шкоди у розмірі 1 700 грн; зобов'язати відповідача внести анкетні дані позивача у списки, які у листопаді 2005 року, лютому, травні та червні 2006 року подано до Благодійного фонду «Майбутнє освіти» для здійснення відповідних виплат.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2012 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 20 грудня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано ОСОБА_4 звільненим 18 серпня 2006 року згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України внаслідок порушення власником законодавства про працю, змінивши формулювання звільнення. Стягнуто з КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» на користь ОСОБА_4 735,30 грн заборгованості із заробітної плати, 63 292,10 грн відшкодування за час затримки розрахунку, 1 681,41 грн вихідної допомоги, а разом - 65 708,71 грн. Стягнуто з КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» на користь держави судовий збір у розмірі 657,08 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час проведення розрахунку відповідач не доплатив позивачу 753,30 грн та не надав суду будь-яких доказів поважних причин затримки розрахунку з працівником при звільненні. Крім того, КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» звільнило ОСОБА_4 з інших підстав, ніж зазначено у його заяві. Встановивши незаконність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та наявність підстав для зміни формулювання причин звільнення, місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про виплату вихідної допомоги і моральної шкоди.Оскільки відповідач не виплатив належних звільненому позивачу сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, то він зобов'язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідачем не спростовано своєї вини у затримці розрахунку при звільненні.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про правомірність стягнення з нього відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 63 292,10 грн без застосування принципу співмірності порівняно із загальною сумою заборгованості - 2 416,71 грн. Вказував на те, що стягнутий з нього середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в 25 разів більше основного боргу. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано норми матеріального права щодо необхідності дотримання принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що з 08 квітня 2004 року ОСОБА_4 був прийнятий за сумісництвом на роботу викладачем фізичного виховання КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті» строком до 28 травня 2004 року, а з 27 серпня 2004 року був прийнятий на умовах трудового договору за основним місцем роботи викладачем фізичного виховання на посаду спеціаліста другої категорії.

В подальшому ОСОБА_4 подав заяву про розірвання трудового договору згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України з мотивів порушення власником трудового законодавства, зазначивши строк розірвання договору 18 серпня 2006 року.

Відповідачем виданий наказ від 09 серпня 2006 року № 68-к про звільнення ОСОБА_4 за власним бажанням згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України з 18 серпня 2006 року.

Суди встановили, що при звільнені позивачу не було виплачено заробітну плату у повному розмірі, тому на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення рішення суду.

Судами також встановлено незаконність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, наявність підстав для зміни формулювання причин звільнення та виплати вихідної допомоги і моральної шкоди.

Заборгованість КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» перед позивачем по додатковій заробітній платі та інших заохочувальних і компенсаційних виплатах становить 735,30 грн, що складається з 78,38 грн за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, 150,72 грн компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки (68,70 грн за 2004-2005 навчальний рік і 82,02 грн за 2005-2006 навчальний рік), 506,20 грн щорічної грошової допомоги за 2005-2006 навчальний рік. Визначена заборгованість по заробітній платі, з яких сума 78,38 грн за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, не оспорювалась,позивачеві не виплачена.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Встановлено, що відповідачем у строки, передбачені статті 116 КЗпП України, не проведено з позивачем розрахунок при звільненні.

Судом першої інстанції встановлено час затримки розрахунку з моменту звільнення позивача - 18 серпня 2006 року, до ухвалення судом рішення - 19 жовтня 2012 року включно.

На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що позивач не провів розрахунку з позивачем у день звільнення, тому наявні правові підстави для застосування норми статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд першої інстанції визначив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

КЗО «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» у касаційній скарзі доводів на спростування розміру обчислення середнього заробітку та періоду нарахування не навів.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Судами при визначені розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні враховано обставини справи, тривалість порушень трудового законодавства, вчинених відповідачем, підстави звільнення, неодноразовий розгляд справи судами, розмір суми боргу, частки, які вона складала, співмірність при визначення суми відшкодування, тому вірно вирішено спір в частині вказаних позовних вимог.

Разом з тим, касаційний суд не наділений правом переоцінки доказів у справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального закладу освіти «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара» залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В.С. Висоцька

В. В. Пророк